На святкування запросили багатьох лідерів світу, та прибув мало хто. Зусиллям Лівії відкритися для зовнішнього світу дуже пошкодила недавня урочиста зустріч засудженого за теракт 1988 року в американському літаку над шотландським Локербі, коли лівійця, смертельно хворого на рак, відпустили додому на останні пару місяців життя.
Тому компанію фактичному лівійському керівникові, який не має ніякої формальної посади, є просто «лідером революції», складуть такі одіозні постаті, як президенти Венесуели, Зімбабве чи Судану.
Муаммар Каддафі - святкування 40-річчя «Великої першовересневої революції»
Із Європи чи не єдиними чільними урядовцями, як виглядає, будуть Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, а ще спікер Державної думи Росії Борис Гризлов і президент Сербії Борис Тадич.
Та Україна має на Лівію власні плани. У цьому, як мало в чому іншому, прем’єр єдина з Президентом Віктором Ющенком. Обоє тримають контакти з Муаммаром Каддафі й домовляються про всіляку співпрацю з країною, багатющою на нафту й газ, яка має гроші для інвестицій в Україні й сама може стати для Києва величезним ринком.
За повідомленнями, цього разу Тимошенко через це змінила первісний план свого вівторкового візиту до Польщі на вшанування роковин початку Другої світової війни. З остаточної версії цього плану зникла окрема зустріч із польським колегою Дональдом Туском – адже до вечора треба було встигнути до Тріполі.
Від перевороту до диктатора
Святкування, що почалися у вівторок урочистою церемонією, протривають цілий тиждень. 40 років тому, 1 вересня 1969 року, 27-річний капітан лівійського війська очолив безкровний переворот проти короля Ідріса I, якого на той час не було в країні.
Відтоді Муаммар Каддафі є незмінним керівником країни, яка є для нього полем для низки його соціальних експериментів.
Спершу він став таким собі антизахідним революціонером. Та на зламі століть почав зближення із Заходом. Він видав для суду звинувачуваних у вибуху над Локербі лівійців, родинам загиблих виплатив велику компенсацію, а 2003-го ліквідував ядерну програму своєї країни.
У 1977-му Каддафі придумав для країни новий державний лад. Лівія тепер ні монархія, ні республіка – вона «джамагірія», як ця країна вимагає називати себе всіма мовами. Коли розібрати це новопридумане слово арабської мови, виходить якась «влада народних мас».
Формально в країні вся влада будується знизу догори, починаючи від місцевих «народних конгресів», і в ній беруть безпосередню участь усі «народні маси». Політичні партії заборонені як зайві.
Але в реальному житті Лівія залишається соціалістичною диктатурою, яку контролює одна людина – той самий Муаммар Каддафі. Іще 1979-го він відмовився від усіх державних посад, а його військове звання нині – лише полковник. Та саме він фактично керує всім політичним життям країни, в якому цілком неможливі не те що опозиція, а й хоч м’яка критика.
(Прага – Київ)
Тому компанію фактичному лівійському керівникові, який не має ніякої формальної посади, є просто «лідером революції», складуть такі одіозні постаті, як президенти Венесуели, Зімбабве чи Судану.
Із Європи чи не єдиними чільними урядовцями, як виглядає, будуть Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, а ще спікер Державної думи Росії Борис Гризлов і президент Сербії Борис Тадич.
Та Україна має на Лівію власні плани. У цьому, як мало в чому іншому, прем’єр єдина з Президентом Віктором Ющенком. Обоє тримають контакти з Муаммаром Каддафі й домовляються про всіляку співпрацю з країною, багатющою на нафту й газ, яка має гроші для інвестицій в Україні й сама може стати для Києва величезним ринком.
За повідомленнями, цього разу Тимошенко через це змінила первісний план свого вівторкового візиту до Польщі на вшанування роковин початку Другої світової війни. З остаточної версії цього плану зникла окрема зустріч із польським колегою Дональдом Туском – адже до вечора треба було встигнути до Тріполі.
Від перевороту до диктатора
Святкування, що почалися у вівторок урочистою церемонією, протривають цілий тиждень. 40 років тому, 1 вересня 1969 року, 27-річний капітан лівійського війська очолив безкровний переворот проти короля Ідріса I, якого на той час не було в країні.
Відтоді Муаммар Каддафі є незмінним керівником країни, яка є для нього полем для низки його соціальних експериментів.
Спершу він став таким собі антизахідним революціонером. Та на зламі століть почав зближення із Заходом. Він видав для суду звинувачуваних у вибуху над Локербі лівійців, родинам загиблих виплатив велику компенсацію, а 2003-го ліквідував ядерну програму своєї країни.
У 1977-му Каддафі придумав для країни новий державний лад. Лівія тепер ні монархія, ні республіка – вона «джамагірія», як ця країна вимагає називати себе всіма мовами. Коли розібрати це новопридумане слово арабської мови, виходить якась «влада народних мас».
Формально в країні вся влада будується знизу догори, починаючи від місцевих «народних конгресів», і в ній беруть безпосередню участь усі «народні маси». Політичні партії заборонені як зайві.
Але в реальному житті Лівія залишається соціалістичною диктатурою, яку контролює одна людина – той самий Муаммар Каддафі. Іще 1979-го він відмовився від усіх державних посад, а його військове звання нині – лише полковник. Та саме він фактично керує всім політичним життям країни, в якому цілком неможливі не те що опозиція, а й хоч м’яка критика.
(Прага – Київ)
