Британські депутати не виставляють своє багатство напоказ. Вони не їздять у дорогих автомобілях і не носять костюми від наймодніших дизайнерів. Але тим більше було здивування та обурення британців, коли стало відомо про те, що британські депутати зловживають своїми пільгами. Інколи вони це роблять у безсоромно-масштабний спосіб, коли використовують гроші платників податків для ремонту кількох квартир, а інколи у сміховинно-дріб’язковий, як наприклад, коли списують такі витрати, як туалетні сидіння чи шоколадки «Кіткет».
Відомий британський коментатор, а нині головний редактор «Радіо Свбода/Радіо Вільна Європа» Джон О’Салліван вважає, що реакція людей у пострадянських країнах, які вже втомилися від корупції у власних державах, мабуть, буде ближчою до злорадства.
«Це універсальна емоція, яку інколи легко зрозуміти, адже люди можуть зрадіти неприємностям інших, коли вони їх більшою чи меншою мірою заслужили. Як же не зловтішатися людям у Білорусі та Узбекистані, якщо на зловживаннях впіймали представників матері усіх парламентів – британських депутатів», – зазначає Джон О’Салліван.
Журналістські викриття спричинили «вибух бомби»
Найбільший політичний скандал останніх кількох десятиліть спровокували журналісти газети The Telegraph, поважного видання, далекого від практики «жовтої преси». Подробиці їхніх викриттів мали наслідки вибуху бомби. Обурення британської громадськості викликав і той факт, що цим займалися представники геть усіх політичних партій, представлених у парламенті, і на всіх рівнях.
Як міг прем’єр Ґордон Браун заплатити 6 тисяч фунтів із громадської скарбниці за те, що його помешкання прибирала прибиральниця брата?! Як міг міністр та один із найбагатших людей в парламенті списувати такі видатки, як позичку на будинок у розмірі понад 150 тисяч доларів, коли він є власником уже семи будинків?! Як можуть представники ірландської партії «Шін Фейн» списати півмільйона фунтів за участь у роботі в парламенті, до якого вони не ходять принципово?!
Отже, постає питання: як це стало можливим? Йдеться про один із базових принципів – відкритість. Суму зарплати депутати вирішують на відкритому голосуванні, бо вони знають, що виборці очікують від них скромності. Але про суми, які вони списують із видатків за рахунок платників податків, виборці не дізнаються. Принаймні не знали, допоки The Telegraph їх не оприлюднив.
Виборці скажуть своє слово
Аналітики вважають, що на втрату обличчя істеблішменту виборці відреагують наданням переваги партіям другого і третього ешелону на найближчих виборах. Але це не знімає відповідальності з самої Палати Громад британського парламенту, вважає Джон О’Салліван.
«Палата Громад, відома у всьому світі своїми гострими дебатами та демократичними традиціями, має пройти власний іспит на демократію. Вона має реформуватися, відкинути корупційну практику і встановити нові прозорі правила щодо власної фінансової винагороди. Це слід було зробити багато років тому. Парламентарі повинні будуть задовольнитися меншими зарплатами і навіть повернути в бюджет дещо з того, що вони вже отримали. Альтернативи цьому немає. Світ за цим стежить і зловтішається», – наголошує Джон О’Салліван.
(Прага – Київ)
Відомий британський коментатор, а нині головний редактор «Радіо Свбода/Радіо Вільна Європа» Джон О’Салліван вважає, що реакція людей у пострадянських країнах, які вже втомилися від корупції у власних державах, мабуть, буде ближчою до злорадства.
«Це універсальна емоція, яку інколи легко зрозуміти, адже люди можуть зрадіти неприємностям інших, коли вони їх більшою чи меншою мірою заслужили. Як же не зловтішатися людям у Білорусі та Узбекистані, якщо на зловживаннях впіймали представників матері усіх парламентів – британських депутатів», – зазначає Джон О’Салліван.
Журналістські викриття спричинили «вибух бомби»
Найбільший політичний скандал останніх кількох десятиліть спровокували журналісти газети The Telegraph, поважного видання, далекого від практики «жовтої преси». Подробиці їхніх викриттів мали наслідки вибуху бомби. Обурення британської громадськості викликав і той факт, що цим займалися представники геть усіх політичних партій, представлених у парламенті, і на всіх рівнях.
Як міг прем’єр Ґордон Браун заплатити 6 тисяч фунтів із громадської скарбниці за те, що його помешкання прибирала прибиральниця брата?! Як міг міністр та один із найбагатших людей в парламенті списувати такі видатки, як позичку на будинок у розмірі понад 150 тисяч доларів, коли він є власником уже семи будинків?! Як можуть представники ірландської партії «Шін Фейн» списати півмільйона фунтів за участь у роботі в парламенті, до якого вони не ходять принципово?!
Отже, постає питання: як це стало можливим? Йдеться про один із базових принципів – відкритість. Суму зарплати депутати вирішують на відкритому голосуванні, бо вони знають, що виборці очікують від них скромності. Але про суми, які вони списують із видатків за рахунок платників податків, виборці не дізнаються. Принаймні не знали, допоки The Telegraph їх не оприлюднив.
Виборці скажуть своє слово
Аналітики вважають, що на втрату обличчя істеблішменту виборці відреагують наданням переваги партіям другого і третього ешелону на найближчих виборах. Але це не знімає відповідальності з самої Палати Громад британського парламенту, вважає Джон О’Салліван.
«Палата Громад, відома у всьому світі своїми гострими дебатами та демократичними традиціями, має пройти власний іспит на демократію. Вона має реформуватися, відкинути корупційну практику і встановити нові прозорі правила щодо власної фінансової винагороди. Це слід було зробити багато років тому. Парламентарі повинні будуть задовольнитися меншими зарплатами і навіть повернути в бюджет дещо з того, що вони вже отримали. Альтернативи цьому немає. Світ за цим стежить і зловтішається», – наголошує Джон О’Салліван.
(Прага – Київ)
