Як би не відрізнявся шахтар із Червонограда від шахтаря з Горлівки, а фермер із Херсонщини від фермера з Львівщини – проблеми у них однакові. І бажання однакові. І мрії, здебільшого, теж.
За великим рахунком – переважна більшість людей, незалежно від професії та політичних уподобань, хоче жити у стабільній, економічно незалежній та вільній країні. До того ж, за понад 18 років, люди просто призвичаїлися до того, що живуть в окремій країні – незалежній Україні. Саме це й продемонстрував перший тур президентських виборів 2010 року. «Залізобетонний» електорат синьо-білих і помаранчевих розшарувався: зник чіткий поділ на своїх і чужих, на захід і схід, а проявилося бажання підтримати тих, хто об’єднує і пропонує щось для майбутнього.
Янукович набрав менше голосів у «своїх регіонах»
Так звані «помаранчеві» зробили багато, щоб Янукович виграв ці вибори ще у першому турі. Навіть у своїх найсміливіших мріях Партія регіонів не сподівалася, що майданні друзі так швидко стануть запеклими ворогами, що так безжально нищитимуть один одного і так швидко зведуть нанівець, здобуті Майданом міжнародні «бонуси» України. Світова економічна криза, кратно помножена на українську корупцію, посилила ефект. Перемога, як здавалося, надійно лягла у кишеню Віктора Януковича.
Але сталося не так. Електорат продемонстрував, що за ці 5 років зробив певні висновки і починає шукати людей «нової політики». «Імпотентний» парламент і невідповідність слова та діла інших гілок влади – надійно схилили значну частину виборців на бік «третьої сили». І Тігіпко, і Яценюк, і Гриценко, і Тягнибок знайшли своїх прихильників серед того електорату, який раніше перебував у «залежності» від синьо-білого та помаранчевого кольорів. До цих кандидатів «мігрували» голоси і Януковича, і Ющенка, і Тимошенко. Двох останніх – прогнозовано й очікувано, а лідера опозиції – «симптоматично».
Ось порівняння кількості голосів, які отримав Віктор Янукович у першому турі виборів 2004-го і 2010 років:
Окрім Херсонської області, Віктор Янукович практично скрізь втратив частину свого електорату. І це при повністю виграшній позиції ображеного Майданом «сильного лідера опозиції», який прагне «раз і назавжди покінчити з оранжевими»! Тому, навіть у разі переконливої перемоги у другому турі президентських виборів 2010-го, Віктор Янукович має пам’ятати – частина його, колись такого надійного, електорату вже показала, що прагне зміни лідера, прагне нових підходів, прагне неконфліктної, а «стабілізуючої» політики.
Помаранчевих усіх разом теж підтримало менше
Результати першого туру цьогорічних виборів мали б «оздоровити» представників демократичної влади. І Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко набрали не ту кількість голосів на яку сподівалися. Електорат, вочевидь, не вибачив їм (і не лише їм) розпорошення «помаранчевого табору», втрати більшості у парламенті, постійних чвар та звинувачень.
Виборці не очікували що Віктор Ющенко нагородить Ківалова і Ко, повністю змінить «команду Майдану» та невпинно критикуватиме дії Прем’єр-міністра. Адже саме цього прем’єра Віктор Ющенко свого часу назвав найкращим керівником уряду в усій Європі. Менше ніж два тижні пізніше, Президент чомусь, змінив свою оцінку на протилежну.
Виборці не очікували що Юлія Тимошенко візьме до свого парламентського блоку людей, для яких не лише демократичні принципи, а й життя людини нічого не варте. Адже, саме Юлія Тимошенко так яскраво і полум’яно промовляла з трибуни Майдану про свободу, рівність перед законом, повагу до кожного.
Виборці не очікували, що і Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко постійно вдаватимуться до «сепаратних перемовин» з Віктором Януковичем. Відтак, немає нічого дивного у тому, що багато стійких прихильників Майдану почали шукати інших людей, яким би можна було повірити.
Ще задовго до виборів, у приватних розмовах, дуже багато людей у різних регіонах, декларували своє бажання голосувати за Сергія Тігіпка. Мовляв, досвід керівництва має, у «липкому політичному бруді не вивалявся», і до того ж непогано виглядатиме, хоч поруч із Саркозі, хоч поруч із Обамою та Медведєвим.
Своєю передвиборчою кампанією Тігіпко виправдав ці очікування. Нікого не лаяв і не лякав, лише вказував, чим можемо пишатися й на чому власне треба зосереджувати зусилля.
Ймовірність успішності простої, неагресивної, неконфліктної, а позитивної та оптимістичної піар-компанії була очевидною. Люди втомилися від протистоянь, сварок, криз та нестабільності. Однак, схоже, що це зрозумів лише Сергій Тігіпко.
У народу пам’ять – як у слона
Електорат, як виявилося, може бути і надзвичайно жорстоким. Він швидко забуває тих, у кому розчарувався і ніяк не хоче визнати тих, кому не довіряє.
Олександр Мороз, здавалося, так міцно зайняв свою стратегічну «серединну» нішу; так чітко асоціював себе із образом поміркованого і послідовного політика; так спокійно й розважливо керував своїм розхристаним соціалістичним табором – що бути йому ще і бути у Верховній Раді, світитися й світися, хай не великою, але помітною зіркою на політичному небосхилі. А й ні!
Те, що назвали зрадою, і те, що іншим сходить з рук – Морозу не зійшло. Не зрозуміли Олександра Мороза виборці, бо не чекали від нього такого; не змогли пояснити для себе його різкого переходу в інший табір нічим іншим, окрім, як бажанням посісти спікерське крісло. Не змогли і …забули. Щоправда, не всі – 0,38 відсотка голосів таки назбиралося. До честі пана Мороза, він хоч грошей на вітер не викинув, бо майже не проводив піар-кампанії.
Чого не скажеш про Інну Богословську. ЇЇ передвиборну кампанію експерти уже визначили як найактивнішу та найагресивнішу. Пані Богословська і у ток-шоу участь брала, і своїми біл-бордами усю країну прикрасила, і гасла правильні декларувала, і президентом себе називала, і у всіх кандидатів намагалася відібрати хоча б пару голосів, а результат – 0,41 відсотка.
Перехитрив сам себе і Арсеній Яценюк. Як людина розумна та добре поінформована, він вирішив сказати усім те, що вони хочуть почути. А щоб це не виглядало вже аж надто популістськи та просто – заховав зміст в оригінальну форму. Цією – смугастою формою й увійшов в історію президентських виборів-2010 цей перспективний кандидат, хоча велика частка електорату саме у ньому намагалася побачити «нового політика», або так звану «третю силу». Тому замість другого результату – четвертий. Але й це гарна заявка для того, щоб розбудувати в регіонах справжню нову політичну силу і привести у парламент нове покоління політиків.
Хіба не цього очікують громадяни? Хіба не це демонструє перший тур президентських перегонів?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
За великим рахунком – переважна більшість людей, незалежно від професії та політичних уподобань, хоче жити у стабільній, економічно незалежній та вільній країні. До того ж, за понад 18 років, люди просто призвичаїлися до того, що живуть в окремій країні – незалежній Україні. Саме це й продемонстрував перший тур президентських виборів 2010 року. «Залізобетонний» електорат синьо-білих і помаранчевих розшарувався: зник чіткий поділ на своїх і чужих, на захід і схід, а проявилося бажання підтримати тих, хто об’єднує і пропонує щось для майбутнього.
Янукович набрав менше голосів у «своїх регіонах»
Так звані «помаранчеві» зробили багато, щоб Янукович виграв ці вибори ще у першому турі. Навіть у своїх найсміливіших мріях Партія регіонів не сподівалася, що майданні друзі так швидко стануть запеклими ворогами, що так безжально нищитимуть один одного і так швидко зведуть нанівець, здобуті Майданом міжнародні «бонуси» України. Світова економічна криза, кратно помножена на українську корупцію, посилила ефект. Перемога, як здавалося, надійно лягла у кишеню Віктора Януковича.
Але сталося не так. Електорат продемонстрував, що за ці 5 років зробив певні висновки і починає шукати людей «нової політики». «Імпотентний» парламент і невідповідність слова та діла інших гілок влади – надійно схилили значну частину виборців на бік «третьої сили». І Тігіпко, і Яценюк, і Гриценко, і Тягнибок знайшли своїх прихильників серед того електорату, який раніше перебував у «залежності» від синьо-білого та помаранчевого кольорів. До цих кандидатів «мігрували» голоси і Януковича, і Ющенка, і Тимошенко. Двох останніх – прогнозовано й очікувано, а лідера опозиції – «симптоматично».
Ось порівняння кількості голосів, які отримав Віктор Янукович у першому турі виборів 2004-го і 2010 років:
Окрім Херсонської області, Віктор Янукович практично скрізь втратив частину свого електорату. І це при повністю виграшній позиції ображеного Майданом «сильного лідера опозиції», який прагне «раз і назавжди покінчити з оранжевими»! Тому, навіть у разі переконливої перемоги у другому турі президентських виборів 2010-го, Віктор Янукович має пам’ятати – частина його, колись такого надійного, електорату вже показала, що прагне зміни лідера, прагне нових підходів, прагне неконфліктної, а «стабілізуючої» політики.
Помаранчевих усіх разом теж підтримало менше
Результати першого туру цьогорічних виборів мали б «оздоровити» представників демократичної влади. І Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко набрали не ту кількість голосів на яку сподівалися. Електорат, вочевидь, не вибачив їм (і не лише їм) розпорошення «помаранчевого табору», втрати більшості у парламенті, постійних чвар та звинувачень.
Виборці не очікували що Віктор Ющенко нагородить Ківалова і Ко, повністю змінить «команду Майдану» та невпинно критикуватиме дії Прем’єр-міністра. Адже саме цього прем’єра Віктор Ющенко свого часу назвав найкращим керівником уряду в усій Європі. Менше ніж два тижні пізніше, Президент чомусь, змінив свою оцінку на протилежну.
Виборці не очікували що Юлія Тимошенко візьме до свого парламентського блоку людей, для яких не лише демократичні принципи, а й життя людини нічого не варте. Адже, саме Юлія Тимошенко так яскраво і полум’яно промовляла з трибуни Майдану про свободу, рівність перед законом, повагу до кожного.
Виборці не очікували, що і Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко постійно вдаватимуться до «сепаратних перемовин» з Віктором Януковичем. Відтак, немає нічого дивного у тому, що багато стійких прихильників Майдану почали шукати інших людей, яким би можна було повірити.
Ще задовго до виборів, у приватних розмовах, дуже багато людей у різних регіонах, декларували своє бажання голосувати за Сергія Тігіпка. Мовляв, досвід керівництва має, у «липкому політичному бруді не вивалявся», і до того ж непогано виглядатиме, хоч поруч із Саркозі, хоч поруч із Обамою та Медведєвим.
Своєю передвиборчою кампанією Тігіпко виправдав ці очікування. Нікого не лаяв і не лякав, лише вказував, чим можемо пишатися й на чому власне треба зосереджувати зусилля.
Ймовірність успішності простої, неагресивної, неконфліктної, а позитивної та оптимістичної піар-компанії була очевидною. Люди втомилися від протистоянь, сварок, криз та нестабільності. Однак, схоже, що це зрозумів лише Сергій Тігіпко.
У народу пам’ять – як у слона
Електорат, як виявилося, може бути і надзвичайно жорстоким. Він швидко забуває тих, у кому розчарувався і ніяк не хоче визнати тих, кому не довіряє.
Олександр Мороз, здавалося, так міцно зайняв свою стратегічну «серединну» нішу; так чітко асоціював себе із образом поміркованого і послідовного політика; так спокійно й розважливо керував своїм розхристаним соціалістичним табором – що бути йому ще і бути у Верховній Раді, світитися й світися, хай не великою, але помітною зіркою на політичному небосхилі. А й ні!
Те, що назвали зрадою, і те, що іншим сходить з рук – Морозу не зійшло. Не зрозуміли Олександра Мороза виборці, бо не чекали від нього такого; не змогли пояснити для себе його різкого переходу в інший табір нічим іншим, окрім, як бажанням посісти спікерське крісло. Не змогли і …забули. Щоправда, не всі – 0,38 відсотка голосів таки назбиралося. До честі пана Мороза, він хоч грошей на вітер не викинув, бо майже не проводив піар-кампанії.
Чого не скажеш про Інну Богословську. ЇЇ передвиборну кампанію експерти уже визначили як найактивнішу та найагресивнішу. Пані Богословська і у ток-шоу участь брала, і своїми біл-бордами усю країну прикрасила, і гасла правильні декларувала, і президентом себе називала, і у всіх кандидатів намагалася відібрати хоча б пару голосів, а результат – 0,41 відсотка.
Перехитрив сам себе і Арсеній Яценюк. Як людина розумна та добре поінформована, він вирішив сказати усім те, що вони хочуть почути. А щоб це не виглядало вже аж надто популістськи та просто – заховав зміст в оригінальну форму. Цією – смугастою формою й увійшов в історію президентських виборів-2010 цей перспективний кандидат, хоча велика частка електорату саме у ньому намагалася побачити «нового політика», або так звану «третю силу». Тому замість другого результату – четвертий. Але й це гарна заявка для того, щоб розбудувати в регіонах справжню нову політичну силу і привести у парламент нове покоління політиків.
Хіба не цього очікують громадяни? Хіба не це демонструє перший тур президентських перегонів?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
