Першою білою Олімпіадою для незалежної української команди стали Ігри 1994 року в Ліллехамері. У Норвегії українцям підкорилася і поки що єдина за історію найвища вершина зимових Олімпіад.
16 років тому Оксана Баюл подарувала справжню сенсацію, вигравши «золото» у фігурному катанні. Не меншим успіхом стало третє місце біатлоністки Валентини Цербе.
Подальші успіхи були вже дещо скромнішими. В японському Нагано-1998 в доробку олімпійської команди було «срібло» ще однієї видатної біатлоністки Олени Петрової.
А ось 4 роки по тому американська олімпіада у Солт-Лей-Сіті виявилася для нас безмедальною. В умовах тотального безгрошів’я про нагороди зимового Турина-2002 року можна було тільки мріяти.
Одначе, українська команда здивувала всіх скептиків, здобувши одразу дві «бронзи». У «традиційному» біатлоні почесну нагороду виграла Лілія Єфремова а у фігурному катанні на третю сходинку п’єдесталу пошани вдалося здійнятися дуетові в складі Олени Грушиної та Руслана Гончарова.
На п’ятій за ліком Зимовій Олімпіаді в канадському Ванкувері Україна має шанси на медалі в п’яти видах спорту – біатлоні, лижних перегонах, фрістайлі, санному спорті та фігурному катанні.
Примарні перспективи
Найменші «медальні» перспективи в донині екзотичного на українських теренах санного спорту. Вид, який із об’єктивних причин може тільки мріяти про масовість і доступність.
Недаремно незаперечним лідером команди залишається досвідчена 37-річна Наталя Якушенко.
В минулому році вихованка ще тієї «радянської» системи підготовки спортсменів вперше за історію України виграла бронзову медаль чемпіонатів світу. Але у цьогорічному розиграші Кубка світу Якушенко високих результатів не демонструє, регулярно поступаючись німкеням. Відтак, підстав сподіватися на те, що українка складе гідну конкуренцію законодавицям світової санкової моди не надто багато.
У фігуристів після завершення кар’єри Грушиною та Гончаровим на провідні позиції піднялися Тетяна Волосожар та Станіслав Морозов.
Але на відміну від своїх авторитетних попередників нинішнім олімпійцям відверто бракує серйозного досвіду, а головне – необхідного авторитету в очах суддів. Без цього претендувати на перемогу в серйозних турнірах не доводиться. На січневому чемпіонаті Європи в Талліні українці фінішували тільки четвертими, поступившись німецькій та двом російським парам. А в лютому у Ванкувері до звичних суперників приєднаються й головні фаворити останніх сезонів – господарі Олімпійських Ігор канадці та непереможні китайці.
І один у полі воїн
Для лижниці Валентини Шевченко Ігри у Ванкувері стануть вже четвертими в кар’єрі і напевно останньою можливістю здобути таку бажану і цілком заслужену Олімпійську відзнаку. За медалі досвідчена українка боротиметься практично самотужки.
Валентину Шевченко навряд чи віднесеш до явних фаворитів змагань. Але за умови певного везіння та розумної економії власних сил лижній королеві України цілком до снаги «зачепитися» за омріяний п’єдестал пошани на улюбленій марафонській дистанції 30 кілометрів.
Про не дуже популярний в Україні лижний фрістайл зазвичай згадують лише у переддень Олімпійських Ігор. Вчетверте поспіль на головному спортивному форумі чотириріччя честь нашої країни захищатиме також Станіслав Кравчук. Вісім років тому український спортсмен вже був за крок від олімпійської медалі, коли у Солт-Лейк-Сіті завершив змагання на п’ятій підсумковій позиції. Великі перемоги Кравчукові не підкорялися. Втім, в одному з видів програми – акробатичних стрибках на лижах – українець зажив неабиякого авторитету в світі фрістайлу. Кілька разів був у призерах на етапах Кубка Світу.А ось «проти» Стаса може зіграти й важка травма, наслідки від якої Кравчук остаточно подолав не так давно.
Якщо не біатлоністи, то хто?
Головні медальні сподівання в Україні покладають на олімпійську збірну з біатлону. І не безпідставно. Навіть у непростих умовах світової економічної кризи команда стріляючих лижників практично не мала жодних проблем із фінансуванням упродовж всього 4-річного циклу підготовки. Після Олімпіади в Турині національна збірна завдяки грамотній роботі тренерів отримала потужне кадрове підсилення. Спершу в жіночій команді, де останнім часом усіма барвами засяяли сестри Семеренко. Упевнені виступи Віти й Валі на цьогорічних етапах Кубка світу, які регулярно підтримує Оксана Хвостенко та Олена Підгрудна, дозволяють всерйоз розраховувати на олімпійські нагороди Ванкувера. Особливо у завжди популярних і не менш престижних естафетних перегонах серед жінок.
Не пасуть задніх і наші чоловіки. Справжньою сенсацією стала упевнена перемога Сергія Седнева в 20-кілометровій індивідуальній гонці на останньому передолімпійському етапі кубка Світу в італійській Антерсельві. І хоча на змаганнях були відсутні деякі лідери світового біатлону, українцеві вдалося продемонструвати неабиякий потенціал.
ХХІ-ші зимові Олімпійські Ігри стартують 12 лютого. Впродовж двох тижнів спортсмени розіграють 86 комплектів нагород у 15 видах спорту. Окрім біатлону, лижних перегонів, фрістайлу, санного спорту та фігурного катання, Україна буде представлена у Ванкувері у гірськолижному спорті та стрибках з трампліна, а також у лижному двоборстві.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
16 років тому Оксана Баюл подарувала справжню сенсацію, вигравши «золото» у фігурному катанні. Не меншим успіхом стало третє місце біатлоністки Валентини Цербе.
Подальші успіхи були вже дещо скромнішими. В японському Нагано-1998 в доробку олімпійської команди було «срібло» ще однієї видатної біатлоністки Олени Петрової.
А ось 4 роки по тому американська олімпіада у Солт-Лей-Сіті виявилася для нас безмедальною. В умовах тотального безгрошів’я про нагороди зимового Турина-2002 року можна було тільки мріяти.
Одначе, українська команда здивувала всіх скептиків, здобувши одразу дві «бронзи». У «традиційному» біатлоні почесну нагороду виграла Лілія Єфремова а у фігурному катанні на третю сходинку п’єдесталу пошани вдалося здійнятися дуетові в складі Олени Грушиної та Руслана Гончарова.
На п’ятій за ліком Зимовій Олімпіаді в канадському Ванкувері Україна має шанси на медалі в п’яти видах спорту – біатлоні, лижних перегонах, фрістайлі, санному спорті та фігурному катанні.
Примарні перспективи
Найменші «медальні» перспективи в донині екзотичного на українських теренах санного спорту. Вид, який із об’єктивних причин може тільки мріяти про масовість і доступність.
Недаремно незаперечним лідером команди залишається досвідчена 37-річна Наталя Якушенко.
В минулому році вихованка ще тієї «радянської» системи підготовки спортсменів вперше за історію України виграла бронзову медаль чемпіонатів світу. Але у цьогорічному розиграші Кубка світу Якушенко високих результатів не демонструє, регулярно поступаючись німкеням. Відтак, підстав сподіватися на те, що українка складе гідну конкуренцію законодавицям світової санкової моди не надто багато.
У фігуристів після завершення кар’єри Грушиною та Гончаровим на провідні позиції піднялися Тетяна Волосожар та Станіслав Морозов.
Але на відміну від своїх авторитетних попередників нинішнім олімпійцям відверто бракує серйозного досвіду, а головне – необхідного авторитету в очах суддів. Без цього претендувати на перемогу в серйозних турнірах не доводиться. На січневому чемпіонаті Європи в Талліні українці фінішували тільки четвертими, поступившись німецькій та двом російським парам. А в лютому у Ванкувері до звичних суперників приєднаються й головні фаворити останніх сезонів – господарі Олімпійських Ігор канадці та непереможні китайці.
І один у полі воїн
Для лижниці Валентини Шевченко Ігри у Ванкувері стануть вже четвертими в кар’єрі і напевно останньою можливістю здобути таку бажану і цілком заслужену Олімпійську відзнаку. За медалі досвідчена українка боротиметься практично самотужки.
Валентину Шевченко навряд чи віднесеш до явних фаворитів змагань. Але за умови певного везіння та розумної економії власних сил лижній королеві України цілком до снаги «зачепитися» за омріяний п’єдестал пошани на улюбленій марафонській дистанції 30 кілометрів.
Про не дуже популярний в Україні лижний фрістайл зазвичай згадують лише у переддень Олімпійських Ігор. Вчетверте поспіль на головному спортивному форумі чотириріччя честь нашої країни захищатиме також Станіслав Кравчук. Вісім років тому український спортсмен вже був за крок від олімпійської медалі, коли у Солт-Лейк-Сіті завершив змагання на п’ятій підсумковій позиції. Великі перемоги Кравчукові не підкорялися. Втім, в одному з видів програми – акробатичних стрибках на лижах – українець зажив неабиякого авторитету в світі фрістайлу. Кілька разів був у призерах на етапах Кубка Світу.А ось «проти» Стаса може зіграти й важка травма, наслідки від якої Кравчук остаточно подолав не так давно.
Якщо не біатлоністи, то хто?
Головні медальні сподівання в Україні покладають на олімпійську збірну з біатлону. І не безпідставно. Навіть у непростих умовах світової економічної кризи команда стріляючих лижників практично не мала жодних проблем із фінансуванням упродовж всього 4-річного циклу підготовки. Після Олімпіади в Турині національна збірна завдяки грамотній роботі тренерів отримала потужне кадрове підсилення. Спершу в жіночій команді, де останнім часом усіма барвами засяяли сестри Семеренко. Упевнені виступи Віти й Валі на цьогорічних етапах Кубка світу, які регулярно підтримує Оксана Хвостенко та Олена Підгрудна, дозволяють всерйоз розраховувати на олімпійські нагороди Ванкувера. Особливо у завжди популярних і не менш престижних естафетних перегонах серед жінок.
Не пасуть задніх і наші чоловіки. Справжньою сенсацією стала упевнена перемога Сергія Седнева в 20-кілометровій індивідуальній гонці на останньому передолімпійському етапі кубка Світу в італійській Антерсельві. І хоча на змаганнях були відсутні деякі лідери світового біатлону, українцеві вдалося продемонструвати неабиякий потенціал.
ХХІ-ші зимові Олімпійські Ігри стартують 12 лютого. Впродовж двох тижнів спортсмени розіграють 86 комплектів нагород у 15 видах спорту. Окрім біатлону, лижних перегонів, фрістайлу, санного спорту та фігурного катання, Україна буде представлена у Ванкувері у гірськолижному спорті та стрибках з трампліна, а також у лижному двоборстві.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
