Люди, які стояли ближче біля храму, тримали фото Кирила та вітальні плакати. Ті, що поодаль – здебільшого з прапорами Української народної партії та «Свободи» – мали інші лозунги: «Геть московський прозелітизм – імперіалізм», «Кіріл – пастир? Ні – сатрап!», «РПЦ! Служи Господу, а не Кремлю», «Ми хочемо молитися рідною мовою» тощо. Відповідно різнилися і вигуки – від «Кирил – наш патріарх» – до «Геть московського попа».
«Русская зємля»?
Але якщо в понеділок у Рівному на близько тисячі прихильників патріарха припадало кілька сотень противників, то на острові в монастирі села Городок його зустрічали лише власні парафіяни Україниської православної церкви Московського патріархату, діти з недільних шкіл цієї конфесії, котрі показали йому невеличку сценку та подарували бочку меду. Поки патріарх трапезував, його терпеливо чекала на вулиці паства. Пройшовши буквально кілька кроків, Кирило поблагословив своїх вірних і відправився до Луцька. На прощання черниці монастиря виконали марш «Прощання слов'янки», і в їхньому хорі зі словами «Встань за вєру, русская зємля» заспівував... Рівненський єпископ Варфоломій.
Предстоятель входить до «катакомб» - нижнього храму Свято-Воскресенського собору в Рівному. Свято-Миколаївський храм Городоцького монастиря належить мирянам Київського патріархату. Однак цього дня він був зачинений, і ні служби, ні протестних акцій поблизу храму не відбувалося. Промови ж Кирила були лаконічними – найдовшою виявилась ранкова служба у ставропігійному Корці, де промова патріарха стосувалася заздрості. Але найбільше подивувало звернення Кирила до своєї пастви у Рівному, де він назвав нижній храм Свято-Воскресенського собору у центрі Рівного... катакомбами: «Я спустився зараз у катакомби, і згадав перших християн – їхнє життя також починалося з катакомб»...
Поки Кирило промовляв ці слова і дякував «тим, хто зберігає тут православну віру», з боку пікетувальників лунало «Ганьба!», угору підняли плакати з надписами «РПЦ=ФСБ» а тим часом Кирило наголошував, що «в цих катакомбах» відчувається Божа благодать» і закликав православних, не дивлячись на поділ, зберігати свою єдність. Кирило передав «катакомбному храмові» образ Спасителя з пам'ятним надписом, йому ж рівненський єпископ Варфоломій вручив, як він висловився, копію «Острозької біблії», виданої першодрукарем – росіянином Іваном Федоровим. До слова – сьогодні російські корені Федорова піддають сумніву – його частіше називають литвином – тобто, білорусом.
...Патріарх усюди наголошував на мирному характері свого візиту, молився за мир і єднання православної церкви і випускав голубів біля храмів. Однак у піснях, які звучали з вуст його вірних, були слова – «ми всє пойдьом в свящєнний бой»... «нє жалєть ні себя, ні враґов»...
Журналісти не змогли задати запитань
У журналістів до предстоятеля РПЦ було чимало запитань, на які вони, однак, просто не змогли почути відповіді, оскільки за увесь період його перебування на Рівненщині Кирило не відповів на жодне із запитань, а про зміни в графіку поїздки та виключення з нього брифінгу журналістам прес-служба УПЦ МП не повідомила – згодом пояснили, що це робилося «з міркувань безпеки».
Зустріч у Городоцькому монастирі під РівнимНі в Луцьку, ні у Володимирі-Волинському спілкуватися з місцевою пресою патріарх також не захотів. Хоча до нього були дуже «мирні» запитання – скажімо, про те, чому представники його церкви жодного разу не брали участі у спільних молебнях представників усіх конфесій Рівненщини за мир і процвітання свого краю, які відбуваються щороку на центральному Рівненському майдані. Або чому у 2004-му по Хрещатику під православними хоругвами ходили люди, котрі відкрито називали себе мирянами Російської церкви і проклинали тих, хто поставив там намети? Саме неможливість задати запитання про близькість політики і церкви наводить на думку про те, що політика не просто присутня, а й керує церквою.
Спілкування? – лише на відстані
...Як і мирян, котрі намагалися зустрітися з Кирилом та отримати його благословення в День святого пророка Іллі, подолавши для цього дехто 200-кілометровий шлях, так і в багатьох представників медіа, котрі, щоб мати нагоду задати свої запитання патріархові, повинні були ще минулої неділі дістатися до Києво-Почаївської Лаври й отримати акредитацію, від цього поважного візиту, в душі таки лишилась гіркота. Бо сподівання людей, котрі чекали його ще з обіду на палючому сонці (наступного дня – під приливним дощем) виявилися нічим перед рішенням тих, хто роздув небезпеки перебування російського предстоятеля в місті. На кого покладати цю вину – ми також не знаємо, бо прес-служба патріарха звинуватила в цьому українську владу, тим часом як влада наступного дня «відхрестилася» від будь-яких своїх рекомендацій щодо цього візиту.
А небезпек просто не було. Навіть вірні Київського патріархату, які, можливо, й образили Патріарха словом, розуміли, що це – високий православний ієрарх, підняти руку на якого вважалося б гріхом. Бо Рівне – таки «європейське місто».
(Рівне – Київ – Прага)
«Русская зємля»?
Але якщо в понеділок у Рівному на близько тисячі прихильників патріарха припадало кілька сотень противників, то на острові в монастирі села Городок його зустрічали лише власні парафіяни Україниської православної церкви Московського патріархату, діти з недільних шкіл цієї конфесії, котрі показали йому невеличку сценку та подарували бочку меду. Поки патріарх трапезував, його терпеливо чекала на вулиці паства. Пройшовши буквально кілька кроків, Кирило поблагословив своїх вірних і відправився до Луцька. На прощання черниці монастиря виконали марш «Прощання слов'янки», і в їхньому хорі зі словами «Встань за вєру, русская зємля» заспівував... Рівненський єпископ Варфоломій.
Поки Кирило промовляв ці слова і дякував «тим, хто зберігає тут православну віру», з боку пікетувальників лунало «Ганьба!», угору підняли плакати з надписами «РПЦ=ФСБ» а тим часом Кирило наголошував, що «в цих катакомбах» відчувається Божа благодать» і закликав православних, не дивлячись на поділ, зберігати свою єдність. Кирило передав «катакомбному храмові» образ Спасителя з пам'ятним надписом, йому ж рівненський єпископ Варфоломій вручив, як він висловився, копію «Острозької біблії», виданої першодрукарем – росіянином Іваном Федоровим. До слова – сьогодні російські корені Федорова піддають сумніву – його частіше називають литвином – тобто, білорусом.
...Патріарх усюди наголошував на мирному характері свого візиту, молився за мир і єднання православної церкви і випускав голубів біля храмів. Однак у піснях, які звучали з вуст його вірних, були слова – «ми всє пойдьом в свящєнний бой»... «нє жалєть ні себя, ні враґов»...
Журналісти не змогли задати запитань
У журналістів до предстоятеля РПЦ було чимало запитань, на які вони, однак, просто не змогли почути відповіді, оскільки за увесь період його перебування на Рівненщині Кирило не відповів на жодне із запитань, а про зміни в графіку поїздки та виключення з нього брифінгу журналістам прес-служба УПЦ МП не повідомила – згодом пояснили, що це робилося «з міркувань безпеки».
Спілкування? – лише на відстані
...Як і мирян, котрі намагалися зустрітися з Кирилом та отримати його благословення в День святого пророка Іллі, подолавши для цього дехто 200-кілометровий шлях, так і в багатьох представників медіа, котрі, щоб мати нагоду задати свої запитання патріархові, повинні були ще минулої неділі дістатися до Києво-Почаївської Лаври й отримати акредитацію, від цього поважного візиту, в душі таки лишилась гіркота. Бо сподівання людей, котрі чекали його ще з обіду на палючому сонці (наступного дня – під приливним дощем) виявилися нічим перед рішенням тих, хто роздув небезпеки перебування російського предстоятеля в місті. На кого покладати цю вину – ми також не знаємо, бо прес-служба патріарха звинуватила в цьому українську владу, тим часом як влада наступного дня «відхрестилася» від будь-яких своїх рекомендацій щодо цього візиту.
А небезпек просто не було. Навіть вірні Київського патріархату, які, можливо, й образили Патріарха словом, розуміли, що це – високий православний ієрарх, підняти руку на якого вважалося б гріхом. Бо Рівне – таки «європейське місто».
(Рівне – Київ – Прага)
