Зміни до Конституції від 1 січня 2006 року не призвели до завершення конституційної реформи в Україні.
Президенту значно обмежили повноваження, але ніхто не забрав у Секретаріату Президента можливості критикувати кожен крок Прем’єр-міністра та уряду.
Юлія Тимошенко готова брати на себе відповідальність, але ні у Києві, ні у Тернополі кандидатів від БЮТ не підтримали на місцевих виборах.
Партія регіонів та БЮТ «за» посилення ролі парламенту, але кожна з цих політичних сил так довго блокували роботу Верховної Ради, чергуючись між собою, що постало запитання «а чи потрібний такий орган влади взагалі».
Президент стверджує, що «між ключовими інститутами влади порушені межі повноважень, втрачено важелі противаг». Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявляє, що бачить Україну «парламентською» і пропонує обирати депутатів за відкритими списками.
А суспільство нарікає на неефективність влади в цілому і порівнює Президента, уряд та парламент із Лебедем, Раком і Щукою, чиї різнобічні сили загрожують «зруйнувати віз» на слизькій кризовій дорозі.
Українці не готові довірити парламенту обрання Президента
Голосування відвідувачів сайту Радіо Свобода не вирізнилося із результатів соціологічних опитувань: більшість все ще хоче обирати Президента всенародним голосуванням. Так понад половина учасників голосування вважає, що найбільше Україні підходить президентська форма правління. За змішану систему віддали свої голоси – 30% , а найменше – 16% , виступають за парламентську форму правління.
Один із творців української Конституції, народний депутат попередніх скликань, професор права Віктор Мусіяка вважає, що таке ставлення суспільства доводиться враховувати.
Україна має стати парламентсько-президентською, але з дуже обмеженими функціями Президента, каже він. «Я намагався ще з 2003 року виробити якийсь оптимальний перехід до парламентської форми правління, але зрозумів, що це можливо лише через парламентсько- президентську форму. Посаду Президента треба залишати, але його повноваження повинні бути обмежені тільки гарантуванням функціонування Конституції і правової системи», – зазначає Віктор Мусіяка.
За його словами, найбільша проблема – це «подвійна легітимність», тобто обирання всенародним голосуванням і Президента, і парламенту. Цей «дуалізм» завжди буде основою для конфліктів, тому врешті-решт треба «дійти до обирання Президента Верховною Радою».
Але суспільство ще не готове віддати парламенту можливість обирати Президента, переконаний Василь Яблонський, експерт школи політичної аналітики при НаУКМА. Необхідно шукати компромісний варіант повернення до президентсько-парламентської форми правління – «перезавантажити конституційну реформу», наголошує Василь Яблонський.
Українці обирали і гетьмана, і старшину. Саме ця історично обумовлена ментальна особливість, з одного боку, й страхує від тоталітаризму, а з іншого, розтягує у часі процес розмежовування владних повноважень і чіткого закріплення відповідальності за окремими гілками влади.
Що робити?
Для виходу з ситуації Президент запропонував створити Національну конституційну раду. До неї увійшло 97 фахівців, але було проведено лише кілька засідань.
Потім Президент заговорив про ухвалення змін на референдумі. А тепер заступник глави Секретаріату Президента Марина Ставнійчук закликала усі політичні сили об’єднати зусилля для створення єдиного законопроекту щодо політичної реформи. Для цього, як зазначила пані Ставнійчук, можна об'єднати все найкраще із уже зареєстрованих законопроектів і «через місяць-півтора внести на розгляд Верховної Ради» спільний документ.
Тож наразі сценарій виглядає так: розробка єдиного проекту змін до Конституції, його обговорення у суспільстві й ухвалення в парламенті, а потім проведення референдуму.
Довідка: Після вступу в силу змін до Конституції, ухвалених Верховною Радою 8 грудня 2004 року, Україна перейшла 1 січня 2006 року з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську форму правління. Набули чинності зміни до Конституції, що обмежують повноваження Президента, а збільшують – Верховної Ради й Кабінету Міністрів.
(Київ – Прага)
Президенту значно обмежили повноваження, але ніхто не забрав у Секретаріату Президента можливості критикувати кожен крок Прем’єр-міністра та уряду.
Юлія Тимошенко готова брати на себе відповідальність, але ні у Києві, ні у Тернополі кандидатів від БЮТ не підтримали на місцевих виборах.
Партія регіонів та БЮТ «за» посилення ролі парламенту, але кожна з цих політичних сил так довго блокували роботу Верховної Ради, чергуючись між собою, що постало запитання «а чи потрібний такий орган влади взагалі».
Президент стверджує, що «між ключовими інститутами влади порушені межі повноважень, втрачено важелі противаг». Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявляє, що бачить Україну «парламентською» і пропонує обирати депутатів за відкритими списками.
А суспільство нарікає на неефективність влади в цілому і порівнює Президента, уряд та парламент із Лебедем, Раком і Щукою, чиї різнобічні сили загрожують «зруйнувати віз» на слизькій кризовій дорозі.
Українці не готові довірити парламенту обрання Президента
Голосування відвідувачів сайту Радіо Свобода не вирізнилося із результатів соціологічних опитувань: більшість все ще хоче обирати Президента всенародним голосуванням. Так понад половина учасників голосування вважає, що найбільше Україні підходить президентська форма правління. За змішану систему віддали свої голоси – 30% , а найменше – 16% , виступають за парламентську форму правління.
Один із творців української Конституції, народний депутат попередніх скликань, професор права Віктор Мусіяка вважає, що таке ставлення суспільства доводиться враховувати.
Україна має стати парламентсько-президентською, але з дуже обмеженими функціями Президента, каже він. «Я намагався ще з 2003 року виробити якийсь оптимальний перехід до парламентської форми правління, але зрозумів, що це можливо лише через парламентсько- президентську форму. Посаду Президента треба залишати, але його повноваження повинні бути обмежені тільки гарантуванням функціонування Конституції і правової системи», – зазначає Віктор Мусіяка.
За його словами, найбільша проблема – це «подвійна легітимність», тобто обирання всенародним голосуванням і Президента, і парламенту. Цей «дуалізм» завжди буде основою для конфліктів, тому врешті-решт треба «дійти до обирання Президента Верховною Радою».
Але суспільство ще не готове віддати парламенту можливість обирати Президента, переконаний Василь Яблонський, експерт школи політичної аналітики при НаУКМА. Необхідно шукати компромісний варіант повернення до президентсько-парламентської форми правління – «перезавантажити конституційну реформу», наголошує Василь Яблонський.
Українці обирали і гетьмана, і старшину. Саме ця історично обумовлена ментальна особливість, з одного боку, й страхує від тоталітаризму, а з іншого, розтягує у часі процес розмежовування владних повноважень і чіткого закріплення відповідальності за окремими гілками влади.
Що робити?
Для виходу з ситуації Президент запропонував створити Національну конституційну раду. До неї увійшло 97 фахівців, але було проведено лише кілька засідань.
Потім Президент заговорив про ухвалення змін на референдумі. А тепер заступник глави Секретаріату Президента Марина Ставнійчук закликала усі політичні сили об’єднати зусилля для створення єдиного законопроекту щодо політичної реформи. Для цього, як зазначила пані Ставнійчук, можна об'єднати все найкраще із уже зареєстрованих законопроектів і «через місяць-півтора внести на розгляд Верховної Ради» спільний документ.
Тож наразі сценарій виглядає так: розробка єдиного проекту змін до Конституції, його обговорення у суспільстві й ухвалення в парламенті, а потім проведення референдуму.
Довідка: Після вступу в силу змін до Конституції, ухвалених Верховною Радою 8 грудня 2004 року, Україна перейшла 1 січня 2006 року з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську форму правління. Набули чинності зміни до Конституції, що обмежують повноваження Президента, а збільшують – Верховної Ради й Кабінету Міністрів.
(Київ – Прага)
