– Пане Нелсон, перш за все погляньмо на політичний розгром, що стався у Британії. Прем’єр-міністр Ґордон Браун ледь утримується при владі після того, як Лейбористська партія зазнала приниження на цих виборах.
– Це справді так. Владна Лейбористська партія здобула лише 16 відсотків голосів. Пам’ятаючи, наскільки низькою була явка, можна зробити висновок, що лише 6 відсотків людей у цій країні, котрі мають право голосу, підтримало нинішній уряд. Це розгромно низьке число. Також вони зазнали поразки від Партії незалежності Сполученого Королівства, що, власне, є не справжньою політичною партією, а протестною групою, простим маніфестом якої є вихід Британії з Європейського Союзу. Тож це показує ще й те, що вибори були нищівними для всіх головних політичних партій. Консерватори посіли перше місце, але на їхню долю практично не припали голоси, що їх втратили лейбористи. Тож сьогодні нема справді задоволених, за винятком Партії незалежності Сполученого Королівства та крайньої правої Британської національної партії.
– Деякі оглядачі кажуть, що нищівна поразка лейбористів, власне, відкрила двері для БНП (Британської національної партії), яка зробила найбільший для себе виборчий прорив, вигравши два мандати у Європейському парламенті. Чи бачите Ви зв’язок, і хто саме за них голосував?
– Дивно, що люди називають БНП крайніми правими. Так, технічно вони крайні праві, але підтримують БНП колишні виборці Лейбористської партії. Райони, де БНП була найсильнішою, є районами традиційної підтримки лейбористів. Коли робітничий клас розчарований Лейбористською партією, він починає шукати альтернативи. Одне із простих гасел, яке використовує БНП: «Ми є тією Лейбористською партією, що за неї голосував твій дід». Вони кажуть, що є справжнім голосом британського робітничого класу, і протиставляють себе тому, що подають як віддалені столичні пріоритети панівної Лейбористської партії. Тож вони скористалися нинішніми антиполітичними почуттями у Британії, які завдають шкоди усім головним партіям, але, зокрема, і розчаруванням з уряду і Лейбористської партії.
– Кажуть, що багато членів власної Лейбористської партії прем’єр-міністра Ґордона Брауна хочуть його відставки. То хто ж у цей момент хоче, щоб він залишився?
– Це неймовірно, що Ґордон Браун виявляється найбільш катастрофічним лідером Лейбористської партії в історії, який втратив для неї найбільше підтримки. Тепер виглядає так, наче вже минула вічність від часу Тоні Блера, що був найбільшим виборчим переможцем, якого Британія будь-коли бачила, і якого виштовхнув Ґордон Браун. І ось Браун виявляється суцільною катастрофою! Його економічна політика злетіла у повітря, бульбашка боргу луснула. Тож це дуже добре питання – хто хоче, щоб він залишився. Наскільки я це розумію, відповідь на це питання – це його персонал і родичі. Бо решта Лейбористської партії думають, що вони просуваються у бік катастрофи. Але вони не позбуваються його з простої причини: бо нема альтернативи. Змінити лідера, зокрема, коли партія при владі, є величезним збуренням. І я не думаю, що до такого збурення Лейбористська партія готова. Вони змирилися з тим, що протягом 12 місяців утратять владу, коли б не відбулися наступні загальні парламентські вибори. Вони приготувалися і чекають на крах. Не виглядає на те, що вони мають бажання спробувати вивести літак зі стопора.
– Якою є позиція БНП щодо імміграції?
– БНП – це расистська партія. Під цим я маю на увазі, що їхньою політикою членства є «лише для білих». Якщо у вас не біла шкіра, ви не можете вступити до БНП. Це просто неймовірна позиція, така, що ніколи не спрацьовувала у Британії. Навіть коли у 1930-40-х роках у нас були чорносорочечники Освальда Мозлі, вони не мали підтримки. Ми мали Національний Фронт – британську версію французького Національного Фронту, і вони нічого не досягли. Нині вперше у Британії расистська партія зробила якийсь значний електоральний прорив. Як більшість неонацистських партій, вони мають крайню ліву соціо-економічну програму. Вони пропонують націоналізацію багатьох галузей промисловості, протекціоністську політику в галузі торгівлі. Але найперше вони виступають проти «масової імміграції». І вони пропонують те, що називають добровільною репатріацією – будь-хто з небілим кольором шкіри може подати їм заявку на гроші і поїхати додому. Тож неймовірно, що така політика хоч якось змогла зачепитися в Британії. Ми завжди розглядали БНП як маргіналів, як купку ексцентриків. Але тепер ми так не можемо робити, бо вони мають два місця у Європарламенті, тож вони зробили великий стрибок у бік політичного мейнстріму.
– БНП – лише одна з кількох крайніх правих партій, що мали добрі результати: в Австрії Партія свободи подвоїла підтримку порівняно з 2004 роком, а Данська народна партія теж набрала вдвічі більше голосів, ніж минулого разу. Чи це тенденція?
– Так, це тенденція, і причина успіху крайніх правих у Європі дуже проста: у кожній країні ЄС стався масовий приплив імміграції. Це все почалося приблизно на початку тисячоліття. А коли масову імміграцію поєднати з масовим безробіттям, яке до більшості країн прийшло з рецесією, виникають ідеальні умови для процвітання крайніх правих. Звичайно, Франція й Австрія давно мали крайніх правих у політичному спектрі, але це ніколи раніше не стосувалося Британії. Для нас це, як грім серед ясного неба, бо крайні праві тут ніколи не мали електорального успіху.
– Який вплив у Європарламенті матимуть антиімміграційні групи, а також у країнах, де вони здобули підтримку?
– На рівні Європарламенту маю сумнів, що БНП щось змінить. Уявляю собі, що їхній лідер Нік Ґріффін спробує очолити нову нацистську групу і приєднається до своїх румунських, французьких та італійських партнерів. Вони намагалися це зробити у Європарламенті кілька років тому, але посварилися між собою. Історія неонацистських груп полягає у тому, що вони завжди намагаються сформувати спільний міжнародний фронт, але їм це ніколи не вдається, бо вони надто сваряться між собою.
(Лондон – Прага – Київ)
– Це справді так. Владна Лейбористська партія здобула лише 16 відсотків голосів. Пам’ятаючи, наскільки низькою була явка, можна зробити висновок, що лише 6 відсотків людей у цій країні, котрі мають право голосу, підтримало нинішній уряд. Це розгромно низьке число. Також вони зазнали поразки від Партії незалежності Сполученого Королівства, що, власне, є не справжньою політичною партією, а протестною групою, простим маніфестом якої є вихід Британії з Європейського Союзу. Тож це показує ще й те, що вибори були нищівними для всіх головних політичних партій. Консерватори посіли перше місце, але на їхню долю практично не припали голоси, що їх втратили лейбористи. Тож сьогодні нема справді задоволених, за винятком Партії незалежності Сполученого Королівства та крайньої правої Британської національної партії.
– Деякі оглядачі кажуть, що нищівна поразка лейбористів, власне, відкрила двері для БНП (Британської національної партії), яка зробила найбільший для себе виборчий прорив, вигравши два мандати у Європейському парламенті. Чи бачите Ви зв’язок, і хто саме за них голосував?
– Дивно, що люди називають БНП крайніми правими. Так, технічно вони крайні праві, але підтримують БНП колишні виборці Лейбористської партії. Райони, де БНП була найсильнішою, є районами традиційної підтримки лейбористів. Коли робітничий клас розчарований Лейбористською партією, він починає шукати альтернативи. Одне із простих гасел, яке використовує БНП: «Ми є тією Лейбористською партією, що за неї голосував твій дід». Вони кажуть, що є справжнім голосом британського робітничого класу, і протиставляють себе тому, що подають як віддалені столичні пріоритети панівної Лейбористської партії. Тож вони скористалися нинішніми антиполітичними почуттями у Британії, які завдають шкоди усім головним партіям, але, зокрема, і розчаруванням з уряду і Лейбористської партії.
– Кажуть, що багато членів власної Лейбористської партії прем’єр-міністра Ґордона Брауна хочуть його відставки. То хто ж у цей момент хоче, щоб він залишився?
– Це неймовірно, що Ґордон Браун виявляється найбільш катастрофічним лідером Лейбористської партії в історії, який втратив для неї найбільше підтримки. Тепер виглядає так, наче вже минула вічність від часу Тоні Блера, що був найбільшим виборчим переможцем, якого Британія будь-коли бачила, і якого виштовхнув Ґордон Браун. І ось Браун виявляється суцільною катастрофою! Його економічна політика злетіла у повітря, бульбашка боргу луснула. Тож це дуже добре питання – хто хоче, щоб він залишився. Наскільки я це розумію, відповідь на це питання – це його персонал і родичі. Бо решта Лейбористської партії думають, що вони просуваються у бік катастрофи. Але вони не позбуваються його з простої причини: бо нема альтернативи. Змінити лідера, зокрема, коли партія при владі, є величезним збуренням. І я не думаю, що до такого збурення Лейбористська партія готова. Вони змирилися з тим, що протягом 12 місяців утратять владу, коли б не відбулися наступні загальні парламентські вибори. Вони приготувалися і чекають на крах. Не виглядає на те, що вони мають бажання спробувати вивести літак зі стопора.
– Якою є позиція БНП щодо імміграції?
– БНП – це расистська партія. Під цим я маю на увазі, що їхньою політикою членства є «лише для білих». Якщо у вас не біла шкіра, ви не можете вступити до БНП. Це просто неймовірна позиція, така, що ніколи не спрацьовувала у Британії. Навіть коли у 1930-40-х роках у нас були чорносорочечники Освальда Мозлі, вони не мали підтримки. Ми мали Національний Фронт – британську версію французького Національного Фронту, і вони нічого не досягли. Нині вперше у Британії расистська партія зробила якийсь значний електоральний прорив. Як більшість неонацистських партій, вони мають крайню ліву соціо-економічну програму. Вони пропонують націоналізацію багатьох галузей промисловості, протекціоністську політику в галузі торгівлі. Але найперше вони виступають проти «масової імміграції». І вони пропонують те, що називають добровільною репатріацією – будь-хто з небілим кольором шкіри може подати їм заявку на гроші і поїхати додому. Тож неймовірно, що така політика хоч якось змогла зачепитися в Британії. Ми завжди розглядали БНП як маргіналів, як купку ексцентриків. Але тепер ми так не можемо робити, бо вони мають два місця у Європарламенті, тож вони зробили великий стрибок у бік політичного мейнстріму.
– БНП – лише одна з кількох крайніх правих партій, що мали добрі результати: в Австрії Партія свободи подвоїла підтримку порівняно з 2004 роком, а Данська народна партія теж набрала вдвічі більше голосів, ніж минулого разу. Чи це тенденція?
– Так, це тенденція, і причина успіху крайніх правих у Європі дуже проста: у кожній країні ЄС стався масовий приплив імміграції. Це все почалося приблизно на початку тисячоліття. А коли масову імміграцію поєднати з масовим безробіттям, яке до більшості країн прийшло з рецесією, виникають ідеальні умови для процвітання крайніх правих. Звичайно, Франція й Австрія давно мали крайніх правих у політичному спектрі, але це ніколи раніше не стосувалося Британії. Для нас це, як грім серед ясного неба, бо крайні праві тут ніколи не мали електорального успіху.
– Який вплив у Європарламенті матимуть антиімміграційні групи, а також у країнах, де вони здобули підтримку?
– На рівні Європарламенту маю сумнів, що БНП щось змінить. Уявляю собі, що їхній лідер Нік Ґріффін спробує очолити нову нацистську групу і приєднається до своїх румунських, французьких та італійських партнерів. Вони намагалися це зробити у Європарламенті кілька років тому, але посварилися між собою. Історія неонацистських груп полягає у тому, що вони завжди намагаються сформувати спільний міжнародний фронт, але їм це ніколи не вдається, бо вони надто сваряться між собою.
(Лондон – Прага – Київ)
