Відповідаючи на запитання Радіо Свобода про його ставлення до листа українських політиків та інтелектуалів, де вони закликають Захід скликати міжнародну конференцію для гарантування цілісності кордонів України у зв’язку із загрозою з боку Росії, Карел Шварценберґ, зокрема, сказав:
– Я не знаю, чи хтось би пояснив мені, як міжнародна конференція може забезпечити гарантії безпеки для України. Особисто я думаю, і це мій погляд на проблему, що найбільша небезпека для України – це розкол серед українських політиків. І якби українські політики відновили співпрацю, знайшли компроміс, об’єдналися, і Україна стала б згуртованою державою з верховенством права, то найбільша небезпека для неї залишилась би в минулому. Ми можемо надавати підтримку Україні, але українці мають насамперед самі вирішити свої проблеми. Ніхто за них цього не зробить. І коли країна згуртована, об’єднана, то їй не страшні ніякі зовнішні загрози розколоти її, чи якось ослабити. Об’єднану, єдину державу важко збити зі шляху істинного, але коли держава та народ розколоті – це зробити набагато легше. Для подолання зовнішніх загроз немає кращого рецепту, як внутрішнє згуртування.
– Що ви скажете на рахунок шансів України стати членом НАТО. Чи це реально нині?
– Я не думаю, що це станеться найближчим часом. Україна мала такий шанс, але втратила його. І в нинішній політичний ситуації важко говорити про якісь реальні перспективи України в НАТО, це питання лише може далі дискутуватися. Але, знову ж таки – сильний аргумент проти членства України в альянсі, самі українці не знають, чого вони самі тут бажають, більша частина громадян і політичної еліти не зовсім чітко визначилися щодо цього. Для Чехії, Угорщини свого часу простіше було стати членами НАТО. А в ситуації нинішній, коли більшість українців скептично налаштовані щодо членства в альянсі, можна лише сказати – вони самі не знають, чого вони більше бажають.
– Що, на вашу думку, є найважливіше у співпраці Євросоюзу з Білоруссю у рамках «східного партнерства» – чи намагання ЄС відтягнути Мінськ від підтримки Росії у визнанні Південної Осетії та Абхазії, чи ж питання демократії, прав людини в Білорусі?
– Тут відігравали роль різні чинники. Безумовно, ми спробували втягнути Білорусь в Європу, щоб вона була менш залежна від Росії і зберігала свою незалежність. Безумовно, що неможливо бути повноправним членом ЄС чи навіть його близьким партнером, не поважаючи права людини. Але часом варто просто розпочати якусь політику і подивитися, що з цього вийде.
(Прага – Київ)
– Я не знаю, чи хтось би пояснив мені, як міжнародна конференція може забезпечити гарантії безпеки для України. Особисто я думаю, і це мій погляд на проблему, що найбільша небезпека для України – це розкол серед українських політиків. І якби українські політики відновили співпрацю, знайшли компроміс, об’єдналися, і Україна стала б згуртованою державою з верховенством права, то найбільша небезпека для неї залишилась би в минулому. Ми можемо надавати підтримку Україні, але українці мають насамперед самі вирішити свої проблеми. Ніхто за них цього не зробить. І коли країна згуртована, об’єднана, то їй не страшні ніякі зовнішні загрози розколоти її, чи якось ослабити. Об’єднану, єдину державу важко збити зі шляху істинного, але коли держава та народ розколоті – це зробити набагато легше. Для подолання зовнішніх загроз немає кращого рецепту, як внутрішнє згуртування.
– Що ви скажете на рахунок шансів України стати членом НАТО. Чи це реально нині?
– Я не думаю, що це станеться найближчим часом. Україна мала такий шанс, але втратила його. І в нинішній політичний ситуації важко говорити про якісь реальні перспективи України в НАТО, це питання лише може далі дискутуватися. Але, знову ж таки – сильний аргумент проти членства України в альянсі, самі українці не знають, чого вони самі тут бажають, більша частина громадян і політичної еліти не зовсім чітко визначилися щодо цього. Для Чехії, Угорщини свого часу простіше було стати членами НАТО. А в ситуації нинішній, коли більшість українців скептично налаштовані щодо членства в альянсі, можна лише сказати – вони самі не знають, чого вони більше бажають.
– Що, на вашу думку, є найважливіше у співпраці Євросоюзу з Білоруссю у рамках «східного партнерства» – чи намагання ЄС відтягнути Мінськ від підтримки Росії у визнанні Південної Осетії та Абхазії, чи ж питання демократії, прав людини в Білорусі?
– Тут відігравали роль різні чинники. Безумовно, ми спробували втягнути Білорусь в Європу, щоб вона була менш залежна від Росії і зберігала свою незалежність. Безумовно, що неможливо бути повноправним членом ЄС чи навіть його близьким партнером, не поважаючи права людини. Але часом варто просто розпочати якусь політику і подивитися, що з цього вийде.
(Прага – Київ)
