З якого, питаєтся, дива? Знайшли у фільмофондівських закамарках невідомий варіант биківського шедевру? Та ні. На кольорову плівку для Леоніда Бикова радянські чиновники від кіно не розщедрилися. Це стало можливим завдяки ініціативі Міністерства культури і туризму України, котре через 35 років по прем'єрі оголосило тендер на відновлення картини.
Тендер виграла компанія «Trade Entertainment» і в акурат на нинішнє 9-те травня «старики» заграли з екрану розмаїттям барв. Набув щось від цього фільм чи, навпаки, втратив? Це на любителя. Чорно-білий аскетизм додавав стрічці документального шарму, натомість кольорова версія привнесла відчуття об'ємності, буттєвої наповненості.
З другою половиною цього твердження точно не погодиться Мар'яна Бикова, донька режисера та актора.
Вона не лишень відмовилася приїхати в Палац «Україна» на показ «розфарбованого» варіанту, а й має намір позиватися з авторами кольоризації.
Пані Мар'яна пояснює свою позицію тим, що з родиною режисера ніхто не радився. По друге: вбачає в новації втручання до художнього задуму батька, а також намагання «лівих» людей «приліпитися» до чужої слави.
Зокрема, йдеться й про Нестора Шуфрича, одного зі спонсорів проекту, чиє прізвище вказується в титрах.
Представники ж компанії-кольоризатора посилаються на те, що за законом немайнові авторські права у спадок не передаються. Та й, мовляв, мода на «розфарбовані картинки» набирає обертів, тож невдовзі до кольорових капітана Титаренка, Макарича й Кузнєчика можуть додатися ще й багатобарвні Чапаєв, Петька, Юрій Дєточкін та багато інших персонажів чорно-білої радянської кіноепохи.
Повернення Миколи Холодного
Символом епохи був і Микола Холодний (1939-2006). З повним правом його можна назвати одним з лідерів андеграундного «шістдесятництва», таким собі неофіційним хед-лайнером тогочасної української поезії, поряд з котрим деякі з нинішніх «лавреатів» та орденоносців виглядали блідими середняками. За багатьма компонентами поетичного хисту, вже не кажучи про рівень громадянської сміливості.
Ще далекого 1966-го Іван Дзюба називав Миколу Холодного одним із провідних українських поетів «нової хвилі», автором з «нестримною, часом потрясаючою метафоричністю» («Український календар», Варшава), ставлячи в один шерег з найяскравішими шістдесятниками: Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Василем Голобородьком.
В епоху загниваючого соціалізму вірші Холодного майже не друкували. Але жива, притямна Україна цитувала їх напам'ять. Після того ж, як шанувальники поезії «в штатськім» понівечили поетову долю, літературні аутсайдери кинулися зловтішатися, звинувачуючи Холодного в купі гріхів. Які справді були, але про які мали й мають право говорити зовсім інші люди.
Дві поетичні книги, видані в Незалежній Україні за життя автора, виявилися, на жаль, практично не поміченими.
Далися взнаки й мізерні наклади, й загальна непевна атмосфера дикого капіталізму початку 90-их, і ще багато чого.
Тому на значну подію заповідається видання, здійснене популярним київським видавництвом «Факт». В збірці під символічною назвою «Повернення» репрезентовано краще з написаного Холодним від середини 50-их до початку 90-их років ХХ століття. Зазначу, що повернення до національної поетичної скарбниці творів Миколи Холодного відбулося у форматі відомої поетичної серії «Зона Овідія».
(Київ - Прага)
Тендер виграла компанія «Trade Entertainment» і в акурат на нинішнє 9-те травня «старики» заграли з екрану розмаїттям барв. Набув щось від цього фільм чи, навпаки, втратив? Це на любителя. Чорно-білий аскетизм додавав стрічці документального шарму, натомість кольорова версія привнесла відчуття об'ємності, буттєвої наповненості.
З другою половиною цього твердження точно не погодиться Мар'яна Бикова, донька режисера та актора.
Вона не лишень відмовилася приїхати в Палац «Україна» на показ «розфарбованого» варіанту, а й має намір позиватися з авторами кольоризації.
Пані Мар'яна пояснює свою позицію тим, що з родиною режисера ніхто не радився. По друге: вбачає в новації втручання до художнього задуму батька, а також намагання «лівих» людей «приліпитися» до чужої слави.
Зокрема, йдеться й про Нестора Шуфрича, одного зі спонсорів проекту, чиє прізвище вказується в титрах.
Представники ж компанії-кольоризатора посилаються на те, що за законом немайнові авторські права у спадок не передаються. Та й, мовляв, мода на «розфарбовані картинки» набирає обертів, тож невдовзі до кольорових капітана Титаренка, Макарича й Кузнєчика можуть додатися ще й багатобарвні Чапаєв, Петька, Юрій Дєточкін та багато інших персонажів чорно-білої радянської кіноепохи.
Повернення Миколи Холодного
Символом епохи був і Микола Холодний (1939-2006). З повним правом його можна назвати одним з лідерів андеграундного «шістдесятництва», таким собі неофіційним хед-лайнером тогочасної української поезії, поряд з котрим деякі з нинішніх «лавреатів» та орденоносців виглядали блідими середняками. За багатьма компонентами поетичного хисту, вже не кажучи про рівень громадянської сміливості.
Ще далекого 1966-го Іван Дзюба називав Миколу Холодного одним із провідних українських поетів «нової хвилі», автором з «нестримною, часом потрясаючою метафоричністю» («Український календар», Варшава), ставлячи в один шерег з найяскравішими шістдесятниками: Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Василем Голобородьком.
В епоху загниваючого соціалізму вірші Холодного майже не друкували. Але жива, притямна Україна цитувала їх напам'ять. Після того ж, як шанувальники поезії «в штатськім» понівечили поетову долю, літературні аутсайдери кинулися зловтішатися, звинувачуючи Холодного в купі гріхів. Які справді були, але про які мали й мають право говорити зовсім інші люди.
Дві поетичні книги, видані в Незалежній Україні за життя автора, виявилися, на жаль, практично не поміченими.
Далися взнаки й мізерні наклади, й загальна непевна атмосфера дикого капіталізму початку 90-их, і ще багато чого.
Тому на значну подію заповідається видання, здійснене популярним київським видавництвом «Факт». В збірці під символічною назвою «Повернення» репрезентовано краще з написаного Холодним від середини 50-их до початку 90-их років ХХ століття. Зазначу, що повернення до національної поетичної скарбниці творів Миколи Холодного відбулося у форматі відомої поетичної серії «Зона Овідія».
(Київ - Прага)
