Історики-дослідники архівів НКВС-МГБ-КДБ стверджують: до масових розстрілів своїх громадян влада готувалася заздалегідь.
У 1936 році Київська міська рада закінчила одне зі своїх засідань аж під ранок. Передостаннім пунктом розгляду було питання про відведення землі у Биківнянському лісі під Києвом «для спеціальних потреб». І тепер достовірно встановлено, що саме ця земля стала місцем поховання для розстріляних у підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС – по вулиці Липська 16 – де тепер Український інститут національної пам'яті.
Тіла вивозили у Биківню критими машинами, а вже у 1941 році – перед наступом нацистських військ – заарештованих почали розстрілювати безпосередньо біля виритих у лісі ям.
Прізвища похованих у Биківні СБУ помістить на сайт
Професор Василь Даниленко розповів, що вироки у цих справах виносили як суди так і «трійки» та «двійки» – спеціально створені сталінською репресивною машиною для «пришвидшеної» розправи над «ворогами народу».
Ці органи виносили вироки не кожній людині, а за списками. Саме за цими вироками – порівнюючи списки з тими, що були зазначені у звітах НКВС про виконання вироків – і були встановлені особи похоронених у Биківні.
Серед них митці та науковці. Зокрема, засновник Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Бойчук, письменник Савченко, поети Семенко й Скуба, художник, член Президії Академії наук УРСР, директор інституту економіки Асаткін.
На сьогодні дослідники достовірно встановили прізвища 14 191 людини, чиї тіла після катівні НКВС поховано у Биківні. Ознайомитися з цими списками, а також скопіювати їх на диск, можна в інформаційних центрах СБУ. А незабаром вони будуть розміщені на сайті СБУ.
Радянські урядові комісії і Биківня
Радянська влада створила міф, що Биківня є місцем розстрілу нацистами мирних громадян та військовополонених. Але ситуація вимагала юридичного оформлення, а ще на території захоронення постійно промишляли мародери.
До Биківнянсього лісу приїхав тогочасний перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Після відвідин сказав: «Жахлива картина людської трагедії». І от з 1971 року розпочала свою роботу перша урядова комісія з дослідження захоронень у Биківні. Потім їх було ще дві. До їхнього складу входили й співробітники КДБ, які направляли й контролювали «дослідження».
Було знайдено кілька особистих речей з ініціалами і прізвищами людей. Але це не змінило «легенди». Висновки усіх цих комісій зводилися до вже задекларованої тези.
Красномовним фактом «бажання встановити істину» є те, що розкопки проводилися екскаваторами!
Роботу цих урядових комісій вивчив історик Олег Бажан. Він стверджує, що лише остання комісія – у 1988 році – наважилася сказати правду.
«Биківні» є практично є у кожному регіоні України
Наразі встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці – парк культури і відпочинку, ще є 9-й кілометр Запорізького шосе і центральне міське кладовище в Сумах.
Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик – лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.
Так у містечку Войнилів, поблизу монастиря, було виявлено захоронення 300 осіб, із них 52 дитини віком до 10 років.
Висновки експертів збіглися із свідченнями очевидців. Цих дітей використовували для переливання крові пораненим співробітникам НКВС, оскільки у монастирі тоді розташовувався госпіталь.
Роман Круцик стверджує, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.
Меморіал «Бикінвнянські могили» не має акту на землю
Ще 2001 року Кабінет Міністрів України за прем’єрства Віктора Ющенка ухвалив Постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Тоді ж було підготовлено усю необхідну документацію, розроблено кошторис та призначено дирекцію заповідника.
Від дати виходу постанови у відповідності до ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» заповідна територія поховань знаходиться під охороною цього закону до належного оформлення та реєстрації заповідника. Ст. 35 Закону регламентує порядок надання дозволів на проведення будь-яких робіт на заповідних територіях.
Але усі наступні уряди ігнорували виконання цієї постанови під № 546.
Досі не вирішилося питання про оформлення державного акту на землю. І вже, як підтвердив Роман Круцик, ходять чутки про відчуження певної частини території меморіального заповідника під будівництво елітних котеджів.
«Ну і що, що на кістках!», – сказали Голові Київського товариства «Меморіал».
(Київ – Прага)
У 1936 році Київська міська рада закінчила одне зі своїх засідань аж під ранок. Передостаннім пунктом розгляду було питання про відведення землі у Биківнянському лісі під Києвом «для спеціальних потреб». І тепер достовірно встановлено, що саме ця земля стала місцем поховання для розстріляних у підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС – по вулиці Липська 16 – де тепер Український інститут національної пам'яті.
Тіла вивозили у Биківню критими машинами, а вже у 1941 році – перед наступом нацистських військ – заарештованих почали розстрілювати безпосередньо біля виритих у лісі ям.
Прізвища похованих у Биківні СБУ помістить на сайт
Професор Василь Даниленко розповів, що вироки у цих справах виносили як суди так і «трійки» та «двійки» – спеціально створені сталінською репресивною машиною для «пришвидшеної» розправи над «ворогами народу».
Ці органи виносили вироки не кожній людині, а за списками. Саме за цими вироками – порівнюючи списки з тими, що були зазначені у звітах НКВС про виконання вироків – і були встановлені особи похоронених у Биківні.
Серед них митці та науковці. Зокрема, засновник Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Бойчук, письменник Савченко, поети Семенко й Скуба, художник, член Президії Академії наук УРСР, директор інституту економіки Асаткін.
На сьогодні дослідники достовірно встановили прізвища 14 191 людини, чиї тіла після катівні НКВС поховано у Биківні. Ознайомитися з цими списками, а також скопіювати їх на диск, можна в інформаційних центрах СБУ. А незабаром вони будуть розміщені на сайті СБУ.
Радянські урядові комісії і Биківня
Радянська влада створила міф, що Биківня є місцем розстрілу нацистами мирних громадян та військовополонених. Але ситуація вимагала юридичного оформлення, а ще на території захоронення постійно промишляли мародери.
До Биківнянсього лісу приїхав тогочасний перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Після відвідин сказав: «Жахлива картина людської трагедії». І от з 1971 року розпочала свою роботу перша урядова комісія з дослідження захоронень у Биківні. Потім їх було ще дві. До їхнього складу входили й співробітники КДБ, які направляли й контролювали «дослідження».
Було знайдено кілька особистих речей з ініціалами і прізвищами людей. Але це не змінило «легенди». Висновки усіх цих комісій зводилися до вже задекларованої тези.
Красномовним фактом «бажання встановити істину» є те, що розкопки проводилися екскаваторами!
Роботу цих урядових комісій вивчив історик Олег Бажан. Він стверджує, що лише остання комісія – у 1988 році – наважилася сказати правду.
«Биківні» є практично є у кожному регіоні України
Наразі встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці – парк культури і відпочинку, ще є 9-й кілометр Запорізького шосе і центральне міське кладовище в Сумах.
Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик – лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.
Так у містечку Войнилів, поблизу монастиря, було виявлено захоронення 300 осіб, із них 52 дитини віком до 10 років.
Висновки експертів збіглися із свідченнями очевидців. Цих дітей використовували для переливання крові пораненим співробітникам НКВС, оскільки у монастирі тоді розташовувався госпіталь.
Роман Круцик стверджує, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.
Меморіал «Бикінвнянські могили» не має акту на землю
Ще 2001 року Кабінет Міністрів України за прем’єрства Віктора Ющенка ухвалив Постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Тоді ж було підготовлено усю необхідну документацію, розроблено кошторис та призначено дирекцію заповідника.
Від дати виходу постанови у відповідності до ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» заповідна територія поховань знаходиться під охороною цього закону до належного оформлення та реєстрації заповідника. Ст. 35 Закону регламентує порядок надання дозволів на проведення будь-яких робіт на заповідних територіях.
Але усі наступні уряди ігнорували виконання цієї постанови під № 546.
Досі не вирішилося питання про оформлення державного акту на землю. І вже, як підтвердив Роман Круцик, ходять чутки про відчуження певної частини території меморіального заповідника під будівництво елітних котеджів.
«Ну і що, що на кістках!», – сказали Голові Київського товариства «Меморіал».
(Київ – Прага)
| Матеріали громадських слухань «Трагедія Биківні: як це було» Галузевий державний архів СБУ, 14 травня 2009 р. | |
| Постанова міськради 20 березня 1937 р. було скликано засідання Президії Київської міської ради, яке розглянуло 42 питання і завершилось о другій годині ночі. Майже останнім – 39 пунктом у протоколі зазначено: «Про відвод та відмежування землі для спецпотреб. Проект постанови затвердити (у Таємній частині)». «Спеціальні потреби» означали – для поховань осіб, які отримали вищу міру покарання. Такою була ділянка в районі Биківні, де влітку 1936 р. дерев’яним парканом було огороджено територію площею близько 4 гектарів. | |
| Відомості про кількість засуджених обласними трійками Позасудові органи, створені при обласних управліннях НКВД (начальник управління, прокурор, секретар обкому партії) виносили вироки про розстріли або ув’язнення в таборах. | |
| Спецповідомлення 1939 року Яскравий приклад жорстокості і цинізму НКВД демонструє документ, направлений начальником управління НКВД в Запорізькій області заступникові Народного комісара внутрішніх справ Кобулову. У секретному повідомленні 1939 р. сказано, що на території міського відділу НКВД, яку передають місцевому заводу «Комунар», у вигрібну яму весною 1938 р. за розпорядженням начальника міськвідділу Янковича скинуто 110 трупів розстріляних НКВД людей. Начальник Запорізького облуправління повідомив до Москви, що він наказав залити яму 2,5-метровим шаром бетону. | |
| Справа з документами про місця поховань 1, 2 | |
| Биківнянський архіпелаг розкинувся по всій Україні 28 лютого 1989 р. Голова КГБ УРСР М. Голушко направив Першому секретареві ЦК Компартії України В. Щербицькому секретного листа, в якому було перераховано виявлені місця поховань заарештованих і розстріляних громадян. Бердичів – у районі єврейського цвинтаря; Вінниця – парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар, сад по вулиці Підлісній; Дніпропетровськ – 9-й кілометр по Запорізькому шосе; Донецьк – в районі шахти № 11 Кіровського району; Івано-Франківськ – урочище «Дем’янів Лаз»; Кам’янець-Подільський – російсько-фільварочний цвинтар та поблизу села Кам’янка; Луганськ – окраїна міста, урочище «Суча Балка»; Одеса – другий християнський цвинтар; Полтава – в районі піщаного кар’єру поблизу села Макухівка, урочище «Триби»; Суми – центральне міське кладовище; Умань – братська могила; Харків – лісопаркова зона; Хмельницький – на одному з об’єктів колишнього обласного управління НКВД, де наприкінці 1960-х років було побудовано Центральний універмаг; Черкаси – старий єврейський цвинтар по вулиці Т. Шевченка; Чернігів – лісний масив в районі села Холявіно. Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 1937–1941 роках у Білій Церкві, Маріуполі Донецької області, Ніжині Чернігівської області, Золочеві й Стриї Львівської області, Чорткові, Бережанах, Кременці Тернопільської області. | |
| Акти про розстріл у Києві | |
