(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Перше питання наше буде стосуватися, як не дивно, не кадрових проблем, тому що про кадри зараз багато говорять.
Я хотів би Вас запитати, чому все ж таки говорять про кадри, а не про економічну політику? Здавалося б, це має бути головною темою для обговорення після президентських перегонів.
Анатолій Кінах: Я щиро дякую за актуальне питання. Воно відображає одне з головних ризиків для України.
На жаль, за останні роки всі так втягнулися у «торгівлю портфелями», в короткотермінову особисту політичну кон’юнктуру, що забули про те, що є в основі ефективного розвитку держави, економіки, життя суспільства.
В Україні зростають ризики, в тому числі в зв’язку з тим, що глибока системна соціальна, економічна криза співпадає з кризою політичної системи влади.
І за цей період держава втягнута, особливо останні два роки, в політику «сьогодні на сьогодні», не бачачи стратегії свого розвитку, не працюючи над тим, щоби результати досягалися не за рахунок нових боргів чи за рахунок нових запозичень, а за рахунок ефективної роботи економіки, створення нових робочих місць.
Нам дуже важливо, щоби сьогодні ми змінили ці орієнтири, і щоби Україна вже практично після 18 років незалежності (тут я з Вами абсолютно погоджуюся) відпрацювала і затвердила загальнонаціональну стратегію розвитку, яка відповідає українським економічним і політичним інтересам.
І така стратегія повинна виконуватися всіма, незалежно від складів парламентів чи нацурядів. Бо світ йде вперед. Між нами і світом, який нас оточує, зростає якісна дистанція.
Жахливі дані. Той же ЄС дає статистику по середній зарплаті в Європі за 2009 рік. І Україна там займає останнє місце, пропускаючи попереду Молдову, Албанію, Болгарію, інші держави.
Тому я абсолютно впевнений, що зараз, як ніколи, прийшла не тільки пора збирати каміння, концентрувати політичну волю, але й відпрацьовувати всі напрямки подолання кризи, розвитку України як конкурентоспроможної сучасної держави, але високопрофесійними сучасними методами. І це головне питання сьогодення.
- Тут є питання, чи має це бути загальнонаціональною стратегією, чи стратегією однієї політичної сили?
- Однозначно це повинно бути загальнонаціональною стратегією, бо сьогодні ми платимо дуже високу ціну, що Україна б’є черговий антирекорд. Єдина держава в Європі, яка увійшла в 2010 рік, не маючи державного бюджету, не маючи антикризової програми. По суті сьогодні по показникам, ми маємо найгірші показники в Європі за 2009 рік.
І такі проблеми, як подолання бідності, творення сприятливого інвестиційного клімату, захист внутрішнього ринку сучасними методами, підтримка експортерів, сучасна експортна політика, зниження енергоємності ВВП, зміцнення енергетичної безпеки, розвиток АПК і зміцнення позицій на світових продовольчих ринках, то це може бути вирішено тільки на основі сконсолідованих дій влади: президент-уряд-парламент, тобто вся вертикаль влади при безумовній підтримці суспільства.
А вирішувати такі питання тільки однією політичною силою неможливо. Тобто, мова йде про стратегію національної єдності в тому числі і необхідності консолідації волі, розуму, праці по таких напрямках всім, всім, всім.
- Але ж Ви бачите, що зараз після президентських виборів якогось бажання досягти цієї національної єдності не простежується ані в одної навіть, ані в іншої сторони. Кожен вважає, що він здатен вирішити проблеми самостійно.
- Я формулюю не тільки свою позицію. Ми відкриті до співпраці. Я буквально вчора, виступаючи в парламенті, закликав в тому числі й наших політичних опонентів – Тимошенко, припинити оцю агонію і дати можливість сформувати умови тієї ж стратегії національної єдності. І ми закликаємо до співпраці всі дієздатні відповідальні сили. І не тільки в парламенті, але у суспільстві.
- Анатолію Кириловичу, але ж чому це агонія? Якщо ви не сформуєте реальної коаліції, реальної більшої ця агонія може продовжуватися до 2012 року?
- Це буде дуже висока ціна для суспільства, для держави. Я би дуже не хотів, щоби сценарій йшов по такому напрямку. Я впевнений, що зараз не час для торгівлі.
Те, що відбулося з Україною за останні роки, коли талановитий працездатний український народ і держава з величезними можливостями стали заручниками недієздатної, непрофесійної влади, несконсолідованої влади. Це неприпустимі речі.
Так, в усьому світі йдуть політичні змагання і конкуренція. Змагаються партії, змагаються ідеології, але те, що було в Україні, немає аналогів, коли змагається сама влада, гілки влади, особливо президентська і прем’єрська в режимі взаємного знищення. І по суті роблять заручниками такого взаємного знищення весь народ і державу. З цим треба припинити і шукати те, що нас об’єднує, в першу чергу стратегічні інтереси держави і суспільства.
- А скажіть мені як людина, яка очолювала український уряд. Зараз взагалі може з’явитися прем’єр-міністр, який вирішить ці економічні проблеми, які існують перед державою? Такий прем’єр-міністр взагалі існує в природі?
- Я впевнений, що в Україні багато розумних досвідчених людей.
- Розумних багато. Прем’єра немає.
- Будемо шукати. Але це командна робота. Одноосібно ні прем’єр, ні президент нічого не вирішує. Повинна бути команда, особливо зараз жорстких, прагматичних, професіоналів, які вміють працювати на основі високого рівня і державного менеджменту. Це повинна бути робота, яка спрямована на постійний діалог з суспільством відкритий, прозорий.
І тільки так можна вирішувати ці дуже болючі проблема. Але це треба робити негайно, бо в нас немає запасу часу і запасу міцності.
- В уряді Юлії Тимошенко і в першому уряді, де Ви працювали (Ви це знаєте краще, ніж, мабуть, будь-хто), економічний блок виявився заручником політичного зобов’язання, яке на себе брав прем’єр –міністр.
І це були, по-перше, політичні зобов’язання, по-друге, соціальні зобов’язання. Міністри економічного блоку мали закривати очі. І так чи інакше ці зобов’язання фактично руйнують українську економіку надовго.
Але тепер, якщо буде сформований економічний блок, скажімо, в новому уряді, то міністри економічного блоку стають заручниками політичних зобов’язань відразу двох осіб. По-перше, президента, який не може виглядати погано після того, як він переміг на виборах, а по-друге, прем’єр-міністра, який, по-перше, має відповідати перед президентом, а по-друге, має відповідати перед тією ж політичною силою.
І коли вони йому будуть казати, як, можливо, хтось казав Юлії Тимошенко, що не можна витрачати гроші, бо смерть країни, вони можуть отримувати ту ж відповідь, яку вони отримували від Юлії Володимирівни, а тепер від Віктора Федоровича і від цього уявного прем’єр-міністра.
- Реалії безумовно дуже складні. І в нас, крім втрат економічних, фінансових, соціальних (мене це дуже турбує) і, повірте, величезні втрати ментальності, в тому числі державних службовців і тих, хто працюють у владних структурах, включаючи Кабмін.
Мій принцип є і залишиться надалі: Кабінет Міністрів України – це вищий виконавчий орган держави. Від якої партії чи фракції не був би делегований туди фахівець, з моменту його затвердження міністром чи віце-прем’єр-міністром, він повинен працювати на державу, на економіку, на український народ, а не обслуговувати якусь політичну сил.
Оце повинне бути в основі діяльності вищого виконавчого органу держави. Це Кабінет Міністрів України. І тоді буде результат. І тоді будуть працювати не на особистий піар чи на якісь там електоральні позиції, будуть працювати на державу. І нам треба виходити на такий рівень, бо інакше успіху просто не буде.
- А як це зробити реально? Бо це, очевидно, правильне теоретичне побажання.
Але це можна було, до речі, робити за часи, коли президентом був, скажімо, Леонід Кучма, а Ви були у нього прем’єр-міністром, бо не було партійного уряду. Так чи інакше треба було шукати компроміс виключно з президентом, з його адміністрацією і з парламентом як таким, як структурою.
А тепер треба так чи інакше задовольняти партійні амбіції, тому що Вам скажуть: слухайте, от ухвалите таке рішення, воно правильне, але ми програємо вибори, то навіщо нам це правильне рішення?
- Компроміси завжди кращі, ніж війна. І політика, як кажуть, - це мистецтво можливого.
Але є різні компроміси. Коли мова йде про якісний державний бюджет, чи коли мова йде про захист національних економічних інтересів, робочі місця, позиція експортерів, внутрішній ринок, то тут вже, перепрошую, компроміси заради політичної кон’юнктури не повинні бути першими.
Це вже ті питання, які зачіпають стратегічні інтереси держави. І тут вже повинні працювати стратегічні інтереси держави, закони економіки, а не політичні компроміси…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Перше питання наше буде стосуватися, як не дивно, не кадрових проблем, тому що про кадри зараз багато говорять.
Я хотів би Вас запитати, чому все ж таки говорять про кадри, а не про економічну політику? Здавалося б, це має бути головною темою для обговорення після президентських перегонів.
ЄС дає статистику по середній зарплаті в Європі. Україна займає останнє місце.
Анатолій Кінах: Я щиро дякую за актуальне питання. Воно відображає одне з головних ризиків для України.
На жаль, за останні роки всі так втягнулися у «торгівлю портфелями», в короткотермінову особисту політичну кон’юнктуру, що забули про те, що є в основі ефективного розвитку держави, економіки, життя суспільства.
В Україні зростають ризики, в тому числі в зв’язку з тим, що глибока системна соціальна, економічна криза співпадає з кризою політичної системи влади.
І за цей період держава втягнута, особливо останні два роки, в політику «сьогодні на сьогодні», не бачачи стратегії свого розвитку, не працюючи над тим, щоби результати досягалися не за рахунок нових боргів чи за рахунок нових запозичень, а за рахунок ефективної роботи економіки, створення нових робочих місць.
Нам дуже важливо, щоби сьогодні ми змінили ці орієнтири, і щоби Україна вже практично після 18 років незалежності (тут я з Вами абсолютно погоджуюся) відпрацювала і затвердила загальнонаціональну стратегію розвитку, яка відповідає українським економічним і політичним інтересам.
І така стратегія повинна виконуватися всіма, незалежно від складів парламентів чи нацурядів. Бо світ йде вперед. Між нами і світом, який нас оточує, зростає якісна дистанція.
Жахливі дані. Той же ЄС дає статистику по середній зарплаті в Європі за 2009 рік. І Україна там займає останнє місце, пропускаючи попереду Молдову, Албанію, Болгарію, інші держави.
Тому я абсолютно впевнений, що зараз, як ніколи, прийшла не тільки пора збирати каміння, концентрувати політичну волю, але й відпрацьовувати всі напрямки подолання кризи, розвитку України як конкурентоспроможної сучасної держави, але високопрофесійними сучасними методами. І це головне питання сьогодення.
- Тут є питання, чи має це бути загальнонаціональною стратегією, чи стратегією однієї політичної сили?
- Однозначно це повинно бути загальнонаціональною стратегією, бо сьогодні ми платимо дуже високу ціну, що Україна б’є черговий антирекорд. Єдина держава в Європі, яка увійшла в 2010 рік, не маючи державного бюджету, не маючи антикризової програми. По суті сьогодні по показникам, ми маємо найгірші показники в Європі за 2009 рік.
І такі проблеми, як подолання бідності, творення сприятливого інвестиційного клімату, захист внутрішнього ринку сучасними методами, підтримка експортерів, сучасна експортна політика, зниження енергоємності ВВП, зміцнення енергетичної безпеки, розвиток АПК і зміцнення позицій на світових продовольчих ринках, то це може бути вирішено тільки на основі сконсолідованих дій влади: президент-уряд-парламент, тобто вся вертикаль влади при безумовній підтримці суспільства.
А вирішувати такі питання тільки однією політичною силою неможливо. Тобто, мова йде про стратегію національної єдності в тому числі і необхідності консолідації волі, розуму, праці по таких напрямках всім, всім, всім.
- Але ж Ви бачите, що зараз після президентських виборів якогось бажання досягти цієї національної єдності не простежується ані в одної навіть, ані в іншої сторони. Кожен вважає, що він здатен вирішити проблеми самостійно.
- Я формулюю не тільки свою позицію. Ми відкриті до співпраці. Я буквально вчора, виступаючи в парламенті, закликав в тому числі й наших політичних опонентів – Тимошенко, припинити оцю агонію і дати можливість сформувати умови тієї ж стратегії національної єдності. І ми закликаємо до співпраці всі дієздатні відповідальні сили. І не тільки в парламенті, але у суспільстві.
- Анатолію Кириловичу, але ж чому це агонія? Якщо ви не сформуєте реальної коаліції, реальної більшої ця агонія може продовжуватися до 2012 року?
- Це буде дуже висока ціна для суспільства, для держави. Я би дуже не хотів, щоби сценарій йшов по такому напрямку. Я впевнений, що зараз не час для торгівлі.
Те, що відбулося з Україною за останні роки, коли талановитий працездатний український народ і держава з величезними можливостями стали заручниками недієздатної, непрофесійної влади, несконсолідованої влади. Це неприпустимі речі.
Так, в усьому світі йдуть політичні змагання і конкуренція. Змагаються партії, змагаються ідеології, але те, що було в Україні, немає аналогів, коли змагається сама влада, гілки влади, особливо президентська і прем’єрська в режимі взаємного знищення. І по суті роблять заручниками такого взаємного знищення весь народ і державу. З цим треба припинити і шукати те, що нас об’єднує, в першу чергу стратегічні інтереси держави і суспільства.
- А скажіть мені як людина, яка очолювала український уряд. Зараз взагалі може з’явитися прем’єр-міністр, який вирішить ці економічні проблеми, які існують перед державою? Такий прем’єр-міністр взагалі існує в природі?
- Я впевнений, що в Україні багато розумних досвідчених людей.
- Розумних багато. Прем’єра немає.
- Будемо шукати. Але це командна робота. Одноосібно ні прем’єр, ні президент нічого не вирішує. Повинна бути команда, особливо зараз жорстких, прагматичних, професіоналів, які вміють працювати на основі високого рівня і державного менеджменту. Це повинна бути робота, яка спрямована на постійний діалог з суспільством відкритий, прозорий.
І тільки так можна вирішувати ці дуже болючі проблема. Але це треба робити негайно, бо в нас немає запасу часу і запасу міцності.
- В уряді Юлії Тимошенко і в першому уряді, де Ви працювали (Ви це знаєте краще, ніж, мабуть, будь-хто), економічний блок виявився заручником політичного зобов’язання, яке на себе брав прем’єр –міністр.
І це були, по-перше, політичні зобов’язання, по-друге, соціальні зобов’язання. Міністри економічного блоку мали закривати очі. І так чи інакше ці зобов’язання фактично руйнують українську економіку надовго.
Але тепер, якщо буде сформований економічний блок, скажімо, в новому уряді, то міністри економічного блоку стають заручниками політичних зобов’язань відразу двох осіб. По-перше, президента, який не може виглядати погано після того, як він переміг на виборах, а по-друге, прем’єр-міністра, який, по-перше, має відповідати перед президентом, а по-друге, має відповідати перед тією ж політичною силою.
І коли вони йому будуть казати, як, можливо, хтось казав Юлії Тимошенко, що не можна витрачати гроші, бо смерть країни, вони можуть отримувати ту ж відповідь, яку вони отримували від Юлії Володимирівни, а тепер від Віктора Федоровича і від цього уявного прем’єр-міністра.
- Реалії безумовно дуже складні. І в нас, крім втрат економічних, фінансових, соціальних (мене це дуже турбує) і, повірте, величезні втрати ментальності, в тому числі державних службовців і тих, хто працюють у владних структурах, включаючи Кабмін.
Мій принцип є і залишиться надалі: Кабінет Міністрів України – це вищий виконавчий орган держави. Від якої партії чи фракції не був би делегований туди фахівець, з моменту його затвердження міністром чи віце-прем’єр-міністром, він повинен працювати на державу, на економіку, на український народ, а не обслуговувати якусь політичну сил.
Оце повинне бути в основі діяльності вищого виконавчого органу держави. Це Кабінет Міністрів України. І тоді буде результат. І тоді будуть працювати не на особистий піар чи на якісь там електоральні позиції, будуть працювати на державу. І нам треба виходити на такий рівень, бо інакше успіху просто не буде.
- А як це зробити реально? Бо це, очевидно, правильне теоретичне побажання.
Але це можна було, до речі, робити за часи, коли президентом був, скажімо, Леонід Кучма, а Ви були у нього прем’єр-міністром, бо не було партійного уряду. Так чи інакше треба було шукати компроміс виключно з президентом, з його адміністрацією і з парламентом як таким, як структурою.
А тепер треба так чи інакше задовольняти партійні амбіції, тому що Вам скажуть: слухайте, от ухвалите таке рішення, воно правильне, але ми програємо вибори, то навіщо нам це правильне рішення?
- Компроміси завжди кращі, ніж війна. І політика, як кажуть, - це мистецтво можливого.
Але є різні компроміси. Коли мова йде про якісний державний бюджет, чи коли мова йде про захист національних економічних інтересів, робочі місця, позиція експортерів, внутрішній ринок, то тут вже, перепрошую, компроміси заради політичної кон’юнктури не повинні бути першими.
Це вже ті питання, які зачіпають стратегічні інтереси держави. І тут вже повинні працювати стратегічні інтереси держави, закони економіки, а не політичні компроміси…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
