Офіційна і неофіційна статистика
У соціальних службах намагаються не тільки повертати бездоглядних дітей з вулиці, а й запобігти потраплянню туди
неповнолітніх, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко. На підтвердження своєї думки він наводить дані про мешканців притулків. Якщо 5 років тому ними на три чверті були діти, повернуті з вулиці, то зараз - це на 60% діти, «превентивно» (як каже міністр) вилучені із кризових сімей або з тих закладів, звідки вони могли втекти.
Якщо 5 років «діти вулиці» було масове явище, то сьогодні – це одинокі випадки, на які дуже оперативно й швидко реагують служби дітей і відповідні підрозділи кримінальної міліції у справах дітей, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко.
«Сьогодні немає такої дитини, яка могла б жити на вулиці більше 3-5 років. Близько декількох тижнів - і дитина вилучається з вулиці та знаходиться можливість повноцінного розвитку. Крім того, за ці роки скоротилася кількість повторних вилучень дітей з вулиці більше, ніж вдвічі», - повідомив Юрій Павленко.
Натомість народний депутат від Партії регіонів Олександр Стоян не погоджується із даними щодо безпритульних дітей, які наводить Міністерство сім'ї, молоді та спорту. На думку Олександра Стояна, ані це міністерство, ані уряд у цілому нічого не зробили для дітей вулиці. Хіба що посприяли спрощенню процедури усиновлення.
Ситуація кардинально покращилась, запевняють у Львові
Поменшало безпритульних дітей і на вулицях Львова, і не тому, що докучають сильні морози, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. Підтвердженням цьому є різдвяні рейди, які проводили правоохоронці разом з працівниками служби у справах неповнолітніх Львівської обласної адміністрації.
Під час рейдів на вокзалі, автостанціях, у підвалах будинків правоохоронці і працівники служби у справах неповнолітніх не виявили бездоглядних дітей. Якщо 10 років тому, це були десятки неповнолітніх, то останні 4 роки ситуація змінюється на краще, наголосив у розмові начальник служби у справах неповнолітніх Львівської ОДА Володимир Лис. «Ситуація покращилась кардинально. Такого явища, як діти вулиці, у Західній Україні практично нема. Безперечно є діти, які постійно бігають і бігатимуть.Але такого, як було, що підвали, колектори були заповнені, такого вже нема».
Єдиний на Львівщині будинок для безпритульних, розрахований на 50 місць, заповнений менш аніж на половину. Тут є чимало неповнолітніх, які потрапили не вперше, їх уже знають працівники, як і кожну дитячу історію, і те, що вони при першій нагоді знову опиняться на вулиці і проситимуть гроші, бо це для них непоганий заробіток і повна «свобода» від нагляду дорослих. У 1996 році, коли створювали притулок, він був переповнений і навіть говорили про потребу ще одного.
Той факт, що дітей вулиці стає менше, фахівці пояснюють кількома причинами.Передусім, працюють десятки громадських та релігійних організацій, які опікуються безпритульними дітьми, чимало батьків повернулись із заробітків і доглядають за дітьми, багато з дітлахів потрапили на виховання у будинки сімейного типу, а ще на поліпшення ситуації вплинуло закриття закладів ігрових автоматів, де діти пропадали днями, віддаючи зібрані гроші на вулицях.
Головна причина втечі з дому – батьки
12-річний киянин Сергій – один із тих дітлахів, для яких рідним домом є вулиця. До такого життя він звик і міняти його не збирається. «Гуляю, прошу грошей – їсти хочу! У мене немає батьків – тато маму вбив і сидить у в’язниці. Вийде за 9-10 років. До притулку мене доправляли, але я тікав, бо там кепсько. Хлопці примушують, гроші відбирають і таке інше...».
Як би не критикувати державу, школу, оточення, але головна причина того, що дитина тікає з дому – батьки, констатує
психолог Наталія Лур’є, яка працює з безпритульними дітлахами.
«В основному, це проблема неблагополучних родин. Тобто, батьки практично не займаються дітьми, ті підростають фактично на вулиці, а батьки переймаються своїми питаннями і потребами, на жаль, не дуже сприятливими для зростання й виховання дитини», – зазначила психолог.
Як вирішити проблему безпритульних?
Розвиток мережі закладів для дітей, позбавлених можливості жити у нормальній родині, – один зі шляхів вирішення проблеми дітей вулиці, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко.
«Це і розвиток сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, усиновлення, прийомна сім’я, дитячі будинки сімейного типу, звідки практично діти не тікають. Це і продовження реформи інтернатних закладів, і створення на їхній базі невеликих закладів – не більше, ніж на 50 дітей. Це, без сумніву, робота з кризовими сім’ями, а таких сьогодні на обліку в Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді близько 20 тисяч. І в разі виникнення небезпеки для дитини – така дитина вилучається з родини у відповідний державний заклад, де їй надається необхідна допомога», – сказав Юрій Павленко.
За даними експертів, третина безпритульних дітей опинилася у підворітті через те, що їх вигнали з рідної оселі, кожен шостий пішов на вулиці за власним бажанням (навіть інколи із заможних родин), а кожен десятий, бо вдома не було чого їсти.
У соціальних службах намагаються не тільки повертати бездоглядних дітей з вулиці, а й запобігти потраплянню туди
неповнолітніх, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко. На підтвердження своєї думки він наводить дані про мешканців притулків. Якщо 5 років тому ними на три чверті були діти, повернуті з вулиці, то зараз - це на 60% діти, «превентивно» (як каже міністр) вилучені із кризових сімей або з тих закладів, звідки вони могли втекти.
Якщо 5 років «діти вулиці» було масове явище, то сьогодні – це одинокі випадки, на які дуже оперативно й швидко реагують служби дітей і відповідні підрозділи кримінальної міліції у справах дітей, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко.
«Сьогодні немає такої дитини, яка могла б жити на вулиці більше 3-5 років. Близько декількох тижнів - і дитина вилучається з вулиці та знаходиться можливість повноцінного розвитку. Крім того, за ці роки скоротилася кількість повторних вилучень дітей з вулиці більше, ніж вдвічі», - повідомив Юрій Павленко.
Натомість народний депутат від Партії регіонів Олександр Стоян не погоджується із даними щодо безпритульних дітей, які наводить Міністерство сім'ї, молоді та спорту. На думку Олександра Стояна, ані це міністерство, ані уряд у цілому нічого не зробили для дітей вулиці. Хіба що посприяли спрощенню процедури усиновлення.
Ситуація кардинально покращилась, запевняють у Львові
Поменшало безпритульних дітей і на вулицях Львова, і не тому, що докучають сильні морози, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. Підтвердженням цьому є різдвяні рейди, які проводили правоохоронці разом з працівниками служби у справах неповнолітніх Львівської обласної адміністрації.
Під час рейдів на вокзалі, автостанціях, у підвалах будинків правоохоронці і працівники служби у справах неповнолітніх не виявили бездоглядних дітей. Якщо 10 років тому, це були десятки неповнолітніх, то останні 4 роки ситуація змінюється на краще, наголосив у розмові начальник служби у справах неповнолітніх Львівської ОДА Володимир Лис. «Ситуація покращилась кардинально. Такого явища, як діти вулиці, у Західній Україні практично нема. Безперечно є діти, які постійно бігають і бігатимуть.Але такого, як було, що підвали, колектори були заповнені, такого вже нема».
Єдиний на Львівщині будинок для безпритульних, розрахований на 50 місць, заповнений менш аніж на половину. Тут є чимало неповнолітніх, які потрапили не вперше, їх уже знають працівники, як і кожну дитячу історію, і те, що вони при першій нагоді знову опиняться на вулиці і проситимуть гроші, бо це для них непоганий заробіток і повна «свобода» від нагляду дорослих. У 1996 році, коли створювали притулок, він був переповнений і навіть говорили про потребу ще одного.
Той факт, що дітей вулиці стає менше, фахівці пояснюють кількома причинами.Передусім, працюють десятки громадських та релігійних організацій, які опікуються безпритульними дітьми, чимало батьків повернулись із заробітків і доглядають за дітьми, багато з дітлахів потрапили на виховання у будинки сімейного типу, а ще на поліпшення ситуації вплинуло закриття закладів ігрових автоматів, де діти пропадали днями, віддаючи зібрані гроші на вулицях.
Головна причина втечі з дому – батьки
12-річний киянин Сергій – один із тих дітлахів, для яких рідним домом є вулиця. До такого життя він звик і міняти його не збирається. «Гуляю, прошу грошей – їсти хочу! У мене немає батьків – тато маму вбив і сидить у в’язниці. Вийде за 9-10 років. До притулку мене доправляли, але я тікав, бо там кепсько. Хлопці примушують, гроші відбирають і таке інше...».
Як би не критикувати державу, школу, оточення, але головна причина того, що дитина тікає з дому – батьки, констатує
психолог Наталія Лур’є, яка працює з безпритульними дітлахами.
«В основному, це проблема неблагополучних родин. Тобто, батьки практично не займаються дітьми, ті підростають фактично на вулиці, а батьки переймаються своїми питаннями і потребами, на жаль, не дуже сприятливими для зростання й виховання дитини», – зазначила психолог.
Як вирішити проблему безпритульних?
Розвиток мережі закладів для дітей, позбавлених можливості жити у нормальній родині, – один зі шляхів вирішення проблеми дітей вулиці, говорить міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко.
«Це і розвиток сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, усиновлення, прийомна сім’я, дитячі будинки сімейного типу, звідки практично діти не тікають. Це і продовження реформи інтернатних закладів, і створення на їхній базі невеликих закладів – не більше, ніж на 50 дітей. Це, без сумніву, робота з кризовими сім’ями, а таких сьогодні на обліку в Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді близько 20 тисяч. І в разі виникнення небезпеки для дитини – така дитина вилучається з родини у відповідний державний заклад, де їй надається необхідна допомога», – сказав Юрій Павленко.
За даними експертів, третина безпритульних дітей опинилася у підворітті через те, що їх вигнали з рідної оселі, кожен шостий пішов на вулиці за власним бажанням (навіть інколи із заможних родин), а кожен десятий, бо вдома не було чого їсти.
