Чимало європейців запитують себе, чи достатньо зусиль докладають їхні президенти та голови урядів, щоб покращити ситуацію на фінансово-економічному ринку.
Насамперед, щоб покращити цю ситуацію, потрібен масований, швидкий та ефективний план порятунку, вважають економічні експерти. Світова капіталістична система, що є у стані вільного падіння, потребує негайних рішень представників держав, основних рушіїв світової економіки. Тому вагомим компонентом цього плану має бути спільність і скоординованість дій.
Не слід забувати, що нинішній світ оснований на дуже відкритих і дуже активних економічних обмінах, тому всі повинні реагувати одночасно. Інакше одні країни можуть скористатися здобутками відновлювальних заходів інших, не докладаючи при цьому особливих зусиль і витрат. Виходитиме, ніби у ситуації із пасажирами трамваю, серед яких будуть і такі, що їздять без квитків.
Тож одним із центральних пунктів лондонського саміту держав «Групи Двадцяти» (G-20) буде визначення, наскільки рівномірними є відновлювальні заходи, і на Сході, і по обидва боки Атлантики.
Витрати на кризу. Хто більше?
Інститут європейських досліджень імені Томаса Мора підрахував, якими є витрати на відновлення економіки в різних країнах світу. Виявляється, що у співвідношенні на кожного громадянина Франції, так би мовити, «відновлювальний бюджет» становить 400 євро. Стільки ж у Британії. На кожного німця ця цифра складає десь 1000 євро. А от витрати на оздоровлення італійської економіки у розрахунку на кожного громадянина склав тільки 112 євро.
Як бачимо, навіть у самій об’єднаній Європі немає скоординованих дій. І особливо це помітно у порівнянні зі Сполученими Штатами, де «відновлювальний бюджет» становить аж 2500 євро на кожного американця. І попри все, європейці відмовляються йти на подальші витрати.
Причини відмови від грошових ін’єкцій
На саміті у Лондоні порівняннями цифр, найімовірніше, не займатимуться.
Насамперед, європейці наголошують на, так би мовити, моральній причині: криза прийшла зі США, тож саме американці й повинні здійснити основне зусилля у порятунку ринків. Наступним аргументом є те, що серед витрат, передбачених американською адміністрацією, є й положення про створення системи соціальної допомоги. Європа таку систему вже має, і вона добре функціонує. Нарешті, по цей бік Атлантики рівень заборгованостей по кредитах був значно нижчим, ніж в Америці.
Країни Євросоюзу, представлені у «Групи Двадцяти», мають подати спільне європейське бачення шляхів виходу із глобальної кризи. З якими ж саме пропозиціями вони прибудуть до Лондона?
П’ять пріоритетів
Пропозиції загалом уже були сформульовані і під час минулого, французького головування, і нині, при чеському керуванні в Раді Євросоюзу. Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, пояснюючи європейську позицію щодо кризового планування у світових масштабах, каже, що слід створити систему стимулів. Причому, у всіх основних напрямках, починаючи від бюджетного й податкового стимулювання і закінчуючи заохоченнями у системі торгівлі та в допомозі слабким країнам.
«Є п’ять пріоритетів, із яких ми повинні дійти згоди, – каже Баррозу. – Це економічне відновлення, реформа фінансового ринку, реформування світової системи регулювання й нагляду на рівні міжнародних фінансових установ. Далі – припинення протекціонізму та допомога державам, що розвиваються. З цих п’яти пунктів ми всі повинні досягти консенсусу. Це буде перший глобальний консенсус (для відновлення довіри до фінансового ринку) між країнами, що донині були поділені».
(Брюссель – Прага – Київ)
Насамперед, щоб покращити цю ситуацію, потрібен масований, швидкий та ефективний план порятунку, вважають економічні експерти. Світова капіталістична система, що є у стані вільного падіння, потребує негайних рішень представників держав, основних рушіїв світової економіки. Тому вагомим компонентом цього плану має бути спільність і скоординованість дій.
Не слід забувати, що нинішній світ оснований на дуже відкритих і дуже активних економічних обмінах, тому всі повинні реагувати одночасно. Інакше одні країни можуть скористатися здобутками відновлювальних заходів інших, не докладаючи при цьому особливих зусиль і витрат. Виходитиме, ніби у ситуації із пасажирами трамваю, серед яких будуть і такі, що їздять без квитків.
Тож одним із центральних пунктів лондонського саміту держав «Групи Двадцяти» (G-20) буде визначення, наскільки рівномірними є відновлювальні заходи, і на Сході, і по обидва боки Атлантики.
Витрати на кризу. Хто більше?
Інститут європейських досліджень імені Томаса Мора підрахував, якими є витрати на відновлення економіки в різних країнах світу. Виявляється, що у співвідношенні на кожного громадянина Франції, так би мовити, «відновлювальний бюджет» становить 400 євро. Стільки ж у Британії. На кожного німця ця цифра складає десь 1000 євро. А от витрати на оздоровлення італійської економіки у розрахунку на кожного громадянина склав тільки 112 євро.
Як бачимо, навіть у самій об’єднаній Європі немає скоординованих дій. І особливо це помітно у порівнянні зі Сполученими Штатами, де «відновлювальний бюджет» становить аж 2500 євро на кожного американця. І попри все, європейці відмовляються йти на подальші витрати.
Причини відмови від грошових ін’єкцій
На саміті у Лондоні порівняннями цифр, найімовірніше, не займатимуться.
Насамперед, європейці наголошують на, так би мовити, моральній причині: криза прийшла зі США, тож саме американці й повинні здійснити основне зусилля у порятунку ринків. Наступним аргументом є те, що серед витрат, передбачених американською адміністрацією, є й положення про створення системи соціальної допомоги. Європа таку систему вже має, і вона добре функціонує. Нарешті, по цей бік Атлантики рівень заборгованостей по кредитах був значно нижчим, ніж в Америці.
Країни Євросоюзу, представлені у «Групи Двадцяти», мають подати спільне європейське бачення шляхів виходу із глобальної кризи. З якими ж саме пропозиціями вони прибудуть до Лондона?
П’ять пріоритетів
Пропозиції загалом уже були сформульовані і під час минулого, французького головування, і нині, при чеському керуванні в Раді Євросоюзу. Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, пояснюючи європейську позицію щодо кризового планування у світових масштабах, каже, що слід створити систему стимулів. Причому, у всіх основних напрямках, починаючи від бюджетного й податкового стимулювання і закінчуючи заохоченнями у системі торгівлі та в допомозі слабким країнам.
«Є п’ять пріоритетів, із яких ми повинні дійти згоди, – каже Баррозу. – Це економічне відновлення, реформа фінансового ринку, реформування світової системи регулювання й нагляду на рівні міжнародних фінансових установ. Далі – припинення протекціонізму та допомога державам, що розвиваються. З цих п’яти пунктів ми всі повинні досягти консенсусу. Це буде перший глобальний консенсус (для відновлення довіри до фінансового ринку) між країнами, що донині були поділені».
(Брюссель – Прага – Київ)
