Ті в Ірландії, котрі підтримують ратифікацію Лісабонської угоди, кажуть, що вона полегшить процес ухвалення рішень у розширеному ЄС, а опоненти заявляють, що документ підриває національний суверенітет. На перший погляд, виглядає, що порівняно з першим референдумом нічого не змінилося: плакати «за» і «проти» розклеєні чи не на кожному ліхтарі в містах, селах і вздовж автошляхів.
Ірландія змінилася за 16 місяців
Проте у жовтні 2009 року Ірландська Республіка вже є інша, ніж була у червні 2008 року, коли проводився перший референдум. Відчувається страх, який економічна криза принесла місцевим мешканцям. В Ірландії, що півтора року тому була однією з найуспішніших економік світу і яку називали «кельтським тигром», нині подвоївся рівень безробіття до 13 відсотків. 16 місяців тому дефіцит бюджету становив менше 3 відсотків, а сьогодні – близько 11. І саме зусилля такої інституції ЄС, як Європейський центральний банк значною мірою тримають країну на плаву.
Прем’єр-міністр країни Браян Кавен уважає, що саме це змусить його співвітчизників проголосувати за Лісабонську угоду цього разу. Він сказав, що саме ЄС є засадничим чинником у допомозі Дубліну щодо стабілізації і подолання кризи. На його думку, солідарність і допомога – це вулиця з двостороннім рухом. Тому й ірландці у цей критичний для ЄС час мають підтримати його.
Дослідження ірландського уряду показало, що громадяни країни минулого разу голосували проти, бо боялися, що зміни позбавлять їх свого уповноваженого в Європейській Комісії, що Ірландія втратить низькі корпоративні податки і що під загрозою можуть опинитися традиційний ірландський військовий нейтралітет (Ірландія не є членом НАТО) та її суворий закон проти абортів. Але нині ірландський уряд одержав гарантії від ЄС щодо всіх цих проблем.
Та президента партії Шин Фейн Джеррі Адамса запевнення ЄС не переконали. Він каже, що на папері у тексті Лісабонської угоди не з’явилося жодної додаткової коми порівняно з документом, який ірландці відкинули на першому референдумі.
За умов, коли нинішній ірландський уряд є дуже непопулярним, великою є роль для підтримки кампанії «за» громадських організацій на кшталт групи «Ірландія – за Європу», яку очолює колишній ірландський президент Європарламенту Пат Кокс. Він невтомно аґітує за угоду на зустрічах і ленчах для бізнесменів у різних куточках країни. Він каже, що коли країна опинилася в глибокій ямі, то час уже припинити копати, а подумати про майбутнє країни і своїх сімей.
Лісабонська угода шкодить трударям?
У той час, як всі найбільші партії підтримують Лісабонську угоду, найбільшим її противником серед виборних політиків є член європарламенту від Дубліна, комуніст-троцькіст Джо Гіґґінз. Він застосовує цілком комуністичну риторику, коли подає свою аргументацію. Згідно з ним, Лісабонська угода є поганою для простих людей – робітників, бо віддає перевагу їх працедавцям. Він каже, що Лісабонська угода просуває ідею корпоративної Європи великого бізнесу, військової промисловості, політичного істеблішменту, що є ворожими трударям усіх країн ЄС.
Хоча за опитуваннями, табір «за» веде перед, обидві сторони очікують дуже близького результату, і певності у перемозі чи поразці не має ніхто.
(Лондон – Прага)
Ірландія змінилася за 16 місяців
Проте у жовтні 2009 року Ірландська Республіка вже є інша, ніж була у червні 2008 року, коли проводився перший референдум. Відчувається страх, який економічна криза принесла місцевим мешканцям. В Ірландії, що півтора року тому була однією з найуспішніших економік світу і яку називали «кельтським тигром», нині подвоївся рівень безробіття до 13 відсотків. 16 місяців тому дефіцит бюджету становив менше 3 відсотків, а сьогодні – близько 11. І саме зусилля такої інституції ЄС, як Європейський центральний банк значною мірою тримають країну на плаву.
Прем’єр-міністр країни Браян Кавен уважає, що саме це змусить його співвітчизників проголосувати за Лісабонську угоду цього разу. Він сказав, що саме ЄС є засадничим чинником у допомозі Дубліну щодо стабілізації і подолання кризи. На його думку, солідарність і допомога – це вулиця з двостороннім рухом. Тому й ірландці у цей критичний для ЄС час мають підтримати його.
Дослідження ірландського уряду показало, що громадяни країни минулого разу голосували проти, бо боялися, що зміни позбавлять їх свого уповноваженого в Європейській Комісії, що Ірландія втратить низькі корпоративні податки і що під загрозою можуть опинитися традиційний ірландський військовий нейтралітет (Ірландія не є членом НАТО) та її суворий закон проти абортів. Але нині ірландський уряд одержав гарантії від ЄС щодо всіх цих проблем.
Та президента партії Шин Фейн Джеррі Адамса запевнення ЄС не переконали. Він каже, що на папері у тексті Лісабонської угоди не з’явилося жодної додаткової коми порівняно з документом, який ірландці відкинули на першому референдумі.
За умов, коли нинішній ірландський уряд є дуже непопулярним, великою є роль для підтримки кампанії «за» громадських організацій на кшталт групи «Ірландія – за Європу», яку очолює колишній ірландський президент Європарламенту Пат Кокс. Він невтомно аґітує за угоду на зустрічах і ленчах для бізнесменів у різних куточках країни. Він каже, що коли країна опинилася в глибокій ямі, то час уже припинити копати, а подумати про майбутнє країни і своїх сімей.
Лісабонська угода шкодить трударям?
У той час, як всі найбільші партії підтримують Лісабонську угоду, найбільшим її противником серед виборних політиків є член європарламенту від Дубліна, комуніст-троцькіст Джо Гіґґінз. Він застосовує цілком комуністичну риторику, коли подає свою аргументацію. Згідно з ним, Лісабонська угода є поганою для простих людей – робітників, бо віддає перевагу їх працедавцям. Він каже, що Лісабонська угода просуває ідею корпоративної Європи великого бізнесу, військової промисловості, політичного істеблішменту, що є ворожими трударям усіх країн ЄС.
Хоча за опитуваннями, табір «за» веде перед, обидві сторони очікують дуже близького результату, і певності у перемозі чи поразці не має ніхто.
(Лондон – Прага)
