Якщо ви хочете спробувати щось дізнатися про долю своїх рідних, які постраждали від влади у період з 1917 року по 1991 рік – треба зайти на сайт Служби Безпеки України і у розділі «Галузевий державний архів СБУ» і знайти електронний зразок письмового звернення.
Надіславши у будь-який спосіб таку заявку (поштою, електронним листом, факсом), ви можете розраховувати, що через деякий час вам зателефонують і розкажуть, що потрібно зробити для ознайомлення із розшукуваними матеріалами. Для вас замовлять перепустку, яку зможете отримати на вулиці Володимирській 35, а сам архів СБУ знайдете за адресою Золотоворітська 7.
Першою «зачіпкою» у пошуку може бути те, що вже опублікували
Фахівці радять розпочинати із «Журналу з архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», який виходить з 1995 року. В Інтернеті можна знайти 4 випуски на офіційному сайті та ще декілька на сайті Київського товариства «Меморіал». Мають свої інтернет-сторінки і деякі обласні архіви.
Якщо ви знаєте приблизні дати судових процесів, назви справ та імена репресованих, то завдяки цьому журналу ви зможете знайти і номери справ та їхнє місцезнаходження.
Адже архів СБУ містить не всі матеріали. Справи, вироки з яких виносили так звані «двійки» чи «трійки» , перейшли до колишнього партійного архіву, а тепер – Центрального Державного Архіву громадських об’єднань.
Є багато «але»
На перепоні будь-якого дослідження завжди стоять багато суб’єктивних та об’єктивних чинників. Надто коли дослідження стосується діяльності структур, головне завдання яких було не допустити жодного вільнодумства шляхом тотального терору проти населення. Цій «великій меті» підпорядковувалися не лише методи дізнання, а й методи оформлення документації у справах.
До того ж, переважна більшість справ були сфабрикованими від початку й до кінця. Тому, щоб наблизитися до істини, інформацію здобуту в архівах КДБ треба порівнювати з іншими джерелами й також пам’ятати про декілька «але».
По-перше: архіви не є повними, бо їх «чистили» протягом усього часу існування радянської каральної машини, деякі справи одразу після винесення вироку, інші – після чергової зміни керівництва ГПУ-НКВС–КДБ.
Остання «велика чистка» була вже у 1990-1991 році, зазначає керівник Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович. Причому документів, які б засвідчували, що саме було знищено, а що вивезено до Москви – немає.
По-друге: архів КДБ не був структурованим, справи складалися за номерами, тому, щоб знайти потрібні документи треба точно знати про яку конкретну людину, або справу, або організацію йдеться і в якому відтинку часу треба шукати.
По-третє: якщо ви досліджуєте долю конкретної людини, то відповідно до діючого законодавства, ви маєте отримати письмовий дозвіл на ознайомлення зі справою від самого репресованого, або від його найближчих родичів, якщо ця людина уже померла.
По-четверте: усі документами за запитами громадян розшукують співробітники архіву СБУ, вони мають право разом із вами переглядати справу і в разі потреби, якщо щось формально таки стосуватиметься державної таємниці, обмежувати ознайомлення.
Правда вартує праці
Вивчення документів про репресії вимагає чистої совісті та справжнього наукового підходу.
Адже, як наголошує, колишній політв’язень, доктор філософії Євген Сверстюк, «кожне розсекречення має свої побічні ефекти, але принцип має бути дотриманим. Правда про злочини НКВС-КДБ має бути відкритою, навіть якщо вона зачепить багатьох».
Крім того, треба пам’ятати, що слідчі писали не те, що справді говорили люди, а «зізнання» отримувалися під шантажем і тортурами.
Голова Київського товариства «Меморіал » Роман Круцик за вивченням розсекречених документівУже працює із розсекреченими документами в архіві СБУ Голова Київського товариства «Меморіал » Роман Круцик.
Спільно із Галузевим державним архівом СБУ створено робочу групу, яка вивчає справи періоду 1917-1933 років, що стосуються руху спротиву проти радянської влади.
«Ми об’їздили обласні архіви, які містять 90% усієї документації. За сприяння місцевих працівників ми змогли знайти вражаючі підтвердження того, що спротив більшовикам існував протягом усього часу. Мене найбільше вразило те, що досі нереабілітованими залишаються люди, засуджені за участь у повстаннях проти розкуркулення, колективізації та примусових хлібозаготівель», – розповів Радіо Свобода Роман Круцик.
Голова Київського «Меморіалу» виступає за люстрацію. Він переконаний, що імена слідчих та суддів, які фальшували справи, мають бути оприлюднені.
Процес зняття грифів таємності розпочався з 21 січня і триватиме цілий рік.
Служба безпеки планує створити загальнонаціональний веб-портал, де розмісять усі розсекречені справи.
(Київ – Прага)
Надіславши у будь-який спосіб таку заявку (поштою, електронним листом, факсом), ви можете розраховувати, що через деякий час вам зателефонують і розкажуть, що потрібно зробити для ознайомлення із розшукуваними матеріалами. Для вас замовлять перепустку, яку зможете отримати на вулиці Володимирській 35, а сам архів СБУ знайдете за адресою Золотоворітська 7.
Першою «зачіпкою» у пошуку може бути те, що вже опублікували
Фахівці радять розпочинати із «Журналу з архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», який виходить з 1995 року. В Інтернеті можна знайти 4 випуски на офіційному сайті та ще декілька на сайті Київського товариства «Меморіал». Мають свої інтернет-сторінки і деякі обласні архіви.
Якщо ви знаєте приблизні дати судових процесів, назви справ та імена репресованих, то завдяки цьому журналу ви зможете знайти і номери справ та їхнє місцезнаходження.
Адже архів СБУ містить не всі матеріали. Справи, вироки з яких виносили так звані «двійки» чи «трійки» , перейшли до колишнього партійного архіву, а тепер – Центрального Державного Архіву громадських об’єднань.
Є багато «але»
На перепоні будь-якого дослідження завжди стоять багато суб’єктивних та об’єктивних чинників. Надто коли дослідження стосується діяльності структур, головне завдання яких було не допустити жодного вільнодумства шляхом тотального терору проти населення. Цій «великій меті» підпорядковувалися не лише методи дізнання, а й методи оформлення документації у справах.
До того ж, переважна більшість справ були сфабрикованими від початку й до кінця. Тому, щоб наблизитися до істини, інформацію здобуту в архівах КДБ треба порівнювати з іншими джерелами й також пам’ятати про декілька «але».
По-перше: архіви не є повними, бо їх «чистили» протягом усього часу існування радянської каральної машини, деякі справи одразу після винесення вироку, інші – після чергової зміни керівництва ГПУ-НКВС–КДБ.
Остання «велика чистка» була вже у 1990-1991 році, зазначає керівник Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович. Причому документів, які б засвідчували, що саме було знищено, а що вивезено до Москви – немає.
По-друге: архів КДБ не був структурованим, справи складалися за номерами, тому, щоб знайти потрібні документи треба точно знати про яку конкретну людину, або справу, або організацію йдеться і в якому відтинку часу треба шукати.
По-третє: якщо ви досліджуєте долю конкретної людини, то відповідно до діючого законодавства, ви маєте отримати письмовий дозвіл на ознайомлення зі справою від самого репресованого, або від його найближчих родичів, якщо ця людина уже померла.
По-четверте: усі документами за запитами громадян розшукують співробітники архіву СБУ, вони мають право разом із вами переглядати справу і в разі потреби, якщо щось формально таки стосуватиметься державної таємниці, обмежувати ознайомлення.
Правда вартує праці
Вивчення документів про репресії вимагає чистої совісті та справжнього наукового підходу.
Адже, як наголошує, колишній політв’язень, доктор філософії Євген Сверстюк, «кожне розсекречення має свої побічні ефекти, але принцип має бути дотриманим. Правда про злочини НКВС-КДБ має бути відкритою, навіть якщо вона зачепить багатьох».
Крім того, треба пам’ятати, що слідчі писали не те, що справді говорили люди, а «зізнання» отримувалися під шантажем і тортурами.
Спільно із Галузевим державним архівом СБУ створено робочу групу, яка вивчає справи періоду 1917-1933 років, що стосуються руху спротиву проти радянської влади.
«Ми об’їздили обласні архіви, які містять 90% усієї документації. За сприяння місцевих працівників ми змогли знайти вражаючі підтвердження того, що спротив більшовикам існував протягом усього часу. Мене найбільше вразило те, що досі нереабілітованими залишаються люди, засуджені за участь у повстаннях проти розкуркулення, колективізації та примусових хлібозаготівель», – розповів Радіо Свобода Роман Круцик.
Голова Київського «Меморіалу» виступає за люстрацію. Він переконаний, що імена слідчих та суддів, які фальшували справи, мають бути оприлюднені.
Процес зняття грифів таємності розпочався з 21 січня і триватиме цілий рік.
Служба безпеки планує створити загальнонаціональний веб-портал, де розмісять усі розсекречені справи.
(Київ – Прага)
