Найбільші культурні і промислові центри Європейського континенту нищили у різний спосіб. Одні стали жертвами бомбардувань із повітря, як-то Дрезден чи Роттердам, інші потерпіли від навмисно спланованих акцій, коли висаджували в повітря весь історичний центр (така доля спіткала Варшаву).
Але в усіх цих випадках руйнівниками були війська армії супротивника. Київ – єдине європейське місто, яке потерпіло від своїх захисників.
Радянська історіографія, звичайно ж, стверджувала, що центр міста спалили війська Вермахту після їхнього вступу до Києва 19 вересня 1941 року. Але офіційні архівні документи спростовують це і свідчать, що ще влітку 1941 року був створений штаб оборони Києва, під керівництвом якого і відбувалося масштабне мінування промислових підприємств, урядових і житлових будинків.
Збереглася копія довідки начальника інженерної служби штабу оборони майора Чукарєва, де повідомляється, що «мінування проводилося силами взводу армійського інженерного батальйону і все здійснювалося в тісному контакті з міським комітетом партії. Мінні поля створювалися в середині міста, на кладовищах, заводських дворах, площах, у парках і садах. Секретар міському партії Шамрило координував ці дії, а також брав участь у формуванні підпільних і диверсійних груп».
Радянські мінери перетворили центр Києва на руїни
Радянське командування логічно припустило, що після взяття Києва німці займатимуть найкращі з помешкань, і розпорядилося замінувати майже всі споруди в центрі міста. Розрахунок виправдався на всі сто. Зайшовши у місто 19 вересня 1941 року, німці дійсно розташувалися у найвишуканіших будинках на Хрещатику, Прорізній, Інститутській та Пушкінській.
А вже 24 вересня 1941 року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок із мансардами і вежами, споруджений 1903 року за проектом архітектора Городецького. Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася найкращим зразкам архітектури європейських столиць.
Слідом за цим у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, «Гранд-готелю», біржі, кількох особняків (серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева) і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі – цирку Крутикова. Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Гінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.
Потужні вибухи спричинили великі пожежі, які тривали в центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського. Такими чином центр міста перетворився на суцільне згарище з руїнами будівель, які до цього представляли в архітектурному лику Києва найкращі зразки модерну, неоренесансу, класицизму і необароко-рококо.
Загалом восени 1941 року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сот нацистів.
Наскільки доцільно було це робити? Судіть самі: через неспроможність зупинити вибухи та ліквідувати пожежі окупаційна влада розпочала масові розстріли киян-заручників. Першими жертвами стали євреї міста, 35 тисяч із яких розстріляли вже 29–30 вересня у Бабиному яру. Сотні киян страчували після кожного випадку підпалу або диверсії підпільників.
Тож за смерть кількох сотень окупантів червоні командири розрахувалися десятками тисяч життів співвітчизників, при цьому перетворивши на руїни одне з найкрасивіших міст Європи.
Успенський собор Лаври знищили радянські підпільники
Трагедію, яка стала апофеозом терористичної діяльності радянських мінерів, офіційна історіографія також тривалий час списувала на гітлерівців. Ідеться про знищення унікальної пам’ятки української архітектури 11–18 століть – головного храму Києво-Печерської Лаври, собору Успіння Пресвятої Богородиці. Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів. Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі – київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих у соборі.
Упродовж останніх років вийшло чимало публікацій зі свідченнями очевидців та архівними документами, які однозначно стверджують, що знищення Успенського собору – це справа рук радянських підпільників та агентів НКВС.
Робилося це з метою вбивства президента пронацистської влади Словаччини Йозефа Тісо та високопосадовців німецької окупаційної влади. Перебуваючи у Києві 1941 року, Тісо мав оглянути Печерську Лавру. Урочисті відвідини відбулися 3 листопада.
Але щось не склалося у розрахунках червоних саперів, і потужний вибух стався на мить пізніше, коли президент маріонеткової країни з почтом німецьких та словацьких офіцерів полишили територію монастиря. Руйнування Успенського собору стало найбільшою втратою Києва від рук радянських мінерів.
Німецькі війська також нищили древнє місто. Але це почалося вже 1943 року, коли, відступаючи, нацисти взялися до масового руйнування промислових та культурних об’єктів на окупованих територіях.
І цілком можливо, що якби восени 1941 року радянські підпільники не висадили у повітря Хрещатик та прилеглі до нього вулиці, то їхню справу зробили б німці 1943-го. Але це припущення.
Реальна ж історія свідчить про інше: Київ у період Другої світової війни був зруйнований під перехресним вогнем двох диктаторських режимів. Однаково страшних і однаково ненависних до України.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Але в усіх цих випадках руйнівниками були війська армії супротивника. Київ – єдине європейське місто, яке потерпіло від своїх захисників.
Радянська історіографія, звичайно ж, стверджувала, що центр міста спалили війська Вермахту після їхнього вступу до Києва 19 вересня 1941 року. Але офіційні архівні документи спростовують це і свідчать, що ще влітку 1941 року був створений штаб оборони Києва, під керівництвом якого і відбувалося масштабне мінування промислових підприємств, урядових і житлових будинків.
Збереглася копія довідки начальника інженерної служби штабу оборони майора Чукарєва, де повідомляється, що «мінування проводилося силами взводу армійського інженерного батальйону і все здійснювалося в тісному контакті з міським комітетом партії. Мінні поля створювалися в середині міста, на кладовищах, заводських дворах, площах, у парках і садах. Секретар міському партії Шамрило координував ці дії, а також брав участь у формуванні підпільних і диверсійних груп».
Радянські мінери перетворили центр Києва на руїни
Радянське командування логічно припустило, що після взяття Києва німці займатимуть найкращі з помешкань, і розпорядилося замінувати майже всі споруди в центрі міста. Розрахунок виправдався на всі сто. Зайшовши у місто 19 вересня 1941 року, німці дійсно розташувалися у найвишуканіших будинках на Хрещатику, Прорізній, Інститутській та Пушкінській.
А вже 24 вересня 1941 року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок із мансардами і вежами, споруджений 1903 року за проектом архітектора Городецького. Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася найкращим зразкам архітектури європейських столиць.
Слідом за цим у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, «Гранд-готелю», біржі, кількох особняків (серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева) і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі – цирку Крутикова. Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Гінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.
Потужні вибухи спричинили великі пожежі, які тривали в центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського. Такими чином центр міста перетворився на суцільне згарище з руїнами будівель, які до цього представляли в архітектурному лику Києва найкращі зразки модерну, неоренесансу, класицизму і необароко-рококо.
Загалом восени 1941 року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сот нацистів.
Наскільки доцільно було це робити? Судіть самі: через неспроможність зупинити вибухи та ліквідувати пожежі окупаційна влада розпочала масові розстріли киян-заручників. Першими жертвами стали євреї міста, 35 тисяч із яких розстріляли вже 29–30 вересня у Бабиному яру. Сотні киян страчували після кожного випадку підпалу або диверсії підпільників.
Тож за смерть кількох сотень окупантів червоні командири розрахувалися десятками тисяч життів співвітчизників, при цьому перетворивши на руїни одне з найкрасивіших міст Європи.
Успенський собор Лаври знищили радянські підпільники
Трагедію, яка стала апофеозом терористичної діяльності радянських мінерів, офіційна історіографія також тривалий час списувала на гітлерівців. Ідеться про знищення унікальної пам’ятки української архітектури 11–18 століть – головного храму Києво-Печерської Лаври, собору Успіння Пресвятої Богородиці. Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів. Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі – київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих у соборі.
Упродовж останніх років вийшло чимало публікацій зі свідченнями очевидців та архівними документами, які однозначно стверджують, що знищення Успенського собору – це справа рук радянських підпільників та агентів НКВС.
Робилося це з метою вбивства президента пронацистської влади Словаччини Йозефа Тісо та високопосадовців німецької окупаційної влади. Перебуваючи у Києві 1941 року, Тісо мав оглянути Печерську Лавру. Урочисті відвідини відбулися 3 листопада.
Але щось не склалося у розрахунках червоних саперів, і потужний вибух стався на мить пізніше, коли президент маріонеткової країни з почтом німецьких та словацьких офіцерів полишили територію монастиря. Руйнування Успенського собору стало найбільшою втратою Києва від рук радянських мінерів.
Німецькі війська також нищили древнє місто. Але це почалося вже 1943 року, коли, відступаючи, нацисти взялися до масового руйнування промислових та культурних об’єктів на окупованих територіях.
І цілком можливо, що якби восени 1941 року радянські підпільники не висадили у повітря Хрещатик та прилеглі до нього вулиці, то їхню справу зробили б німці 1943-го. Але це припущення.
Реальна ж історія свідчить про інше: Київ у період Другої світової війни був зруйнований під перехресним вогнем двох диктаторських режимів. Однаково страшних і однаково ненависних до України.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
