Прем’єр-міністр Швеції Фредрік Райнфельдт, що нині головує у Європейській Раді, не приховує, що вимоги до кандидатів у представників 27 країн співдружності дуже відрізняются. Британець Тоні Блер, бельгієць Герман Ван Ромпей, голландець Ян Петер Балкененде, люксембуржець Жан-Клод Юнкер чи латвійка Вайра Віке-Фрейберґа – ці кандидатури на пост президента Європейської ради вже добре відомі. Хоча не виключені й «імена-сюрпризи», що можуть з’явитися після робочої вечері європейських лідерів.
На крісло верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки претендують італієць Масімо Д’Алема, британка Катрін Аштон та ірландка Мері Робінсон.
Ідеться про дві нові посади Євросоюзу, що створюються за Лісабонським договором. Їх уже неофіційно прозвали «президентом Євросоюзу» та «міністром закордонних справ ЄС».
Перша з них – посада постійного голови (президента) Європейської ради – найвищого політичного органу Євросоюзу. Нині на засіданнях Європейської ради, тобто на самітах ЄС, головами стають керівники держав чи урядів країн, які по черзі головують по півроку в ЄС.
Друга – верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки – стане поєднанням нинішніх посад верховного представника ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики і комісара ЄС із зовнішніх відносин та європейської політики сусідства.
Які вимоги висувають до кандидатів на «європрезидента»?
Очевидно, найпрестижніше європейське крісло посяде представник невеликої країни Євросоюзу. Можливо, з держав Бенілюксу, хоча не виключено, що й з однієї з північних чи східноєвропейських країн.
Щодо політичних поглядів, то експерти схиляються до думки, що президентом має стати представник християн-демократів. У такому випадку координатором європейської дипломатії буде представник соціал-демократичного табору. Хоча може статися й навпаки, але у будь-якому разі баланс намагатимуться зберегти.
Так само, як і щодо обрання жінки на одну з цих посад. До рівноправності закликають чимало європейських політиків, а проведені акції, на кшталт «високі каблуки– проти костюмів та краваток», – свідчення серйозних намірів представниць «слабкої половини людства».
«Саме жінка й може сприяти іміджеві Європи з жіночим обличчам, Європи, наближеної до своїх громадян, Європи добрішої і водночас – чому ні – Європи ефективнішої», – коментує євродепутат Роді Краца-Цагаропулу. Таких закликів останнім часом звучало багато у кожній із європейських установ Брюсселя.
Про вади кандидатів
Екс-прем’єра Тоні Блера найчастіше критикують за його євроскептицизм та страх перед європейським федералізмом, який традиційно поділяє більшість британців. Франція виступає проти Жана-Клода Юнкера, бо, мовляв, він, будучи головою «Єврогрупи», неефективно реагував на економічну кризу. Німеччина просто заявила, що її не влаштовує кандидатура нинішнього прем’єра Нідерландів Яна Петера Балкененде. Тим часом країни колишнього соцтабору не хочуть бачити на посаді голови зовнішньополітичного відомства Євросоюзу екс-комуніста з Італії Масімо Д’Алему.
Важливо також, що великі європейські держави намагаються обрати, так би мовити, «скромного і непоказного» «президента Європи», щоб згодом не перебувати в його тіні. Також не може бути й мови про обрання на обидві високі посади об’єднаної Європи двох переконаних атлантистів. Так само, зрештою, як не оберуть одразу двох рішуче налаштованих проєвропейців.
І все це при тому, що президент Європейської Ради і координатор європейської дипломатії повинні мати добрі стосунки. Отже, завдання, що стоїть перед Європейським Союзом, не з легких. І не виключено, що дискусії триватимуть довше відведеного на робочу вечерю часу.
На крісло верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки претендують італієць Масімо Д’Алема, британка Катрін Аштон та ірландка Мері Робінсон.
Ідеться про дві нові посади Євросоюзу, що створюються за Лісабонським договором. Їх уже неофіційно прозвали «президентом Євросоюзу» та «міністром закордонних справ ЄС».
Перша з них – посада постійного голови (президента) Європейської ради – найвищого політичного органу Євросоюзу. Нині на засіданнях Європейської ради, тобто на самітах ЄС, головами стають керівники держав чи урядів країн, які по черзі головують по півроку в ЄС.
Друга – верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки – стане поєднанням нинішніх посад верховного представника ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики і комісара ЄС із зовнішніх відносин та європейської політики сусідства.
Які вимоги висувають до кандидатів на «європрезидента»?
Очевидно, найпрестижніше європейське крісло посяде представник невеликої країни Євросоюзу. Можливо, з держав Бенілюксу, хоча не виключено, що й з однієї з північних чи східноєвропейських країн.
Щодо політичних поглядів, то експерти схиляються до думки, що президентом має стати представник християн-демократів. У такому випадку координатором європейської дипломатії буде представник соціал-демократичного табору. Хоча може статися й навпаки, але у будь-якому разі баланс намагатимуться зберегти.
Так само, як і щодо обрання жінки на одну з цих посад. До рівноправності закликають чимало європейських політиків, а проведені акції, на кшталт «високі каблуки– проти костюмів та краваток», – свідчення серйозних намірів представниць «слабкої половини людства».
«Саме жінка й може сприяти іміджеві Європи з жіночим обличчам, Європи, наближеної до своїх громадян, Європи добрішої і водночас – чому ні – Європи ефективнішої», – коментує євродепутат Роді Краца-Цагаропулу. Таких закликів останнім часом звучало багато у кожній із європейських установ Брюсселя.
Про вади кандидатів
Екс-прем’єра Тоні Блера найчастіше критикують за його євроскептицизм та страх перед європейським федералізмом, який традиційно поділяє більшість британців. Франція виступає проти Жана-Клода Юнкера, бо, мовляв, він, будучи головою «Єврогрупи», неефективно реагував на економічну кризу. Німеччина просто заявила, що її не влаштовує кандидатура нинішнього прем’єра Нідерландів Яна Петера Балкененде. Тим часом країни колишнього соцтабору не хочуть бачити на посаді голови зовнішньополітичного відомства Євросоюзу екс-комуніста з Італії Масімо Д’Алему.
Важливо також, що великі європейські держави намагаються обрати, так би мовити, «скромного і непоказного» «президента Європи», щоб згодом не перебувати в його тіні. Також не може бути й мови про обрання на обидві високі посади об’єднаної Європи двох переконаних атлантистів. Так само, зрештою, як не оберуть одразу двох рішуче налаштованих проєвропейців.
І все це при тому, що президент Європейської Ради і координатор європейської дипломатії повинні мати добрі стосунки. Отже, завдання, що стоїть перед Європейським Союзом, не з легких. І не виключено, що дискусії триватимуть довше відведеного на робочу вечерю часу.
