За національною ознакою. Ксенофобія в Україні

Офіційні масштаби

Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявляв торік, що угруповання так званих скінхедів діяли у шістьох регіонах України: Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Чернігові й Криму. Загалом міліція нараховувала в країні близько 500 скінхедів віком від 14 до 27 років. Водночас у міліції запевняють, що спалаху злочинності з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості в Україні немає.

Це стосується і столиці, переконує керівник відділу зв’язків із громадськістю київської міліції Володимир Поліщук. «Минулого року в нас було близько 10 таких тяжких злочинів. Приблизно така сама статистика залишається і зараз», – запевнив він.

Кримська ж міліція на початку жовтня повідомляла про затримання групи скінхедів, які підозрюються у низці важких злочинів. Раніше правоохоронці взагалі заперечували існування скінхедського руху на півострові. А цього разу увага акцентувалася на належності підозрюваних саме до цієї молодіжної субкультури. Але вже за кілька днів після оприлюднення цієї інформації адвокати й батьки затриманих спростували скінхедівський слід і повідомили, що серед підозрюваних молодих людей є й кримські татари. Тепер міліція не коментує цей випадок, розповідає місцевий кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула. «Експерти стверджують, що усе ж радикальні націоналістичні і расистські молодіжні рухи, в тому числі скінхеди, в Криму існують. Як і високий рівень ксенофобії в кримському суспільстві. Чи не тому повідомлення про факти вандалізму на мусульманських та іудейських цвинтарях в автономії на шпальтах кримської преси досить часті. Водночас, відомий лише один випадок, коли підозрювані в таких актах вандалізму були затримані – ними виявилися «казакі» з проросійської «казачої сотні «Соболь».

Незапротокольовані порушення

За останні п’ять років в Україні дійсно розвилися різні молодіжні неформальні групи з агресивними діями на ґрунті расової й національної ворожнечі. Це констатує Харківська правозахисна група. Виконавчий директор Української Гельсінкської спілки Володимир Яворський підтверджує, що активність таких груп зросла. Однак це зростання є незначним. Якщо ж говорити не про насильницькі дії, а про обмеження прав людей іншої раси й національності взагалі, то такі випадки можна зустріти доволі часто. «Це обмеження в правах або дискримінація в суспільстві. Коли людям відмовляють у послугах, з ними не розмовляють на вулиці, їх відмовляється везти водій таксі, їм не продають якісь товари чи не дають в оренду квартири. Це дрібні правопорушення, проти яких нічого не можна зробити, бо законодавством це прямо не заборонено», – пояснює правозахисник.

Ліванець Валід, майбутній дипломат, 5 років мешкає в Києві і вважає українців добрими й приязними людьми. Однак Валід не раз відчував вороже до себе ставлення, проте лише з боку чоловіків. «Мені не доводилося спілкуватися з українськими чоловіками якось так нормально, доброзичливо. При тому, що я їм нічого поганого не робив, але відчуваю до себе якесь упереджене ставлення. Дівчата тутешні – повна протилежність, але ж від чоловіків суцільний негатив – на дискотеках, в кафе, скрізь», – говорить студент.

Українські правоохоронці іноді намагаються домогтися м’якшого покарання для злочинців, які скоїли напади на людей інших національностей, заявив ініціатор законопроекту щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, народний депутат Тарас Чорновіл. «Тепер внесена конкретна мотивація. Люди, які вчинили ті злочини, і так за нинішнім Законом мали відповідати. Але дуже часто слідство і суди старалися визначити їм мінімальну відповідальність. Тепер мінімумом вони не відбудуться. Відповідальність має наступати, і вона повинна мати адекватний до складності злочину характер».

Керований хаос

У Росії з січня по вересень цього року на ґрунті національної нетерпимості було скоєно близько двох сотень злочинів, 59 людей загинули – такі дані Московського бюро з прав людини. Ксенофобія, як явище, характерне для багатонаціональних суспільств, де кожен з етносів має свою історію, релігію і культуру, вважає російський політолог Андрій Окара. Однак, на його думку, доволі часто ксенофобські настрої підігріваються самою ж владою. «Російські скінхеди в цілому в суспільстві непопулярні. Це досить агресивна молодіжна структура. На противагу їм існують так звані антифа. І першими, і другими намагаються керувати з навколовладних кіл, вони виникають не самі. Є різні стратегії, як використовувати керований хаос у різних сценаріях», – розповідає політолог.

Як зауважують правозахисники, розвитку ксенофобії сприяють деякі політики. І справа не лише в екстремістах, які закликають боротися із «засиллям іноземців» в Україні. Підкидають хмизу у вогонь також ті діячі, які полюбляють ліпити образ ворога серед опонентів. Все це може виливатися в озлоблення і, як наслідок, нетерпимість до будь-чого «чужого» й незнайомого.