«Розшукується бабуся для усиновлення. Хочемо її любити, поважати, запрошувати її до себе у хату, щоб відзначати разом з нею релігійні свята. Пропонована ціна за це: НЕМА їй ціни», – оголошення такого змісту минулого року з’явилося на одному з польських інтернетівських веб-сайтів. Авторками оголошення-заклику були дві дочки пані Аґати Чемерис, що проживають у місті Білосток на півночі Польщі.
Після розміщення на веб-сайті оголошення про розшук для «адаптації бабусь», телефон у хаті родини Чемерисів дзвонив майже без перерви. У слухавці лунали стурбовані, серйозні і навіть часом глумливі коментарі. Однак справа закінчилась успіхом, а після деякого часу аж п’ять «усиновлених» бабусь стали своєрідними новими членами родини Чемерисів.
Пані Аґата Чемерис вважає, що любов бабусі до онуків просто безцінна. «Не можна цю любов нічим замінити, – наголошує вона. – Вважаю, що діти зростають у зовсім іншій атмосфері, коли у них є дідусь та бабуся. Вони займаються пустощами та голублять онуків, батьки у свою чергу мають зосередитися на виховному процесі дітей. На мою думку, за таких обставин виховання дітей є повноцінним. Наприклад, у таких родинах успішно передається дітям спадщина й культурні традиції, зокрема знання про національне коріння»..
Пані Аґата Чемерис згадує, що колись її до відчаю доводили нарікання її дітей, коли у школі кожного року 21 січня урочисто відзначають День бабусі, а їм доводиться сумувати, бо ж нікому було дарувати святкові листівки й квіти. Інші діти на уроках розважалися, співали пісні, брали за руки своїх бабусь, а моїм дівчаткам було прикро, що вони самітні, зауважила пані Аґата Чемерис.
Відколи «усиновили бабусь» діти пані Чемерис майже кожного дня з радістю обмінюються з «придбаними» бабусями електронними листами, світлинами та sms-повідомленнями.
«Усиновлена» бабуся стала приводом для дискусії про долю поляків-іммігрантів
Вістка про «усиновлених бабусь» стала резонансною не лише у Польщі. Набуло це розголосу і у Великій Британії, де за статистикою проживає до двох мільйонів заробітчан із Польщі.
«В одній із британських газет написали про те, що, мовляв, на британських островах живе безліч молодих людей із малими дітьми, а в Польщі залишились літні люди, – розповіла Аґата Чемерис. – Коли їхні діти стали заробітчанами у країнах Західної Європи, самітні дідусі й бабусі прагнуть стати на батьківщині «пришивними» бабусями для чужих людей. Це, на думку британських журналістів, для Польщі велика суспільна проблема».
Пані Аґата Чемерис, прочитавши в інтернет-виданні згадану статтю, сказала Радіо Свобода, що ні вона, ні її діти не сподівалися того, що звичайне оголошення стане приводом для широкої дискусії.
Після розміщення на веб-сайті оголошення про розшук для «адаптації бабусь», телефон у хаті родини Чемерисів дзвонив майже без перерви. У слухавці лунали стурбовані, серйозні і навіть часом глумливі коментарі. Однак справа закінчилась успіхом, а після деякого часу аж п’ять «усиновлених» бабусь стали своєрідними новими членами родини Чемерисів.
Пані Аґата Чемерис вважає, що любов бабусі до онуків просто безцінна. «Не можна цю любов нічим замінити, – наголошує вона. – Вважаю, що діти зростають у зовсім іншій атмосфері, коли у них є дідусь та бабуся. Вони займаються пустощами та голублять онуків, батьки у свою чергу мають зосередитися на виховному процесі дітей. На мою думку, за таких обставин виховання дітей є повноцінним. Наприклад, у таких родинах успішно передається дітям спадщина й культурні традиції, зокрема знання про національне коріння»..
Пані Аґата Чемерис згадує, що колись її до відчаю доводили нарікання її дітей, коли у школі кожного року 21 січня урочисто відзначають День бабусі, а їм доводиться сумувати, бо ж нікому було дарувати святкові листівки й квіти. Інші діти на уроках розважалися, співали пісні, брали за руки своїх бабусь, а моїм дівчаткам було прикро, що вони самітні, зауважила пані Аґата Чемерис.
Відколи «усиновили бабусь» діти пані Чемерис майже кожного дня з радістю обмінюються з «придбаними» бабусями електронними листами, світлинами та sms-повідомленнями.
«Усиновлена» бабуся стала приводом для дискусії про долю поляків-іммігрантів
Вістка про «усиновлених бабусь» стала резонансною не лише у Польщі. Набуло це розголосу і у Великій Британії, де за статистикою проживає до двох мільйонів заробітчан із Польщі.
«В одній із британських газет написали про те, що, мовляв, на британських островах живе безліч молодих людей із малими дітьми, а в Польщі залишились літні люди, – розповіла Аґата Чемерис. – Коли їхні діти стали заробітчанами у країнах Західної Європи, самітні дідусі й бабусі прагнуть стати на батьківщині «пришивними» бабусями для чужих людей. Це, на думку британських журналістів, для Польщі велика суспільна проблема».
Пані Аґата Чемерис, прочитавши в інтернет-виданні згадану статтю, сказала Радіо Свобода, що ні вона, ні її діти не сподівалися того, що звичайне оголошення стане приводом для широкої дискусії.
