Київ – Вперше той голос прозвучав в етері 16 серпня 1954 року. То були глухі часи. Люди брали інформацію з брехливої газети «Правда», з провінційних газет і з радіоточки, яку називали в народі «брехунцем». Люди були спраглі правдивого слова.
І тут раптом Радіо Свобода! Як грім серед ясного неба! Сам той факт, що радіостанція західна, багато значив. У людей була велика довіра до Заходу – і до вільної інформації, яка була забороненою, і до західних виробів, яких не можна було дістати…
І тут раптом легкий доступ до західної інформації! Звичайно, західні радіостанції заглушувались, але в цьому також була особлива привабливість: заглушують – «значить, бояться правди».
У 60-ті роки слухання Радіо Свобода увійшло в моду, не дуже і боялися.
Був такий анекдот. Бабцю викликають в КГБ і запитують:
– То правда, що ви слухаєте Радіо Свобода?
– Та правда, усі ж слухають.
– І що ви там цікавого почули?
– Та нічого цікавого, все одне і те ж.
– А що саме одне і те ж???
– Та все «ву-ву-вю, др.-др-др», а більше нічого.
Голоси розбудили людей
Але КГБ знав, що попри все заглушування, Радіо Свобода робить свій вплив. Перша хвиля арештів 1965 року прямо пов’язують із націоналістичним пробудженням під впливом «ворожих радіостанцій». Це записувалося у вироки засуджених, які «стали на антирадянський шлях під впливом Радіо Свобода». Насправді «антирадянським» влада називала вільну інформацію, яка не пройшла цензури.
Особливо пожвавились слухання програми Радіо Свобода в середині 60-х років, із наближенням «Празької весни». У людей з’явилися надії на зміни. Почав виходити український самвидав. Прозвучати на хвилях Радіо Свобода було і небезпечно, і спокусливо. На скільки я знаю, автори самвидаву і самі йшли на ризик, передавали свої твори за кордон, бо тільки у такий спосіб можна було говорити з народом, звертатися до нього – спраглого правдивого і чесного слова.
Страх перед альтернативною думкою, страх перед сміливим словом, страх перед вільною людиною – усе це було найуразливішим місцем тоталітарної системи. Саме туди й влучало радіо з вільної країни. Багато людей тим і жило, щоб послухати заборонену правду. «Інтернаціоналізм та русифікація» Івана Дзюби, що передавалася Радіо Свобода 10-хвилинними уривками, перетворила бром ленінських істин у критичний неспокій і підштовхувала до ревізії усієї політики партії.
Заборонені імена, приховане життя, доля політв’язнів
Незадовго до мого арешту у липні 1971 року, мене допитував партактив інституту, щоб передати протокол до КГБ.
– Чи правда, що ви написали статті «Собор у риштуванні». «Іван Котляревський сміється», «На свято жінки»?
– Так, то мої твори.
– Чи знаєте ви, що вони передавалися ворожою радіостанцією Свобода?
– Знаю, але та радіостанція передасть і ваші статті, якщо вони будуть правдивими і цікавими. Ця відповідь викликала обурення. Тоді я запропонував: «Я вам принесу ці статті і ви самі їх прочитаєте, і тоді буде розмова по суті».
– О, ні, ні! Ми не будемо читати!
Так налякалися партійці з ученими степенями і обурилися, що я так відверто спокушаю їх «до гріха».
Хвиля арештів, що прокотилася Україною 1972 році, підживила інтерес людей до Радіо Свобода, бо тільки звідти й можна було дізнатися про заборонені імена, про приховане життя нації й долю політичних в’язнів.
Особливо великою популярністю користувалися аналітичні матеріали Радіо Свобода під час розпаду СРСР.
Радіостанція зберегла свою актуальність у перші роки незалежності України.
Тенденція до об’єктивності і плюралізму були новим і незвичним явищем, своєрідною школою критичного мислення. Водночас виступив і негативний бік посткомуністичного плюралізму. Трибуною Свободи скористалися люди, які відбілювали злочини комуністичної системи. Діалог має сенс тоді, коли то суперечка між людьми чесних переконань. Він втрачає сенс, коли один голос куплений або популістський. Рівень радіопередач «Свободи» почав знижуватися разом із рівнем учасників дискусій. Посткомуністичне словоблуддя втратило усяку напругу пошукової думки.
Свобода має бути добрим камертоном
Від початків Радіо Свобода вигравало на тому, що було інакшим, що дає альтернативу рутинному офіціозу. Постала проблема збереження свого стилю в умовах свободи слова і звичайно запрошення авторів високого рівня, без чого не може бути стилю.
Раніше, за умов цензури, виграш давала новина і широта інформації. За нинішніх умов інтерес привертає аналітична глибина і висота думки, яка не опускається до політичного конформізму й популізму.
Нашому суспільству бракує цієї висоти, пов’язаної з порядністю і відповідальністю за слово. На тлі споживацької мало культурності й пристосування до пласких запитів нашого часу може привернути увагу авторитетна принципова культурна радіостанція, що вирізняється з-поміж інших духовною наповненістю і свободою супроти тиранії мод і стереотипів.
Вітаю Радіо Свобода із 55 річчям «будительської» діяльності. Два покоління слухачів вільного слова вдячні Свободі за цілюще слово правди, за свою пробудження і за те, що Радіо Свобода допомогла їм стати на дорогу чесної боротьби. Особисто мені Свобода дала вихід із моїм словом у широкий світ. Думаю, що і сьогодні перед багатьма стоїть питання – Як жити? Як вибрати чесну дорогу? Що робити у джунглях словоблуддя і пасток провокацій?
Очевидно хвиля Свободи має і сьогодні бути добрим камертоном та будити серця і сумління, нагадувати, що свобода це високий дар Божий, що життя без свободи і відповідальності нічого не варте, що за свободу і незалежність України треба боротися кожен день і на кожному кроці.
(Київ – Прага)
Євген Сверстюк – Президент українського Пен-клубу, письменник, колишній політв’язень.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
І тут раптом Радіо Свобода! Як грім серед ясного неба! Сам той факт, що радіостанція західна, багато значив. У людей була велика довіра до Заходу – і до вільної інформації, яка була забороненою, і до західних виробів, яких не можна було дістати…
І тут раптом легкий доступ до західної інформації! Звичайно, західні радіостанції заглушувались, але в цьому також була особлива привабливість: заглушують – «значить, бояться правди».
У 60-ті роки слухання Радіо Свобода увійшло в моду, не дуже і боялися.
Був такий анекдот. Бабцю викликають в КГБ і запитують:
– То правда, що ви слухаєте Радіо Свобода?
– Та правда, усі ж слухають.
– І що ви там цікавого почули?
– Та нічого цікавого, все одне і те ж.
– А що саме одне і те ж???
– Та все «ву-ву-вю, др.-др-др», а більше нічого.
Голоси розбудили людей
Але КГБ знав, що попри все заглушування, Радіо Свобода робить свій вплив. Перша хвиля арештів 1965 року прямо пов’язують із націоналістичним пробудженням під впливом «ворожих радіостанцій». Це записувалося у вироки засуджених, які «стали на антирадянський шлях під впливом Радіо Свобода». Насправді «антирадянським» влада називала вільну інформацію, яка не пройшла цензури.
Особливо пожвавились слухання програми Радіо Свобода в середині 60-х років, із наближенням «Празької весни». У людей з’явилися надії на зміни. Почав виходити український самвидав. Прозвучати на хвилях Радіо Свобода було і небезпечно, і спокусливо. На скільки я знаю, автори самвидаву і самі йшли на ризик, передавали свої твори за кордон, бо тільки у такий спосіб можна було говорити з народом, звертатися до нього – спраглого правдивого і чесного слова.
Страх перед альтернативною думкою, страх перед сміливим словом, страх перед вільною людиною – усе це було найуразливішим місцем тоталітарної системи. Саме туди й влучало радіо з вільної країни. Багато людей тим і жило, щоб послухати заборонену правду. «Інтернаціоналізм та русифікація» Івана Дзюби, що передавалася Радіо Свобода 10-хвилинними уривками, перетворила бром ленінських істин у критичний неспокій і підштовхувала до ревізії усієї політики партії.
Заборонені імена, приховане життя, доля політв’язнів
Незадовго до мого арешту у липні 1971 року, мене допитував партактив інституту, щоб передати протокол до КГБ.
– Чи правда, що ви написали статті «Собор у риштуванні». «Іван Котляревський сміється», «На свято жінки»?
– Так, то мої твори.
– Чи знаєте ви, що вони передавалися ворожою радіостанцією Свобода?
– Знаю, але та радіостанція передасть і ваші статті, якщо вони будуть правдивими і цікавими. Ця відповідь викликала обурення. Тоді я запропонував: «Я вам принесу ці статті і ви самі їх прочитаєте, і тоді буде розмова по суті».
– О, ні, ні! Ми не будемо читати!
Так налякалися партійці з ученими степенями і обурилися, що я так відверто спокушаю їх «до гріха».
Хвиля арештів, що прокотилася Україною 1972 році, підживила інтерес людей до Радіо Свобода, бо тільки звідти й можна було дізнатися про заборонені імена, про приховане життя нації й долю політичних в’язнів.
Особливо великою популярністю користувалися аналітичні матеріали Радіо Свобода під час розпаду СРСР.
Радіостанція зберегла свою актуальність у перші роки незалежності України.
Тенденція до об’єктивності і плюралізму були новим і незвичним явищем, своєрідною школою критичного мислення. Водночас виступив і негативний бік посткомуністичного плюралізму. Трибуною Свободи скористалися люди, які відбілювали злочини комуністичної системи. Діалог має сенс тоді, коли то суперечка між людьми чесних переконань. Він втрачає сенс, коли один голос куплений або популістський. Рівень радіопередач «Свободи» почав знижуватися разом із рівнем учасників дискусій. Посткомуністичне словоблуддя втратило усяку напругу пошукової думки.
Свобода має бути добрим камертоном
Від початків Радіо Свобода вигравало на тому, що було інакшим, що дає альтернативу рутинному офіціозу. Постала проблема збереження свого стилю в умовах свободи слова і звичайно запрошення авторів високого рівня, без чого не може бути стилю.
Раніше, за умов цензури, виграш давала новина і широта інформації. За нинішніх умов інтерес привертає аналітична глибина і висота думки, яка не опускається до політичного конформізму й популізму.
Нашому суспільству бракує цієї висоти, пов’язаної з порядністю і відповідальністю за слово. На тлі споживацької мало культурності й пристосування до пласких запитів нашого часу може привернути увагу авторитетна принципова культурна радіостанція, що вирізняється з-поміж інших духовною наповненістю і свободою супроти тиранії мод і стереотипів.
Вітаю Радіо Свобода із 55 річчям «будительської» діяльності. Два покоління слухачів вільного слова вдячні Свободі за цілюще слово правди, за свою пробудження і за те, що Радіо Свобода допомогла їм стати на дорогу чесної боротьби. Особисто мені Свобода дала вихід із моїм словом у широкий світ. Думаю, що і сьогодні перед багатьма стоїть питання – Як жити? Як вибрати чесну дорогу? Що робити у джунглях словоблуддя і пасток провокацій?
Очевидно хвиля Свободи має і сьогодні бути добрим камертоном та будити серця і сумління, нагадувати, що свобода це високий дар Божий, що життя без свободи і відповідальності нічого не варте, що за свободу і незалежність України треба боротися кожен день і на кожному кроці.
(Київ – Прага)
Євген Сверстюк – Президент українського Пен-клубу, письменник, колишній політв’язень.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
