Валерій Коновалюк за останні два роки запам’ятався своєю надзвичайно активною діяльністю з паплюження дій українських спецекспортерів. По-іншому назвати це важко, хоч як би хотілося.
Найбільше він відзначився у викритті «незаконних» поставок української зброї до Грузії. У цій справі він очолив спеціально створену Комісію Верховної Ради з розслідування фактів незаконних постачань зброї до Грузії.
За результатами своєї роботи комісія повідомила, що виявила цілу низку порушень українського та міжнародного законодавства Президентом Віктором Ющенком. Зокрема, мова йшла про «незаконні» поставки озброєнь Грузії, які начебто сприяли її конфліктові з Південною Осетією та Абхазією.
Валерій Коновалюк.Крім того, комісія стверджувала, що зброя для Грузії насправді знімалася з озброєння військових частин Збройних сил України, що повинно було завдати прямої шкоди обороноздатності української армії.
Факти, наведені у звіті комісії Верховної Ради, так і не були доведені, жодних конкретних рішень у результаті ухвалено не було. Тобто українське суспільство сатисфакції від роботи комісії Коновалюка не отримало.
Натомість повне задоволення отримали телеглядачі російських каналів, на яких Коновалюк із антиукраїнськими сентенціями з’являвся, мабуть, частіше, ніж на українських телеекранах.
Навіщо він це робив, яку мету переслідував, які мотиви ним керували, коли він намагався довести в російському телеефірі, ніби 15 українських громадян воювали на боці Грузії, сказати важко. Або коли він активно брав участь у промоції дуже непатріотичного, як на мене, фільму «08.08.08. Історія зради».
Коли ж Валерій Коновалюк почав доводити, що українська зброя на судні «Фаїна», захопленому піратами, також є контрабандою, а далі ще й запропонував оголосити річний мораторій на український збройовий експорт, навіть у супротивників Ющенка виникло філософське запитання: «А кому це вигідно?»
Україна і Росія: традиційні конкуренти
За даними київського Центру досліджень армії конверсії і роззброєння, 2009 рік став для України рекордним за обсягом підписаних контрактів у сфері експорту озброєнь. Мова йде про контракти на модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 для Індії (вартістю понад 400 мільйонів доларів США), поставку партії малих десантних кораблів на повітряній подушці типу «Зубр» Китаєві (загальною вартістю 315 мільйонів доларів США), продаж у рамках іракського збройового проекту 6 військово-транспортних літаків Ан-32 (на суму близько 100 мільйонів доларів) і 420 нових бронетранспортерів БТР-4 (на суму близько 460 мільйонів доларів), а також поставку близько 100 бронетранспортерів БТР-3Е1 Таїландові (на суму 114 мільйонів доларів).
У результаті Україна впритул наблизилась до п’ятірки лідерів експорту озброєнь у світі. Безумовно, це дуже турбує конкурентів.
Власне, Україна завжди заважала провідним гравцям світового ринку зброї. Відразу згадуються інформаційні скандали довкола «Кольчуг» в Іраку, крилатих ракет в Ірані та Китаї, «українського літака Іл-76», затриманого в Таїланді.
У цій же площині, мені здається, лежить і «грузинська історія». Адже «у сухому залишку» виходить, що Україна до цього часу не порушила жодної норми міжнародного права у сфері торгівлі зброї. А от імідж «несумлінних» торгівців зброєю до українцями приклеївся міцно.
Так склалось історично, що Україна та Росія, міцно пов’язані в роки СРСР єдиним оборонно-промисловим комплексом, відразу виявились антагоністичними конкурентами на міжнародному ринку зброї. Пояснюється це просто: обидві країни мають дуже подібну номенклатуру продукції ОПК, а також аналогічні склади старого озброєння колишньої Радянської армії.
Якраз тут і буде критися найбільший виклик для Валерія Коновалюка у разі його призначення гендиректором ДК «Укрспецекспорт». Адже Україна і Росія постійно опинялися по різні боки барикад, якщо мова йшла про поставки зброї.
Слід лише згадати українські поставки озброєнь Азербайджанові і російські – Вірменії, продаж найновіших українських танків Пакистанові і найновіших російських танків Індії. Грузія з Південною Осетією та Абхазією є більше підтвердженням правила, аніж винятком із нього.
До речі, всі останні контракти 2009 року (а особливо, з Китаєм, Індією, Таїландом) готувались в умовах гострої конкуренції з Росією. І їхнє підписання дійсно не подобається російським спецекспортерам.
Тому виникає запитання: чи готовий майбутній керівник «Укрспецекспорту» до конкуренції з росіянами? Бо якщо він буде готовий лише до «розвитку співробітництва» і боротьби з «нелегальними поставками української зброї», то російські колеги швидко приберуть українські ніші на ринку.
Це не тому, що вони такі «вредні». А тому, що це столітні закони бізнесу. Іншого годі й чекати. Навіть між «братами-слов’янами».
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Найбільше він відзначився у викритті «незаконних» поставок української зброї до Грузії. У цій справі він очолив спеціально створену Комісію Верховної Ради з розслідування фактів незаконних постачань зброї до Грузії.
За результатами своєї роботи комісія повідомила, що виявила цілу низку порушень українського та міжнародного законодавства Президентом Віктором Ющенком. Зокрема, мова йшла про «незаконні» поставки озброєнь Грузії, які начебто сприяли її конфліктові з Південною Осетією та Абхазією.
Факти, наведені у звіті комісії Верховної Ради, так і не були доведені, жодних конкретних рішень у результаті ухвалено не було. Тобто українське суспільство сатисфакції від роботи комісії Коновалюка не отримало.
Натомість повне задоволення отримали телеглядачі російських каналів, на яких Коновалюк із антиукраїнськими сентенціями з’являвся, мабуть, частіше, ніж на українських телеекранах.
Навіщо він це робив, яку мету переслідував, які мотиви ним керували, коли він намагався довести в російському телеефірі, ніби 15 українських громадян воювали на боці Грузії, сказати важко. Або коли він активно брав участь у промоції дуже непатріотичного, як на мене, фільму «08.08.08. Історія зради».
Коли ж Валерій Коновалюк почав доводити, що українська зброя на судні «Фаїна», захопленому піратами, також є контрабандою, а далі ще й запропонував оголосити річний мораторій на український збройовий експорт, навіть у супротивників Ющенка виникло філософське запитання: «А кому це вигідно?»
Україна і Росія: традиційні конкуренти
За даними київського Центру досліджень армії конверсії і роззброєння, 2009 рік став для України рекордним за обсягом підписаних контрактів у сфері експорту озброєнь. Мова йде про контракти на модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 для Індії (вартістю понад 400 мільйонів доларів США), поставку партії малих десантних кораблів на повітряній подушці типу «Зубр» Китаєві (загальною вартістю 315 мільйонів доларів США), продаж у рамках іракського збройового проекту 6 військово-транспортних літаків Ан-32 (на суму близько 100 мільйонів доларів) і 420 нових бронетранспортерів БТР-4 (на суму близько 460 мільйонів доларів), а також поставку близько 100 бронетранспортерів БТР-3Е1 Таїландові (на суму 114 мільйонів доларів).
У результаті Україна впритул наблизилась до п’ятірки лідерів експорту озброєнь у світі. Безумовно, це дуже турбує конкурентів.
Власне, Україна завжди заважала провідним гравцям світового ринку зброї. Відразу згадуються інформаційні скандали довкола «Кольчуг» в Іраку, крилатих ракет в Ірані та Китаї, «українського літака Іл-76», затриманого в Таїланді.
У цій же площині, мені здається, лежить і «грузинська історія». Адже «у сухому залишку» виходить, що Україна до цього часу не порушила жодної норми міжнародного права у сфері торгівлі зброї. А от імідж «несумлінних» торгівців зброєю до українцями приклеївся міцно.
Так склалось історично, що Україна та Росія, міцно пов’язані в роки СРСР єдиним оборонно-промисловим комплексом, відразу виявились антагоністичними конкурентами на міжнародному ринку зброї. Пояснюється це просто: обидві країни мають дуже подібну номенклатуру продукції ОПК, а також аналогічні склади старого озброєння колишньої Радянської армії.
Якраз тут і буде критися найбільший виклик для Валерія Коновалюка у разі його призначення гендиректором ДК «Укрспецекспорт». Адже Україна і Росія постійно опинялися по різні боки барикад, якщо мова йшла про поставки зброї.
Слід лише згадати українські поставки озброєнь Азербайджанові і російські – Вірменії, продаж найновіших українських танків Пакистанові і найновіших російських танків Індії. Грузія з Південною Осетією та Абхазією є більше підтвердженням правила, аніж винятком із нього.
До речі, всі останні контракти 2009 року (а особливо, з Китаєм, Індією, Таїландом) готувались в умовах гострої конкуренції з Росією. І їхнє підписання дійсно не подобається російським спецекспортерам.
Тому виникає запитання: чи готовий майбутній керівник «Укрспецекспорту» до конкуренції з росіянами? Бо якщо він буде готовий лише до «розвитку співробітництва» і боротьби з «нелегальними поставками української зброї», то російські колеги швидко приберуть українські ніші на ринку.
Це не тому, що вони такі «вредні». А тому, що це столітні закони бізнесу. Іншого годі й чекати. Навіть між «братами-слов’янами».
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
