«Хамід Карзай – переможець, переможець, переможець!» – такі вигуки лунали на передвиборчих мітингах прихильників чинного президента ще за кілька тижнів перед виборами. І дійсно, за останніми опитуваннями, Хамід Карзай має підтримку 36 відсотків усіх виборців і випереджає найближчого суперника, колишнього міністра закордонних справ Абдуллу Абдуллу, відразу на 16 відсотків. Майже єдине питання – це чи зможе він завоювати ще й голоси 20 відсотків тих, хто ще не визначився, щоб перемогти вже в першому турі, набравши принаймні 50 відсотків плюс один голос.
Виборцям Карзай обіцяє: «Якщо мене оберуть голосами народу Афганістану, якщо я переможу завдяки вільному виборові народу Афганістану, я найперше намагатимуся принести мир Афганістанові. Цей мир означає, що треба залучити до процесу переговорів наших братів із «Талібану» й інших наших відчужених братів».
Крім того, він хоче поліпшити діяльність органів влади в країні і з новою силою взятися за її відбудову. Провали його влади в цих галузях значно зменшили її популярність і зіпсували особистий імідж Карзая.
Плюси і мінуси
Восьмилітнє перебування Хаміда Карзая на чолі Афганістану – спершу як голови Перехідної адміністрації після скинення режиму талібів у грудні 2001 року, потім як тимчасового президента з червня 2002-го і, нарешті, протягом першого терміну на посаді обраного президента з 2004-го – принесло і позитиви, і негативи.
Прихильники вихваляють Карзая, наприклад, за те, що він запровадив у країні демократію і «найпрогресивнішу Конституцію в ісламському світі». Справді, після років громадянської війни і влади «Талібану» тепер в Афганістані є хоч якась подоба державних інституцій.
Також швидко зростає економіка країни, яка була практично зруйнована тією ж війною й талібами, розвиваються засоби інформації, біженці повертаються додому, більшість із 33 мільйонів населення отримала хоч елементарну охорону здоров’я, а молодь вчиться в школах та університетах.
Але, з іншого боку, близько 8 мільйонів афганців досі голодують, нікому в країні не гарантована безпека, а головними темами розмов за чаєм стали розгул корупції у владі, безробіття і безкарність призвідників воєнних злочинів старих часів.
Оглядачі зазначають, що Карзай має те, чого бракує багатьом керівникам у регіоні, – легітимність обраного лідера, але натомість не має ресурсів, реальної влади й повноважень, щоб здійснювати свою політику.
Бойовики при владі
Зокрема, брак «силової бази» Карзай заповнив колишніми «моджагедами» – польовими командирами, які воювали проти радянських військ, а, прийшовши після їхнього відходу до влади, втратили її під наступом талібів. Чимало з цих лідерів знані місцевому населенню і з іншого боку, як жорстокі регіональні царки й здирники, які більше воювали за вплив поміж собою, тероризуючи при цьому простих людей, ніж проти спільного ворога.
Карзай наблизив до себе «моджагедів», щойно прийшовши до влади. Вигравши вибори 2004-го, він намагався віддалитися від них, але скоро зрозумів, що без них йому нема на кого спертися, а самі ці командири набагато небезпечніші, коли не мають офіційної посади.
І з кінця 2007 року Карзай знову оточив себе групою соратників одного з таких найсуперечливіших командирів Ґульбудіна Хекматіяра, якого США офіційно називають терористом і який боровся і проти самого Карзая. А з початку нинішнього року президент зібрав навколо себе цілий альянс регіональних «моджагедів». Одного з них, вельми впливового лідера й представника таджиків Могаммада Касіма Фагіма Хана, Хамід Карзай, сам пуштун, обрав собі за одного з двох віце-президентів, із якими він нині кандидує на виборах.
Сам Могаммад Фагім, який уже був раніше міністром оборони Афганістану, нагадав днями на одному з передвиборних мітингів: «Зверніть увагу, що протягом терміну Карзая на обраній посаді, особливо ж після перших двох років із його п’ятирічного терміну, він усе наголошував: «Причини мого занепаду і слабкості в тому, що я вигнав «моджагедів» зі свого уряду».
Тепер за Хаміда Карзая агітують і лідер релігійної течії ваххабітів Абдул Раб Расул Сайяф, і впливовий польовий командир, узбек Абдул Рашид Достум, і «моджагеди»-пуштуни Шер Мухаммад Ахудзада та Ґуль Ага Шерзай. За чутками, більшість із цих та інших таких діячів виступають за Карзая, бо отримали обіцянки, що контролюватимуть певні міністерські посади в майбутньому уряді. Зокрема, один із них, політичний і військовий провідник народу хазарейців Карім Халілі, який нині є заступником віце-президента, залишиться на цій посаді і в новій адміністрації.
Залучити усіх
За словами оглядачів, Карзай, здається, хоче звернутися до всіх-усіх в афганському політичному спектрі. Він радо вітає і вивчених на Заході технократів, і польових командирів, і афганських націоналістів, і колишніх комуністів, запрошуючи їх повертатися на батьківщину і співпрацювати з ним. Діалог він пропонує й своїм збройним супротивникам – «Талібанові» і партії Хекматіяра. Карзай називає такий підхід «загальнонаціональною співучастю».
Американська журналістка Елізабет Рубін, яка тривалий час пропрацювала в Афганістані, в президентському палаці Хаміда Карзая, розповідає, що він – чудовий актор, театральний талант якого тільки розпалюють його публічні виступи. Але, каже вона, Карзай «понаобіцяв стільки всього стільком найрізноманітнішим людям і фракціям, що йому буде дуже важко виконати це все». Хіба що, додає журналістка, за його акторством дійсно є схований «справжній Карзай», який «якось збереться на силі й скаже: «А знаєте, я таки хочу залишити по собі спадщину змін, миру, демократії і розвитку».
Тож чимало афганців, прихильників нинішнього президента, сподівається, що хоч протягом другого терміну вони побачать такого «справжнього Карзая», який зможе зосередитися на досягненні миру, демократії й розвитку, а менше турбуватиметься про добробут сумнозвісних польових командирів.
Надії цих афганців так висловив один із пуштунських лідерів Хаджи Малік Ніяз: «Карзай узяв владу в Афганістані, коли країна була як будинок, у якому впали всі чотири стіни. І як тепер Карзай має відбудувати ці всі чотири стіни за рік чи два? Але ж ми бачимо, що він почав їх відбудовувати і три вже збудував, і лише одна лишається. І якщо його оберуть іще на один термін, можливо, що він таки добудує цю одну стіну, що лишається, і збере Афганістан докупи».
(Прага – Київ)
Виборцям Карзай обіцяє: «Якщо мене оберуть голосами народу Афганістану, якщо я переможу завдяки вільному виборові народу Афганістану, я найперше намагатимуся принести мир Афганістанові. Цей мир означає, що треба залучити до процесу переговорів наших братів із «Талібану» й інших наших відчужених братів».
Крім того, він хоче поліпшити діяльність органів влади в країні і з новою силою взятися за її відбудову. Провали його влади в цих галузях значно зменшили її популярність і зіпсували особистий імідж Карзая.
Плюси і мінуси
Восьмилітнє перебування Хаміда Карзая на чолі Афганістану – спершу як голови Перехідної адміністрації після скинення режиму талібів у грудні 2001 року, потім як тимчасового президента з червня 2002-го і, нарешті, протягом першого терміну на посаді обраного президента з 2004-го – принесло і позитиви, і негативи.
Прихильники вихваляють Карзая, наприклад, за те, що він запровадив у країні демократію і «найпрогресивнішу Конституцію в ісламському світі». Справді, після років громадянської війни і влади «Талібану» тепер в Афганістані є хоч якась подоба державних інституцій.
Також швидко зростає економіка країни, яка була практично зруйнована тією ж війною й талібами, розвиваються засоби інформації, біженці повертаються додому, більшість із 33 мільйонів населення отримала хоч елементарну охорону здоров’я, а молодь вчиться в школах та університетах.
Але, з іншого боку, близько 8 мільйонів афганців досі голодують, нікому в країні не гарантована безпека, а головними темами розмов за чаєм стали розгул корупції у владі, безробіття і безкарність призвідників воєнних злочинів старих часів.
Оглядачі зазначають, що Карзай має те, чого бракує багатьом керівникам у регіоні, – легітимність обраного лідера, але натомість не має ресурсів, реальної влади й повноважень, щоб здійснювати свою політику.
Бойовики при владі
Зокрема, брак «силової бази» Карзай заповнив колишніми «моджагедами» – польовими командирами, які воювали проти радянських військ, а, прийшовши після їхнього відходу до влади, втратили її під наступом талібів. Чимало з цих лідерів знані місцевому населенню і з іншого боку, як жорстокі регіональні царки й здирники, які більше воювали за вплив поміж собою, тероризуючи при цьому простих людей, ніж проти спільного ворога.
Карзай наблизив до себе «моджагедів», щойно прийшовши до влади. Вигравши вибори 2004-го, він намагався віддалитися від них, але скоро зрозумів, що без них йому нема на кого спертися, а самі ці командири набагато небезпечніші, коли не мають офіційної посади.
І з кінця 2007 року Карзай знову оточив себе групою соратників одного з таких найсуперечливіших командирів Ґульбудіна Хекматіяра, якого США офіційно називають терористом і який боровся і проти самого Карзая. А з початку нинішнього року президент зібрав навколо себе цілий альянс регіональних «моджагедів». Одного з них, вельми впливового лідера й представника таджиків Могаммада Касіма Фагіма Хана, Хамід Карзай, сам пуштун, обрав собі за одного з двох віце-президентів, із якими він нині кандидує на виборах.
Сам Могаммад Фагім, який уже був раніше міністром оборони Афганістану, нагадав днями на одному з передвиборних мітингів: «Зверніть увагу, що протягом терміну Карзая на обраній посаді, особливо ж після перших двох років із його п’ятирічного терміну, він усе наголошував: «Причини мого занепаду і слабкості в тому, що я вигнав «моджагедів» зі свого уряду».
Тепер за Хаміда Карзая агітують і лідер релігійної течії ваххабітів Абдул Раб Расул Сайяф, і впливовий польовий командир, узбек Абдул Рашид Достум, і «моджагеди»-пуштуни Шер Мухаммад Ахудзада та Ґуль Ага Шерзай. За чутками, більшість із цих та інших таких діячів виступають за Карзая, бо отримали обіцянки, що контролюватимуть певні міністерські посади в майбутньому уряді. Зокрема, один із них, політичний і військовий провідник народу хазарейців Карім Халілі, який нині є заступником віце-президента, залишиться на цій посаді і в новій адміністрації.
Залучити усіх
За словами оглядачів, Карзай, здається, хоче звернутися до всіх-усіх в афганському політичному спектрі. Він радо вітає і вивчених на Заході технократів, і польових командирів, і афганських націоналістів, і колишніх комуністів, запрошуючи їх повертатися на батьківщину і співпрацювати з ним. Діалог він пропонує й своїм збройним супротивникам – «Талібанові» і партії Хекматіяра. Карзай називає такий підхід «загальнонаціональною співучастю».
Американська журналістка Елізабет Рубін, яка тривалий час пропрацювала в Афганістані, в президентському палаці Хаміда Карзая, розповідає, що він – чудовий актор, театральний талант якого тільки розпалюють його публічні виступи. Але, каже вона, Карзай «понаобіцяв стільки всього стільком найрізноманітнішим людям і фракціям, що йому буде дуже важко виконати це все». Хіба що, додає журналістка, за його акторством дійсно є схований «справжній Карзай», який «якось збереться на силі й скаже: «А знаєте, я таки хочу залишити по собі спадщину змін, миру, демократії і розвитку».
Тож чимало афганців, прихильників нинішнього президента, сподівається, що хоч протягом другого терміну вони побачать такого «справжнього Карзая», який зможе зосередитися на досягненні миру, демократії й розвитку, а менше турбуватиметься про добробут сумнозвісних польових командирів.
Надії цих афганців так висловив один із пуштунських лідерів Хаджи Малік Ніяз: «Карзай узяв владу в Афганістані, коли країна була як будинок, у якому впали всі чотири стіни. І як тепер Карзай має відбудувати ці всі чотири стіни за рік чи два? Але ж ми бачимо, що він почав їх відбудовувати і три вже збудував, і лише одна лишається. І якщо його оберуть іще на один термін, можливо, що він таки добудує цю одну стіну, що лишається, і збере Афганістан докупи».
(Прага – Київ)
