«Ми піднімаємося, і з нами повинні рахуватись» – ці слова стали в останній час головним девізом російської зовнішньої та безпекової політики. Офіційні чиновники з Росії повторюють ці слова з будь-якого приводу і за будь-якої ситуації.
Інколи здається, що цей девіз, власне, і є головним змістом і навіть метою зовнішньої політики Росії. Я маю на увазі, що головним устремлінням зусиль росіян усередині країни та на зовнішній арені є демонстрація міжнародній спільноті, що Росія перетворюється на «світову суперсилу», навіть якщо вони ще досі не мають всіх відповідних атрибутів, які б підтверджували цей статус.
Щоб у цьому впевнитись, слід глянути на сучасні збройні сили Росії та російську оборонну промисловість. Справді, всі нові ознаки відродження Збройних сил Російської Федерації ґрунтуються в основному на професійно побудованій інформаційній кампанії.
Кожного дня ми чуємо та бачимо в новинах, що російські стратегічні бомбардувальники здійснюють патрулювання у безпосередній близькості до кордонів країн НАТО, а єдиний наявний у російському флоті атомний ракетний крейсер «Петро Великий» і так само єдиний авіаносець «Адмірал Кузнєцов» прямують на підтримку «братнього народу Венесуели».
А в той самий час росіяни разом із білорусами, казахами, киргизами та таджиками проводять масштабні військові маневри під особистим наглядом власних президентів. Тобто на кожному кроці – символи «нової суперсили».
Але якщо придивитись трошки ближче, то виявляється, що це такий собі театр, перфоманс для всього світу, щоб усі почули головне повідомлення: Росія піднімається!
Також в пресі повідомляють про тисячі нових зразків озброєння, які дуже скоро повинні надійти до російських військ. Правда, перевірка цих повідомлень показує, що всі ці «новинки» є тим самим чудовим радянським озброєнням, розробленим за часів Брежнєва, лише з деякими поліпшеннями.
Стратегічні бомбардувальники Ту-160, атомний ракетний крейсер, авіаносець, комплекси ППО «Бук», «Тор», танки Т-90, Т-72, бронемашини БМП-2, БМП-3, БТР-70, БТР-80 – усе це радянська зброя. Зброя, досконала для свого часу, але зараз це залізо з архаїчним рівнем систем управління, зв’язку та розвідки.
Те ж саме стосується бойових можливостей та рівня захисту особового складу. Ми могли побачити російську армію в грузинській війні, і це є найкращим свідченням реального стану Збройних сил Росії – зі старими танками Т-72 та без ефективного зв’язку й розвідки.
Кілька слів про оборонну промисловість Росії. Після десятиліття розмов про скоре створення винищувача п’ятого покоління здається, що Військово-повітряні сили Росії не побачать цю машину ще десять років. Так само, як сучасних вертольотів, кораблів та безпілотних літальних апаратів. Особливо після того, як закінчився щедрий дощ із нафтових та газових грошей.
Російська «оборонка» до сьогодні має радянські технології і не має ресурсів для їхнього оновлення. Багаторазове падіння перспективної балістичної ракети «Булава» без слів говорить про реальний стан оборонно-промислового комплексу Росії.
Незрозумілий «Містраль» та відкриті наміри
Але існують і інші тенденції в розвитку Збройних сил Росії. Саме вони, мабуть, демонструють реальні, практичні цілі розбудови російського війська.
Прибічникам Наталії Вітренко буде дуже важко пояснити, як може Росія закуповувати зброю на Заході, я б сказав, «в агресивних країн НАТО». Але факти можуть розчарувати будь-кого з любителів концепції «відродження Великої і Неподільної».
Росія планує закупити у Франції за 1 мільярд євро десантний ударний вертольотоносець класу «Містраль». Французькі моряки називають цю прекрасну бойову одиницю флоту «кораблем інтервенції».
Дійсно, коли дивишся на цей довершений витвір військової науки, інженерів та суднобудівників, який має тоннаж 20 тисяч тон, може перевозити до 900 морських піхотинців, до 70 бронемашин, включно з 13 танками, озброєний 16 вертольотами, розумієш, що коли «Містраль» підходить до твого узбережжя, жодних ілюзій не може бути: це інтервенція.
Інший факт. Міністерство оборони Росії оцінює можливість отримання німецьких підводних човнів проекту 212 для оновлення флоту дизель-електричних субмарин свого Військово-морського флоту.
Підводні човни проекту 212 розроблені німецькою компанією Howaldtswerke-Deutsche Werft AG (HDW) на замовлення ВМС Німеччини і надійшли на озброєння німецького флоту у 2005 році. Ці субмарини є одними з найдосконаліших у своєму класі і, безсумнівно, повинні стати в нагоді російським морякам.
Ще одна подія. 1 вересня цього року Чорноморський флот Росії був перепідпорядкований командуванню Північнокавказького військового округу. Незважаючи на різні оцінки цього кроку в російському експертному середовищі, однозначним є висновок, що таке підпорядкування було зроблено за підсумками війни з Грузією з метою забезпечити найкраще управління різнорідних сил Збройних сил Росії, які розташовані в регіоні.
Слова командувача ВМФ Росії Володимира Висоцького стосовно доцільності закупки «Містраля» взагалі не залишають сумнівів у тому, що Росія має дуже чіткий план дій у Чорному морі. «Наприклад, у серпневому конфлікті минулого року такий корабель дозволив би Чорноморському флотові виконати завдання за 40 хвилин. Нам же знадобилось на це 26 годин», – сказав він російським ЗМІ, пояснюючи їм неочікуване придбання французького корабля.
Як кажуть, коментарі зайві. Можу лише вказати, що якщо Росія прагне спершу закупити ці кораблі та підводні човни, а не починати виробляти їх, це означає, що ця зброя потрібна їй якнайшвидше.
На думку спадає навіть можлива дата, коли «корабель інтервенції» та німецькі підводні човни можуть знадобитись у Чорному морі, – травень 2017-го. Здається, замість того, щоб готувати флот до виводу з Севастополя і будувати нову базу в Новоросійську, керівники Росії вирішили витрачати гроші на закупівлю нової наступальної зброї, щоб мати аргументи в «переговорах» із Україною.
У цій ситуації залишається лише одне нез’ясоване питання. Що збираються робити країни Заходу в разі саме такого розвитку ситуації?
А ще більше цікавить, як саме обґрунтують можливість продажу наступальної зброї до «потенційної зони конфлікту» відомі борці за демократію та мораль – Франція та Німеччина? Чи знову зроблять вигляд, що нічого страшного не відбулось, – адже «великі» країни мають право на власні інтереси? На відміну від інших.
(Прага – Київ)
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Прага – Сусіди Росії вже звикли до дещо неадекватних заяв російських очільників на військову тему. То вони збираються ядерну зброю в локальних конфліктах застосовувати, то закони про застосування військ за кордоном ухвалюють. Виявляється, що практичні кроки росіян ще більше повинні хвилювати довколишній світ. Можна навіть казати, що Росія веде підготовку військового угруповання в районі Чорного моря до проведення операції об’єднаними силами свого Чорноморського флоту та Північнокавказького військового округу. З ким збираються воювати росіяни і коли?
