Уродженець села Корчів Дубенського повіту, Тарас Більчук був редактором самвидавівського «Горнила» та одним із активних учасників студентської «революції на граніті» в Києві початку 90-х.
Випускник Львівської академії мистецтв, Тарас Більчук 13 років працював у Сполучених Штатах, де доля звела його з Василем Баркою. Більчук мав свою арт-студію, розповідає старший науковий співробітник історико-культурного заповідника міста Дубна Микола Пшеничний.
«Ми пишаємося, що він Сполучені Штати проміняв на Дубно. І сталося так, що у нього не одна, не дві й не десять виставок були по світові, але в Україні, у стінах Дубенського замку, відкритий ось такий вернісаж. Його роботи є у США, Канаді, Парагваї, Швеції, Англії, Франції, Японії, Білорусі, Росії, Латвії, Польщі...», – розповідає пан Пшеничний.
Витоки
Тарас Більчук. «Сторозтерзаним землякам моїм»Батько Тараса Більчука 15-річним хлопцем потрапив на найбільший в історії УПА бій із енкаведистами під Гурбами. Згодом уся родина зазнала репресій. Чи не тому сьогодні Тарас, як висловився його земляк – художник Микола Тимчак, «агітує пензлем за Україну».
«Тут є очі людей, причетних до відродження української церкви; є люди, які постраждали за Україну (розіп’яті на хресті); є тут робота, в якій показана сторозіп’ята, розтерзана доля України. Митець справжній – це відкритий нерв, а зараз час, коли ой скільки болю довкола... І за долю нашу, і за майбутнє, і за наших отих молодих людей, які сьогодні на виставці зачудовано оглядають його полотна. Історія з темними й світлими тонами – не підмальована, не заретушована. Він дивиться на поруйновані храми, й тут же в тому сірому мороці бачить, що стоять риштування – він хоче відбудувати собори, так, як Олесь Терентійович (Гончар) сказав – душ наших», – каже Микола Тимчак.
У творчому доробку Тараса Більчука – серія картин на теми козацтва, княжої доби, українського Голодомору, пейзажі, портрети. Однією з найкращих своїх серій Тарас Більчук досі вважає картини, об’єднані назвою «Україна моя сонячна».
Рік тому Тарас Більчук повернувся до України й оселився у батьківській хаті. Каже, покликала душа. Так розпочалася робота над цікавими, але неприбутковими проектами. Кілька з них підтримали дубенські музейники-краєзнавці і місцева влада, розповідає митець.
«Дубно має таку енергетику, таку історію – тут князі ходили, такі стіни, такі палаци відреставровані... У Рівному немає таких площ. Тому твориться оцей заміс творчий, задум. Я стараюсь підтягнути молодь, заангажувати її на історії, на Україні, на самоповазі, на любові до нації, до своїх звичаїв і культури. Якщо вони цього вантажу не будуть нести, вони будуть перекоти-поле... Нас цінують і шанують за наше – як ми його любимо, цінуємо самі», – наголошує художник.
Палац стане мистецькою галереєю
"Козак Мамай" Тараса БільчукаПалац, котрий зазнав найбільших за свою історію руйнувань у період Першої світової війни, вже стає картинною галереєю. Крок за кроком дубнівчани повертають місту його історію. В останні роки – не без допомоги держави, зауважує міський голова Дубна Леонід Дудко.
«Це тих три з половиною мільйони, які були вкладені в місто, починаючи десь три роки тому, – каже він. – У нас ці кошти пішли сюди, на замок. Хоч фактично історичні споруди найцінніші – це синагога 15-16 століття, Луцька брама, сам замок із палацами князів Острозьких і Любомирських, монастир кармеліток і нинішня Миколаївська церква – монастир бернардинів, Спасівська церква (родинна, Острозьких), Юріївська церква (дерев’яна 1700-го року)... Є над чим працювати, але на все це потрібні державні гроші. У нас у минулому році було майже 100 тисяч туристів – надходження йдуть до замку, і він вкладає свої гроші в ремонтні роботи».
Випускник Львівської академії мистецтв, Тарас Більчук 13 років працював у Сполучених Штатах, де доля звела його з Василем Баркою. Більчук мав свою арт-студію, розповідає старший науковий співробітник історико-культурного заповідника міста Дубна Микола Пшеничний.
«Ми пишаємося, що він Сполучені Штати проміняв на Дубно. І сталося так, що у нього не одна, не дві й не десять виставок були по світові, але в Україні, у стінах Дубенського замку, відкритий ось такий вернісаж. Його роботи є у США, Канаді, Парагваї, Швеції, Англії, Франції, Японії, Білорусі, Росії, Латвії, Польщі...», – розповідає пан Пшеничний.
Витоки
«Тут є очі людей, причетних до відродження української церкви; є люди, які постраждали за Україну (розіп’яті на хресті); є тут робота, в якій показана сторозіп’ята, розтерзана доля України. Митець справжній – це відкритий нерв, а зараз час, коли ой скільки болю довкола... І за долю нашу, і за майбутнє, і за наших отих молодих людей, які сьогодні на виставці зачудовано оглядають його полотна. Історія з темними й світлими тонами – не підмальована, не заретушована. Він дивиться на поруйновані храми, й тут же в тому сірому мороці бачить, що стоять риштування – він хоче відбудувати собори, так, як Олесь Терентійович (Гончар) сказав – душ наших», – каже Микола Тимчак.
У творчому доробку Тараса Більчука – серія картин на теми козацтва, княжої доби, українського Голодомору, пейзажі, портрети. Однією з найкращих своїх серій Тарас Більчук досі вважає картини, об’єднані назвою «Україна моя сонячна».
Рік тому Тарас Більчук повернувся до України й оселився у батьківській хаті. Каже, покликала душа. Так розпочалася робота над цікавими, але неприбутковими проектами. Кілька з них підтримали дубенські музейники-краєзнавці і місцева влада, розповідає митець.
«Дубно має таку енергетику, таку історію – тут князі ходили, такі стіни, такі палаци відреставровані... У Рівному немає таких площ. Тому твориться оцей заміс творчий, задум. Я стараюсь підтягнути молодь, заангажувати її на історії, на Україні, на самоповазі, на любові до нації, до своїх звичаїв і культури. Якщо вони цього вантажу не будуть нести, вони будуть перекоти-поле... Нас цінують і шанують за наше – як ми його любимо, цінуємо самі», – наголошує художник.
Палац стане мистецькою галереєю
«Це тих три з половиною мільйони, які були вкладені в місто, починаючи десь три роки тому, – каже він. – У нас ці кошти пішли сюди, на замок. Хоч фактично історичні споруди найцінніші – це синагога 15-16 століття, Луцька брама, сам замок із палацами князів Острозьких і Любомирських, монастир кармеліток і нинішня Миколаївська церква – монастир бернардинів, Спасівська церква (родинна, Острозьких), Юріївська церква (дерев’яна 1700-го року)... Є над чим працювати, але на все це потрібні державні гроші. У нас у минулому році було майже 100 тисяч туристів – надходження йдуть до замку, і він вкладає свої гроші в ремонтні роботи».
