Київ – Тема забутих скарбів здавна ворохобить уми багатьох громадян в Україні. Пригадуєте, як іще на зорі Незалежності письменник і за сумісництвом народний депутат Роман Іваничук розводився з парламентської трибуни про «скарби Полуботка». Мовляв, є такі, лежать десь у Британії в банківських сейфах і, з року в рік збільшуючись у відсотках, чекають на повернення в Україну. Отож, братове... Зрозуміло, жодного фунта чи шеляга з гетьманських скарбів так ніхто й не побачив відтоді, а саме поняття «скарб Полуботка» встигло набути ще й іронічного забарвлення. Мовляв, така собі баєчка. Але в колективній свідомості «скарбоманія» засіла глибоко, час від часу проявляючись у найнесподіваніших формах.
Скажімо, так, як це днями сталося в славній Полтаві. Власне, якогось автентичного скарбу там, скоріше за все, нема й невідомо, чи коли й був, але ж його можна придумати, чи не так? Сказано – зроблено. І ось уже з Києва споряджено до галушкової столиці мішок, та не з борошном чи там з якими висівками, а зі справжніми грішми. Торба, туго напхана десятьма тисячами монет, кожна номінальною вартістю в гривню. На дорозі не валяється, погодьтеся. Та й у Полтаві валятися не буде, позаяк відразу по прибуттю мішок занурили на дно Ворскли та виставили у втаємниченому тому місці охорону. З якого б, питається, дива?
Знайди скарб Мазепи
А все просто. Такий детективний сюжет покладено в основу спортивно-пошукової гри «Знайди скарб Мазепи», яку придумали київські меценати з полтавським корінням, а полтавська влада підтримала. За легендою гри, десь у тих місцях 300 років тому через Ворсклу переправлявся гетьман Мазепа, втікаючи від військ російського царя Петра Першого після поразки в Полтавській битві. А відтак – здогадайтеся з трьох разів – ну, правильно, вирішив до кращих часів затопити таке-сяке «золотішко» на дні річки. Ось його роль і зіграють десять тисяч гривень, виділені сучасними скоробагатьками з притаманною їм фантазією і широтою душі.
Щоб заволодіти «мазепинськими скарбами», необхідно виграти у вікторині, присвяченій історії Полтави та тамтешньої одноіменної битви. Це для початку. А вже потім, 28 червня, на заключному етапі треба добряче покружляти полтавськими задвірками в пошуках омріяного скарбу. До речі, як обіцяють панове-організатори, захоплюючу гру буде транслювати один із українських телеканалів. І все, здавалося б, нормально, чому б ні?
На тлі реального ставлення полтавської влади до Мазепи, затія з «самопальними» скарбами виглядає чистісіньким піаром. Такою собі лукавою спробою тернутися владно-начальственним піджачком об славу українського гетьмана. Якому та ж таки лукава влада не спроможеться хоча б на пам’ятник, хоч рішення про його спорудження було ухвалене ще рік тому. Вже не кажучи про пошанування українських козаків, котрі на боці Мазепи й Карла ХІІ збройно виступили проти Московії. Вже не згадуючи про ставлення до іншого славетного полтавця, ближчого в часі, Симона Петлюри, про котрого в місті нагадує хіба скромна меморіальна дошка на будинку аграрної академії.
Натомість, галушкова полтавська влада розвиває такі ж галушково-матнівські ініціативи, втіленням яких стають як не пам’ятник галушці на Соборній площі (саме там, де мав би з’явитися і монументальний Мазепа), так обіцянки безкоштовно годувати в ресторанах і кафе міста щасливих носіїв прізвища Галушко. Що ж, яка влада, такі й символи. Бронзова шкварка й гранітна пампушка, слід сподіватися, не забаряться.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Скажімо, так, як це днями сталося в славній Полтаві. Власне, якогось автентичного скарбу там, скоріше за все, нема й невідомо, чи коли й був, але ж його можна придумати, чи не так? Сказано – зроблено. І ось уже з Києва споряджено до галушкової столиці мішок, та не з борошном чи там з якими висівками, а зі справжніми грішми. Торба, туго напхана десятьма тисячами монет, кожна номінальною вартістю в гривню. На дорозі не валяється, погодьтеся. Та й у Полтаві валятися не буде, позаяк відразу по прибуттю мішок занурили на дно Ворскли та виставили у втаємниченому тому місці охорону. З якого б, питається, дива?
Знайди скарб Мазепи
А все просто. Такий детективний сюжет покладено в основу спортивно-пошукової гри «Знайди скарб Мазепи», яку придумали київські меценати з полтавським корінням, а полтавська влада підтримала. За легендою гри, десь у тих місцях 300 років тому через Ворсклу переправлявся гетьман Мазепа, втікаючи від військ російського царя Петра Першого після поразки в Полтавській битві. А відтак – здогадайтеся з трьох разів – ну, правильно, вирішив до кращих часів затопити таке-сяке «золотішко» на дні річки. Ось його роль і зіграють десять тисяч гривень, виділені сучасними скоробагатьками з притаманною їм фантазією і широтою душі.
Щоб заволодіти «мазепинськими скарбами», необхідно виграти у вікторині, присвяченій історії Полтави та тамтешньої одноіменної битви. Це для початку. А вже потім, 28 червня, на заключному етапі треба добряче покружляти полтавськими задвірками в пошуках омріяного скарбу. До речі, як обіцяють панове-організатори, захоплюючу гру буде транслювати один із українських телеканалів. І все, здавалося б, нормально, чому б ні?
На тлі реального ставлення полтавської влади до Мазепи, затія з «самопальними» скарбами виглядає чистісіньким піаром. Такою собі лукавою спробою тернутися владно-начальственним піджачком об славу українського гетьмана. Якому та ж таки лукава влада не спроможеться хоча б на пам’ятник, хоч рішення про його спорудження було ухвалене ще рік тому. Вже не кажучи про пошанування українських козаків, котрі на боці Мазепи й Карла ХІІ збройно виступили проти Московії. Вже не згадуючи про ставлення до іншого славетного полтавця, ближчого в часі, Симона Петлюри, про котрого в місті нагадує хіба скромна меморіальна дошка на будинку аграрної академії.
Натомість, галушкова полтавська влада розвиває такі ж галушково-матнівські ініціативи, втіленням яких стають як не пам’ятник галушці на Соборній площі (саме там, де мав би з’явитися і монументальний Мазепа), так обіцянки безкоштовно годувати в ресторанах і кафе міста щасливих носіїв прізвища Галушко. Що ж, яка влада, такі й символи. Бронзова шкварка й гранітна пампушка, слід сподіватися, не забаряться.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
