Однією з найневинніших виглядає спокуса величі – можливо, патріарх Кирило змушений був удатися до такої численної охорони самого себе в сповненій загроз і небезпек Україні? Розмах охоронних заходів вражаючий. Навіть якщо пам’ятати про те, що патріарха – як одного з лідерів Росії – охороняє Федеральна служба охорони Російської Федерації, додаткові заходи в цьому плані – надто показові. Шість тисяч міліціонерів у Києві та кілька сотень переодягнених у церковний одяг охоронців, полки «казаков» і «казачков» не лише підсилили необхідну й справді охорону, а й показали її помпезність. А коли патріарх благословляв вірних у Свято-Успенській Святогорській лаврі на Донеччині, то за ним спершу йшли полки «казаків» і військових, а вже за тими – власне вірні.
У проповіді в Святогорській лаврі патріарх РПЦ не уникнув спокуси більшої, ніж почуватися особливим і сильним світу цього. Він закликав до відмови від надмірного споживацтва, маючи на руці годинник фірми «Breguet», вартістю 30-36 тисяч євро. І саме в цій християнській святині він заявив, що вважає причиною існуючих нині українських проблем у суспільстві «церковний розкол», що ґрунтується «на політичних ідеях».
Спокуса говорити напівправду і неправду
Окрім слова «розкол», яке все ж прозвучало, як не уникав гострих означень «дипломат і філософ» патріарх Кирило, за кілька днів до цього прозвучали й інші не надто дипломатичні висновки предстоятеля РПЦ. Які засвідчують, що спокуси втручатися у внутрішні реалії чужої патріархові країни невідступно його переслідують. Першою приголомшливою заявою була сентенція про те, що в Україні вже існує своя помісна православна церква. «Ця церква, пане Президенте, існує, є помісна церква в Україні. Якби її не було, не було б сьогодні України, але на тілі цієї церкви утворилися рани, і ці рани треба вилікувати», – сказав патріарх Кирило Президентові України Віктору Ющенку.
Невдовзі предстоятель РПЦ в ефірі каналу «Інтер» заявив, що героїзація «неоднозначних особистостей» розділяє український народ. Мовляв, популяризація історичних осіб в Україні – то пропаганда тих чи інших політичних сил, яка провокує виникнення у державі конфліктів.
А через якийсь день патріарх Кирило розповів про те, як йому жаль, що влада на Західній Україні не дає православним змоги будувати свої храми. «Ну хіба це годиться, що православна церква Московського патріархату не має по-справжньому свого кафедрального собору у Львові? Хіба годиться, що неможливо побудувати жодного храму, не дають ділянок землі?»
Патріарх Кирило в усіх цих озвучених ним висновках піддався спокусі говорити напівправду чи неправду замість правди. Присмачуючи сказане закликами більше політичними, ніж духовними. – «Сьогодні ідея автокефалії, радикально політизована, є реальністю лише для окремих груп українського суспільства, а не для всього народу»; «нам потрібно об’єднуватися навколо спільної ідеї, а автокефалія сьогодні такою спільною ідеєю не є»; «тема автокефалії так розділяє людей тут ще й тому, що багато хто не розуміє значення єдиної російської церкви і тут, і в усьому світі». Про це патріарх сказав під час зустрічі з представниками духовенства та інтелігенції в Києво-Печерській лаврі в середу.
Передбачаючи можливих опонентів, предстоятель РПЦ випереджує їхні «закиди» про «руку Кремля» в церковних питаннях: «це не якісь імперські інтриги Москви, як пишуть засоби масової інформації, але це так, тому що історія наша така, адже Київ – це єдина столиця російського православ'я».
Не «імперські інтриги»?
Справді, про «якісь» імперські інтриги говорити навряд чи варто. Варто говорити про цілком конкретні, абсолютно видимі й прозорі, цілеспрямовані намагання Кремля втримати Україну в силовому полі як імперського минулого Росії, так і омріяного її імперського майбутнього. Втримати за допомогою Російської православної церкви, яка, що гріха таїти, ніколи не переставала бути опорою і спільником російській владі. В усі часи.
Проповідуючи в час свого «пастирського візиту» в Україні єдність православних під егідою Російської православної церкви Московського патріархату, патріарх Кирило – свідомо чи ні – переходить межу, за якою – толерантність гостя. І вдається до таких далеких від звичних для духовенства термінів, як «народ, нація, держава, політична ідея, національна ідея» тощо. У Святогорській Успенській лаврі на Донеччині слова патріарха про єдність і розкол відлунювали відомими з уст багатьох нинішніх російських політиків типу Затуліна лозунгами про «єдність» українського і російського народів, виколисаних з однієї слов’янської колиски. – «Розділені в найголовнішому і святому, люди стають нездатними об’єднатися навколо політичних лозунгів і політичних програм»; «не може бути якихось суспільних, національних і політичних ідеалів, ради котрих було б дозволено розділяти те, що сам Бог поєднав…»
Аналізуючи все це, скидається на те, що візит патріарха Кирила до України – чергова спроба нав’язати Україні певну ідеологічну матрицю. Біда в тому, що ця матриця – не вчорашньої, і навіть не позавчорашньої «свіжості». Першооснова її – «Короткий курс історії ВКП(б)». У цьому «курсі» й були закладені ті основні ідеологеми, котрі тим чи іншим чином звучать у патріарших проповідях. «Послання» патріарха Кирила до українського народу навряд чи можна вважати вдалим. По-перше, згадана матриця – давно не адекватна сучасному світові і домінуючим у світі ідеологічним трендам По-друге, здається, патріарх Кирило погано підготувався: не цілком знає, куди приїхав. Тоді, як український віруючий чекає пастирської настанови про способи кращого облаштування власного духовного дому, його запевнюють, що такого власного духовного дому в нього не може бути взагалі. По-третє, заздалегідь навідріз відмовившись від зустрічі з представниками Української православної церкви Київського патріархату, згідно затвердженої в Москві програми візиту, патріарх Кирило відмовився від доброї нагоди обговорити насущні проблеми, які й справді такого обговорення потребують… Зокрема, потребують обговорення і такі не приховані загрози православ’ю, як переможна хода протестантизму всіма українськими теренами – і західними, і східними, і південними.
Патріарший візит ще триває і остаточно підбивати його підсумки ще не час. Але й ті всі спокуси, яким не зумів протистояти Московський патріарх Кирило за першу половину свого візиту, свідчать: тут він більше говорить про те, що хочуть чути в Росії, а не те, що хотіли б почути в Україні. Оцінюючи ситуації в державі Україні, говорить з позицій скоріше великодержавних, аніж пасторських. Предстоятель Російської православної церкви начебто більше зацікавлений у протистоянні «своїх» і «чужих» православних, ніж у пошуках можливих компромісів. Хоч говорить при цьому про єдність. – Маючи на увазі чергове возз’єднання?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
У проповіді в Святогорській лаврі патріарх РПЦ не уникнув спокуси більшої, ніж почуватися особливим і сильним світу цього. Він закликав до відмови від надмірного споживацтва, маючи на руці годинник фірми «Breguet», вартістю 30-36 тисяч євро. І саме в цій християнській святині він заявив, що вважає причиною існуючих нині українських проблем у суспільстві «церковний розкол», що ґрунтується «на політичних ідеях».
Спокуса говорити напівправду і неправду
Окрім слова «розкол», яке все ж прозвучало, як не уникав гострих означень «дипломат і філософ» патріарх Кирило, за кілька днів до цього прозвучали й інші не надто дипломатичні висновки предстоятеля РПЦ. Які засвідчують, що спокуси втручатися у внутрішні реалії чужої патріархові країни невідступно його переслідують. Першою приголомшливою заявою була сентенція про те, що в Україні вже існує своя помісна православна церква. «Ця церква, пане Президенте, існує, є помісна церква в Україні. Якби її не було, не було б сьогодні України, але на тілі цієї церкви утворилися рани, і ці рани треба вилікувати», – сказав патріарх Кирило Президентові України Віктору Ющенку.
Невдовзі предстоятель РПЦ в ефірі каналу «Інтер» заявив, що героїзація «неоднозначних особистостей» розділяє український народ. Мовляв, популяризація історичних осіб в Україні – то пропаганда тих чи інших політичних сил, яка провокує виникнення у державі конфліктів.
А через якийсь день патріарх Кирило розповів про те, як йому жаль, що влада на Західній Україні не дає православним змоги будувати свої храми. «Ну хіба це годиться, що православна церква Московського патріархату не має по-справжньому свого кафедрального собору у Львові? Хіба годиться, що неможливо побудувати жодного храму, не дають ділянок землі?»
Патріарх Кирило в усіх цих озвучених ним висновках піддався спокусі говорити напівправду чи неправду замість правди. Присмачуючи сказане закликами більше політичними, ніж духовними. – «Сьогодні ідея автокефалії, радикально політизована, є реальністю лише для окремих груп українського суспільства, а не для всього народу»; «нам потрібно об’єднуватися навколо спільної ідеї, а автокефалія сьогодні такою спільною ідеєю не є»; «тема автокефалії так розділяє людей тут ще й тому, що багато хто не розуміє значення єдиної російської церкви і тут, і в усьому світі». Про це патріарх сказав під час зустрічі з представниками духовенства та інтелігенції в Києво-Печерській лаврі в середу.
Передбачаючи можливих опонентів, предстоятель РПЦ випереджує їхні «закиди» про «руку Кремля» в церковних питаннях: «це не якісь імперські інтриги Москви, як пишуть засоби масової інформації, але це так, тому що історія наша така, адже Київ – це єдина столиця російського православ'я».
Не «імперські інтриги»?
Справді, про «якісь» імперські інтриги говорити навряд чи варто. Варто говорити про цілком конкретні, абсолютно видимі й прозорі, цілеспрямовані намагання Кремля втримати Україну в силовому полі як імперського минулого Росії, так і омріяного її імперського майбутнього. Втримати за допомогою Російської православної церкви, яка, що гріха таїти, ніколи не переставала бути опорою і спільником російській владі. В усі часи.
Проповідуючи в час свого «пастирського візиту» в Україні єдність православних під егідою Російської православної церкви Московського патріархату, патріарх Кирило – свідомо чи ні – переходить межу, за якою – толерантність гостя. І вдається до таких далеких від звичних для духовенства термінів, як «народ, нація, держава, політична ідея, національна ідея» тощо. У Святогорській Успенській лаврі на Донеччині слова патріарха про єдність і розкол відлунювали відомими з уст багатьох нинішніх російських політиків типу Затуліна лозунгами про «єдність» українського і російського народів, виколисаних з однієї слов’янської колиски. – «Розділені в найголовнішому і святому, люди стають нездатними об’єднатися навколо політичних лозунгів і політичних програм»; «не може бути якихось суспільних, національних і політичних ідеалів, ради котрих було б дозволено розділяти те, що сам Бог поєднав…»
Аналізуючи все це, скидається на те, що візит патріарха Кирила до України – чергова спроба нав’язати Україні певну ідеологічну матрицю. Біда в тому, що ця матриця – не вчорашньої, і навіть не позавчорашньої «свіжості». Першооснова її – «Короткий курс історії ВКП(б)». У цьому «курсі» й були закладені ті основні ідеологеми, котрі тим чи іншим чином звучать у патріарших проповідях. «Послання» патріарха Кирила до українського народу навряд чи можна вважати вдалим. По-перше, згадана матриця – давно не адекватна сучасному світові і домінуючим у світі ідеологічним трендам По-друге, здається, патріарх Кирило погано підготувався: не цілком знає, куди приїхав. Тоді, як український віруючий чекає пастирської настанови про способи кращого облаштування власного духовного дому, його запевнюють, що такого власного духовного дому в нього не може бути взагалі. По-третє, заздалегідь навідріз відмовившись від зустрічі з представниками Української православної церкви Київського патріархату, згідно затвердженої в Москві програми візиту, патріарх Кирило відмовився від доброї нагоди обговорити насущні проблеми, які й справді такого обговорення потребують… Зокрема, потребують обговорення і такі не приховані загрози православ’ю, як переможна хода протестантизму всіма українськими теренами – і західними, і східними, і південними.
Патріарший візит ще триває і остаточно підбивати його підсумки ще не час. Але й ті всі спокуси, яким не зумів протистояти Московський патріарх Кирило за першу половину свого візиту, свідчать: тут він більше говорить про те, що хочуть чути в Росії, а не те, що хотіли б почути в Україні. Оцінюючи ситуації в державі Україні, говорить з позицій скоріше великодержавних, аніж пасторських. Предстоятель Російської православної церкви начебто більше зацікавлений у протистоянні «своїх» і «чужих» православних, ніж у пошуках можливих компромісів. Хоч говорить при цьому про єдність. – Маючи на увазі чергове возз’єднання?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
