У той час як ОДКБ...
У той час як ОДКБ, як виявилось, також має функціонувати за принципом НАТО. Усі рішення організації ухвалюються, коли є консенсус. А коли його немає? Коли один із учасників можливих домовленостей просто ігнорує відповідальний саміт? Тоді, очевидно, ухвалення рішень просто переноситься на більш пізній термін? Так було б в НАТО.
В ОДКБ точку зору такого учасника не просто ігнорують. Один із учасників саміту – звичайно, це президент Росії, хто ж іще? – радить йому «припинити істерику». І організація продовжує працювати, ніби нічого не відбувається. Те, що від створення колективних сил швидкого реагування утримались дві країни-учасниці угоди, нікого не бентежить. А от якщо б від ухвалення рішення утрималась Москва – можна бути впевненим, що воно б не відбулося.
Особлива рівність
Це особлива рівність. Рівність, яка примушує згадати сумнозвісний Варшавський договір. Він відрізнявся від НАТО не лише тим, що альянси символізували собою різні соціальні системи. Просто в НАТО розмірковували про безпеку власних членів і ЗОВНІШНЮ небезпеку, а у Варшавському договорі дбали про безпеку однієї країни-члена і ВНУТРІШНЮ небезпеку. У країнах-сателітах Москви з острахом чекали, чи не порадять їхнім лідерам «припинити істерику» і чи не з’являться на вулицях їхніх столиць дружні танки.
А з’являлися ж! Тому ліквідацію Варшавського договору із полегшенням сприйняли не тільки в країнах «ворожого» табору, а насамперед у країнах, що були його членами. І тому практично всі учасники цієї організації – окрім призупиненої у розвитку Росії – опинилися в НАТО. Тому що як людині, так і країні, притаманно шукати спілки, де її інтереси поважають. Очевидно, що такою спілкою не був Варшавський договір і не є ОДКБ.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
У той час як ОДКБ, як виявилось, також має функціонувати за принципом НАТО. Усі рішення організації ухвалюються, коли є консенсус. А коли його немає? Коли один із учасників можливих домовленостей просто ігнорує відповідальний саміт? Тоді, очевидно, ухвалення рішень просто переноситься на більш пізній термін? Так було б в НАТО.
В ОДКБ точку зору такого учасника не просто ігнорують. Один із учасників саміту – звичайно, це президент Росії, хто ж іще? – радить йому «припинити істерику». І організація продовжує працювати, ніби нічого не відбувається. Те, що від створення колективних сил швидкого реагування утримались дві країни-учасниці угоди, нікого не бентежить. А от якщо б від ухвалення рішення утрималась Москва – можна бути впевненим, що воно б не відбулося.
Особлива рівність
Це особлива рівність. Рівність, яка примушує згадати сумнозвісний Варшавський договір. Він відрізнявся від НАТО не лише тим, що альянси символізували собою різні соціальні системи. Просто в НАТО розмірковували про безпеку власних членів і ЗОВНІШНЮ небезпеку, а у Варшавському договорі дбали про безпеку однієї країни-члена і ВНУТРІШНЮ небезпеку. У країнах-сателітах Москви з острахом чекали, чи не порадять їхнім лідерам «припинити істерику» і чи не з’являться на вулицях їхніх столиць дружні танки.
А з’являлися ж! Тому ліквідацію Варшавського договору із полегшенням сприйняли не тільки в країнах «ворожого» табору, а насамперед у країнах, що були його членами. І тому практично всі учасники цієї організації – окрім призупиненої у розвитку Росії – опинилися в НАТО. Тому що як людині, так і країні, притаманно шукати спілки, де її інтереси поважають. Очевидно, що такою спілкою не був Варшавський договір і не є ОДКБ.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
