На цей раз усе, як завжди: У світових ЗМІ пішла хвиля повідомлень, що Україна збирається продати до Демократичної Республіки Конго цілий арсенал зброї. У заголовках з’явились натяки на черговий збройовий скандал за участю українських спецекспортерів. Світові, російські та українські ЗМІ поширили з посиланням на агентство AFP інформацію, що Україна збирається відправити до Демократичної Республіки Конго 20 танків Т-72, 100 вантажівок і тисячі одиниць озброєння і боєприпасів.
Інформагентства повідомляли про існування якогось «документа, що надійшов до Ради Безпеки ООН», датованого 20 січня 2010 року. У ньому сказано, що озброєння повинно бути доставлено в порт Матаді 6 березня. Далі в повідомленнях йшло посилання на «дипломатичні джерела в Кіншасі», які оцінюють угоду в 80 мільйонів доларів і кажуть ще про поставку 10 тисяч одиниць боєприпасів для танків, 60 зенітних установок, 10 тисяч автоматів Калашникова і кілька сотень тисяч різних боєприпасів. Іще додавалось, що «ні представники уряду ДРК, ні представники міністерства оборони країни поки не прокоментували отриману агентством інформацію» – мабуть, щоб додати «таємничості» справі. А головне, у повідомленнях не було жодного слова про подробиці ембарго ООН – мовляв, це і так зрозуміло, що Україна постачає зброю в «неблагополучну» країну.
Як на мене, перед нами класика жанру «інформаційних кампаній» проти України як одного з світових лідерів збройового експорту. Почнемо з ключового елементу.
Насправді Україна діє відкрито й законно
Ембарго ООН відносно Демократичної Республіки Конго існує. Але виключно щодо поставок зброї неурядовим збройним угрупованням.
30 листопада минулого року Рада Безпеки ООН повідомила, що ще на один рік продовжує дію ембарго на постачання зброї і пов’язаних із ним санкцій відносно Демократичної Республіки Конго (ДРК), які існують з 2003 року. При цьому члени РБ ООН одноголосно проголосували за прийняття резолюції про продовження до 30 листопада 2010 року режиму санкцій, який включає в себе ембарго на постачання зброї всім збройним угрупованням, які не мають стосунку ні до збройних сил ДРК, ні до поліції.
До речі, в оригінальному повідомленні AFP про постачання Україною зброї в Конго є деталь, яку чомусь опустили агентства, що формували подальшу інформаційну хвилю. Виявляється, той «документ, що надійшов в РБ ООН», був направлений Постійною місією України в ООН. Тобто, за задумом авторів скандального матеріалу, Україна сама заявила ООН про те, що збирається поставити зброю в «заборонену» країну?
Насправді Україна діяла в повній відповідності з чинною процедурою і поставляла зброю урядові ДРК з одночасним повідомленням відповідним органам ООН.
Тягнуть за вуха
Для того, щоб зрозуміти, наскільки ця ситуація притягнута за вуха, додам кілька моментів. По-перше, Україна вже кілька років відкрито і на законних підставах експортує озброєння і військову техніку урядові Демократичної Республіки Конго. Українські офіційні дані, передані в Реєстр ООН, говорять про те, що в 2005 році Україна експортувала до ДРК один вертоліт Мі-24, а в 2006 році – 20 танків Т-55 і 20 БМП-1.
По-друге, військово-технічне співробітництво між урядами двох країн ніколи не приховувалося. Більш того, в квітні 2009 року міністр закордонних справ Демократичної Республіки Конго Алексіс Тамбве Мвамба в ході зустрічі з президентом Українського союзу промисловців і підприємців Анатолієм Кінахом попросив Україну сприяти в будівництві нових збройних сил ДРК. «Зараз ми створюємо нову армію, й для нас цей напрямок (співробітництво) є пріоритетним», – сказав міністр закордонних справ Демократичної Республіки Конго, додавши, що ДРК шукає партнерів для початку видобутку газу в країні, а також зацікавлена у співпраці в сфері машинобудування з Україною.
Уже в листопаді минулого року Холдингова компанія «АвтоКрАЗ» розповсюдила заяву про намір відновити експорт автомобілів КрАЗ у Демократичну Республіку Конго. За словами представника підприємства, автомобілі КрАЗ поставлялися в ДРК ще за часів СРСР, і «АвтоКрАЗ» має намір поставити партію автомобілів у цю країну в кінці 2009 – на початку 2010 року.
Контракт на постачання автомобілів в ДР Конго був укладений у вересні 2009 року. Мабуть, саме про цей контракт із «АвтоКрАЗом» і йдеться в «скандальних» публікаціях, в яких згадується про «100 вантажівок» для цієї країни.
Як виявляється, у «темній» справі з українськими поставками зброї до Демократичної Республіки Конго все зрозуміло і прозоро.
Потрібна тверда відповідь – щоразу
Але все ж чи можливо боротися з постійними інформаційними ударами по Україні на «збройовому фронті»? Чи потрібно миритися з цим і пояснювати це суворими законами ринку?
На мою думку, вихід тут є. Звичайно, Україна повинна й надалі суворо дотримуватись всіх вимог чинних міжнародних режимів експортного контролю. Але поруч із цим українська держава може «щільніше» працювати й із організаторами та модераторами кожного «збройового скандалу».
Адже будь-яка міжнародна організація чи ЗМІ береже свою репутацію. А тому для того, щоб розповсюджувати неперевірену чи перекручену інформацію про українські «збройові оборудки» було невигідно, Україні не слід залишати жоден такий випадок без публічних вибачень із боку «любителів скандалів».
Зокрема, Amnesty international в 2005 році вже звинувачувала Україну, Ізраїль і Чехію в незаконних поставках зброї до Демократичної Республіки Конго в обмін на діаманти. Але жоден факт, оприлюднений тоді у пресі, так і не був доведений.
Або останній приклад. Кілька днів тому з трибуни Ради Безпеки ООН виконавчий директор Управління ООН з наркотиків та злочинності Антоніо Марія Коста досить безапеляційно заявив, що головним нелегальним постачальником зброї до країн Африки є Україна.
Відразу постає питання: чому, якщо це правда, Україні не було висунуто офіційних звинувачень? Чому не було оголошено санкції? Чи ООНівському чиновникові просто знадобилось згадувати Україну для «красного слівця»? Адже якщо сказати, що зброю до Африки поставляє Росія, Франція чи Великобританія, можна отримати проблеми. Наприклад, доведеться доводити, що це не наклеп, а інформація, підкріплена фактами.
Досі не чув, щоб хтось вибачився перед Україною за поширення неправдивих повідомлень. Як кажуть, поки сам себе не будеш поважати, інші й поготів не захочуть.
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Інформагентства повідомляли про існування якогось «документа, що надійшов до Ради Безпеки ООН», датованого 20 січня 2010 року. У ньому сказано, що озброєння повинно бути доставлено в порт Матаді 6 березня. Далі в повідомленнях йшло посилання на «дипломатичні джерела в Кіншасі», які оцінюють угоду в 80 мільйонів доларів і кажуть ще про поставку 10 тисяч одиниць боєприпасів для танків, 60 зенітних установок, 10 тисяч автоматів Калашникова і кілька сотень тисяч різних боєприпасів. Іще додавалось, що «ні представники уряду ДРК, ні представники міністерства оборони країни поки не прокоментували отриману агентством інформацію» – мабуть, щоб додати «таємничості» справі. А головне, у повідомленнях не було жодного слова про подробиці ембарго ООН – мовляв, це і так зрозуміло, що Україна постачає зброю в «неблагополучну» країну.
Як на мене, перед нами класика жанру «інформаційних кампаній» проти України як одного з світових лідерів збройового експорту. Почнемо з ключового елементу.
Насправді Україна діє відкрито й законно
Ембарго ООН відносно Демократичної Республіки Конго існує. Але виключно щодо поставок зброї неурядовим збройним угрупованням.
30 листопада минулого року Рада Безпеки ООН повідомила, що ще на один рік продовжує дію ембарго на постачання зброї і пов’язаних із ним санкцій відносно Демократичної Республіки Конго (ДРК), які існують з 2003 року. При цьому члени РБ ООН одноголосно проголосували за прийняття резолюції про продовження до 30 листопада 2010 року режиму санкцій, який включає в себе ембарго на постачання зброї всім збройним угрупованням, які не мають стосунку ні до збройних сил ДРК, ні до поліції.
До речі, в оригінальному повідомленні AFP про постачання Україною зброї в Конго є деталь, яку чомусь опустили агентства, що формували подальшу інформаційну хвилю. Виявляється, той «документ, що надійшов в РБ ООН», був направлений Постійною місією України в ООН. Тобто, за задумом авторів скандального матеріалу, Україна сама заявила ООН про те, що збирається поставити зброю в «заборонену» країну?
Насправді Україна діяла в повній відповідності з чинною процедурою і поставляла зброю урядові ДРК з одночасним повідомленням відповідним органам ООН.
Тягнуть за вуха
Для того, щоб зрозуміти, наскільки ця ситуація притягнута за вуха, додам кілька моментів. По-перше, Україна вже кілька років відкрито і на законних підставах експортує озброєння і військову техніку урядові Демократичної Республіки Конго. Українські офіційні дані, передані в Реєстр ООН, говорять про те, що в 2005 році Україна експортувала до ДРК один вертоліт Мі-24, а в 2006 році – 20 танків Т-55 і 20 БМП-1.
По-друге, військово-технічне співробітництво між урядами двох країн ніколи не приховувалося. Більш того, в квітні 2009 року міністр закордонних справ Демократичної Республіки Конго Алексіс Тамбве Мвамба в ході зустрічі з президентом Українського союзу промисловців і підприємців Анатолієм Кінахом попросив Україну сприяти в будівництві нових збройних сил ДРК. «Зараз ми створюємо нову армію, й для нас цей напрямок (співробітництво) є пріоритетним», – сказав міністр закордонних справ Демократичної Республіки Конго, додавши, що ДРК шукає партнерів для початку видобутку газу в країні, а також зацікавлена у співпраці в сфері машинобудування з Україною.
Уже в листопаді минулого року Холдингова компанія «АвтоКрАЗ» розповсюдила заяву про намір відновити експорт автомобілів КрАЗ у Демократичну Республіку Конго. За словами представника підприємства, автомобілі КрАЗ поставлялися в ДРК ще за часів СРСР, і «АвтоКрАЗ» має намір поставити партію автомобілів у цю країну в кінці 2009 – на початку 2010 року.
Контракт на постачання автомобілів в ДР Конго був укладений у вересні 2009 року. Мабуть, саме про цей контракт із «АвтоКрАЗом» і йдеться в «скандальних» публікаціях, в яких згадується про «100 вантажівок» для цієї країни.
Як виявляється, у «темній» справі з українськими поставками зброї до Демократичної Республіки Конго все зрозуміло і прозоро.
Потрібна тверда відповідь – щоразу
Але все ж чи можливо боротися з постійними інформаційними ударами по Україні на «збройовому фронті»? Чи потрібно миритися з цим і пояснювати це суворими законами ринку?
На мою думку, вихід тут є. Звичайно, Україна повинна й надалі суворо дотримуватись всіх вимог чинних міжнародних режимів експортного контролю. Але поруч із цим українська держава може «щільніше» працювати й із організаторами та модераторами кожного «збройового скандалу».
Адже будь-яка міжнародна організація чи ЗМІ береже свою репутацію. А тому для того, щоб розповсюджувати неперевірену чи перекручену інформацію про українські «збройові оборудки» було невигідно, Україні не слід залишати жоден такий випадок без публічних вибачень із боку «любителів скандалів».
Зокрема, Amnesty international в 2005 році вже звинувачувала Україну, Ізраїль і Чехію в незаконних поставках зброї до Демократичної Республіки Конго в обмін на діаманти. Але жоден факт, оприлюднений тоді у пресі, так і не був доведений.
Або останній приклад. Кілька днів тому з трибуни Ради Безпеки ООН виконавчий директор Управління ООН з наркотиків та злочинності Антоніо Марія Коста досить безапеляційно заявив, що головним нелегальним постачальником зброї до країн Африки є Україна.
Відразу постає питання: чому, якщо це правда, Україні не було висунуто офіційних звинувачень? Чому не було оголошено санкції? Чи ООНівському чиновникові просто знадобилось згадувати Україну для «красного слівця»? Адже якщо сказати, що зброю до Африки поставляє Росія, Франція чи Великобританія, можна отримати проблеми. Наприклад, доведеться доводити, що це не наклеп, а інформація, підкріплена фактами.
Досі не чув, щоб хтось вибачився перед Україною за поширення неправдивих повідомлень. Як кажуть, поки сам себе не будеш поважати, інші й поготів не захочуть.
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
