Зараз лише три кандидати на Президента – Віктор Ющенко, Олег Тягнибок і Юрій Костенко – у своїх програмах кажуть про вступ України до НАТО. Проте їхні шанси перемогти на президентських виборах наразі є доволі невисокими. Інші кандидати не кажуть про вступ ні до яких альянсів, наголошуючи на політиці нейтралітету.
Як відзначають соціологи, саме така позиція є найпопулярнішою серед виборців. Експерти збігаються на думці, що, хто б не став новообраним Президентом, він не буде продовжувати зовнішньополітичний курс чинного глави держави.
«Стукати в зачинені двері і дратувати цим наших сусідів непотрібно, – каже директор центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. – Необхідно переглянути наші відносини з НАТО і створити нові неконфліктні точки відносин із Росією. Я думаю, що будь-хто, хто стане Президентом України, це робитиме, тому що це необхідність».
У пошуках нових партнерів
Проте забезпечити свій нейтралітет самостійно Україна не може. Відтак вона змушена налагоджувати співпрацю з міжнародними оборонними структурами.
За умов, коли Києву було відмовлено у вступі до НАТО на даному етапі, нова українська влада прагнутиме до співпраці з іншими структурами. Зокрема, і з тими, що розташовані за східним кордоном України.
Однією з таких структур може стати Організація Договору про колективну безпеку – ОДКБ. Цю організацію створила на пострадянському просторі Росія після розвалу СРСР. На даний момент вона об’єднує саму Росію, Білорусь, Вірменію та чотири середньоазійські пострадянські держави.
«Наші східні сусіди наполегливо стукають нам у двері і кажуть, що є виклики, які ми можемо ефективно вирішувати спільно, – каже політтехнолог Олег Покальчук. – Є дві точки, які можуть зацікавити Україну: це військово-промисловий комплекс і боротьба з контрабандою наркотиків і загрозою поширення тероризму».
А що скаже НАТО?
Деякі українські експерти висловлюють побоювання, що через співпрацю з ОДКБ в України можуть охолонути відносини з НАТО. Проте директор Інституту ОДКБ Олександр Воробйов запевняє, що ця організація створювалося ще в 1992 році, коли не йшлося про розширення НАТО. «Тоді обладнаний кордон був лише по зовнішньому контуру СРСР, – каже він. – У цій ситуації єдиним гарантом безпеки було об’єднання в оборонний союз. Чи це була відповідь на розширення НАТО? Тоді про це ніхто не думав».
Координатор міжфракційної парламентської групи з інформування про діяльність ОДКБ депутат-регіонал Анатолій Толстоухов запевняє, що Україна може ефективно співпрацювати і з Північноатлантичним союзом, і з ОДКБ. «Потрібно бачити не лише НАТО, а й ОДКБ, бо більшість ризиків іде в Україну і, до речі, в Європу – зі Сходу», – каже він.
Проте вступ України до ОДКБ є ще менш імовірним, ніж вступ до НАТО. Якщо про вступ до НАТО каже три кандидати на Президента, то про вступ в ОДКБ не каже жоден.
(Київ – Прага)
Як відзначають соціологи, саме така позиція є найпопулярнішою серед виборців. Експерти збігаються на думці, що, хто б не став новообраним Президентом, він не буде продовжувати зовнішньополітичний курс чинного глави держави.
«Стукати в зачинені двері і дратувати цим наших сусідів непотрібно, – каже директор центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. – Необхідно переглянути наші відносини з НАТО і створити нові неконфліктні точки відносин із Росією. Я думаю, що будь-хто, хто стане Президентом України, це робитиме, тому що це необхідність».
У пошуках нових партнерів
Проте забезпечити свій нейтралітет самостійно Україна не може. Відтак вона змушена налагоджувати співпрацю з міжнародними оборонними структурами.
За умов, коли Києву було відмовлено у вступі до НАТО на даному етапі, нова українська влада прагнутиме до співпраці з іншими структурами. Зокрема, і з тими, що розташовані за східним кордоном України.
Однією з таких структур може стати Організація Договору про колективну безпеку – ОДКБ. Цю організацію створила на пострадянському просторі Росія після розвалу СРСР. На даний момент вона об’єднує саму Росію, Білорусь, Вірменію та чотири середньоазійські пострадянські держави.
«Наші східні сусіди наполегливо стукають нам у двері і кажуть, що є виклики, які ми можемо ефективно вирішувати спільно, – каже політтехнолог Олег Покальчук. – Є дві точки, які можуть зацікавити Україну: це військово-промисловий комплекс і боротьба з контрабандою наркотиків і загрозою поширення тероризму».
А що скаже НАТО?
Деякі українські експерти висловлюють побоювання, що через співпрацю з ОДКБ в України можуть охолонути відносини з НАТО. Проте директор Інституту ОДКБ Олександр Воробйов запевняє, що ця організація створювалося ще в 1992 році, коли не йшлося про розширення НАТО. «Тоді обладнаний кордон був лише по зовнішньому контуру СРСР, – каже він. – У цій ситуації єдиним гарантом безпеки було об’єднання в оборонний союз. Чи це була відповідь на розширення НАТО? Тоді про це ніхто не думав».
Координатор міжфракційної парламентської групи з інформування про діяльність ОДКБ депутат-регіонал Анатолій Толстоухов запевняє, що Україна може ефективно співпрацювати і з Північноатлантичним союзом, і з ОДКБ. «Потрібно бачити не лише НАТО, а й ОДКБ, бо більшість ризиків іде в Україну і, до речі, в Європу – зі Сходу», – каже він.
Проте вступ України до ОДКБ є ще менш імовірним, ніж вступ до НАТО. Якщо про вступ до НАТО каже три кандидати на Президента, то про вступ в ОДКБ не каже жоден.
(Київ – Прага)
