– То як Ви розцінюєте рішення Молдови відмовитися підписати з Україною контракт про постачання електроенергії?
– Воно суперечливе. І суперечить отим бажанням знизити якось залежність від Росії щодо газу. І не лише газу, а й електроенергії. Чому? Річ у тім, що Кочерганська електростанція є російською. Електроенергію вона виробляє, використовуючи при цьому російський газ. Нинішня ціна електроенергії є такою, що дає підстави говорити про дуже низьку ціну на газ. Нижчу від офіційної. Цілком ймовірно, що купівля електроенергії від Кочерганської електростанції, що розташована на території сепаратистського Придністров’я, цілком може підвищити енергетичну залежність Кишинева від Росії. У тому числі, коли мова заходить і про заборгованість за газ.
– А який тут конкретний зв'язок?
– Саме заборгованість за газ, і насамперед Придністров’я, свідчить про те, що недавня енергетична війна між Україною і Росією була геополітичною. Річ у тім, що Придністров’я заборгувало Росії за газ більше, ніж Україна, 2 мільярди доларів. Звісно, Придністров'я саме має повернути цей борг. Так ось, така висока заборгованість не збентежила Росію. Зате меншу заборгованість України (десь у межах півтора мільярда), яка при цьому має значно більше можливостей сплатити ці гроші, збентежила. І тут, на мою думку, стає очевидним, що це геополітична авантюра Росії. Тому я кажу, що останні заяви молдовського керівництва, а також його конкретні дії свідчать про те, що будуть якісь інші варіанти розвитку подій у Молдові.
– Чому і які саме?
– Тому що такі заяви, як робить офіційний Кишинів, особливо щодо «Набукко», будуть сприйняті як суперечливі в Москві. І зараз у Кишиневі якраз перебуває румунський міністр закордонних справ. Саме в рамках візиту і був підтверджений інтерес Молдови до проекту «Набукко». А в лютому приїде російський міністр закордонних справ. І тоді буде ясно, наскільки молдовська влада може насправді бути об’єктивною в цій ситуації, наскільки вона незалежна від Росії і наскільки Кремль зможе використати свій енергетичний потенціал, в тому числі в Республіці Молдова. Адже в Молдові наближаються парламентські вибори, які, найімовірніше, відбудуться наприкінці березня – на початку квітня. Вже після війни в Грузії я передбачав: цілком можливо, що цієї зими будуть певні моменти, в яких Росія може скористатися своїм енергетичним важелем. Цього разу цей важіль був використаний не прямо проти Молдови, а проти України. В будь-якому випадку, Молдова постраждала не менше від України, якщо навіть не більше. Отож енергетичні важелі тиску залишаються важливими не лише щодо України, або є проблемою безпеки не лише для України, а й для Молдови.
– В якому випадку Росія перестала б тиснути на Молдову?
– Росія буде тиснути на Молдову в будь-якому випадку. Ціни вже почали зростати цього року і перевищили 300 доларів. Але справа не в цьому. Справа в тому, що Росія, очевидно, буде пробувати використати, серед інших, і енергетичний важіль під час виборів у Молдові. У нинішнього президента Молдови закінчуються повноваження, і, мабуть, він буде одним із лідерів уже нового парламенту. І ще невідомо, як поведе себе Росія під час цих виборів. Енергетичне питання на цих виборах також постане.
Друге питання – це пряма підтримка Росії певних політичних партій у Молдові. Але це вже не питання енергетичного сектора, але його можуть використати разом із питаннями енергетики.
– Підсумовуючи нашу розмову, можна, очевидно, сказати, що Молдова зараз на певному роздоріжжі...
– Мені здається, що в цій ситуації важливо сказати: Республіка Молдова має лише двох сусідів – це Румунія і Україна. Із Румунією ми маємо історичні зв’язки – культурні, мовні, ми розмовляємо однією мовою, у нас спільна історія. З Україною у нас також доволі серйозні історичні зв’язки, а зараз навіть більше, ми, так би мовити, рухаємося в одному поїзді. Мені видається, що в майбутньому влада Молдови має вибрати: хоче вона зберегти стратегічне партнерство з Росією чи хоче обрати європейське партнерство з Румунією і певний тип партнерства з Україною...
(Прага – Київ)
– Воно суперечливе. І суперечить отим бажанням знизити якось залежність від Росії щодо газу. І не лише газу, а й електроенергії. Чому? Річ у тім, що Кочерганська електростанція є російською. Електроенергію вона виробляє, використовуючи при цьому російський газ. Нинішня ціна електроенергії є такою, що дає підстави говорити про дуже низьку ціну на газ. Нижчу від офіційної. Цілком ймовірно, що купівля електроенергії від Кочерганської електростанції, що розташована на території сепаратистського Придністров’я, цілком може підвищити енергетичну залежність Кишинева від Росії. У тому числі, коли мова заходить і про заборгованість за газ.
– А який тут конкретний зв'язок?
– Саме заборгованість за газ, і насамперед Придністров’я, свідчить про те, що недавня енергетична війна між Україною і Росією була геополітичною. Річ у тім, що Придністров’я заборгувало Росії за газ більше, ніж Україна, 2 мільярди доларів. Звісно, Придністров'я саме має повернути цей борг. Так ось, така висока заборгованість не збентежила Росію. Зате меншу заборгованість України (десь у межах півтора мільярда), яка при цьому має значно більше можливостей сплатити ці гроші, збентежила. І тут, на мою думку, стає очевидним, що це геополітична авантюра Росії. Тому я кажу, що останні заяви молдовського керівництва, а також його конкретні дії свідчать про те, що будуть якісь інші варіанти розвитку подій у Молдові.
– Чому і які саме?
– Тому що такі заяви, як робить офіційний Кишинів, особливо щодо «Набукко», будуть сприйняті як суперечливі в Москві. І зараз у Кишиневі якраз перебуває румунський міністр закордонних справ. Саме в рамках візиту і був підтверджений інтерес Молдови до проекту «Набукко». А в лютому приїде російський міністр закордонних справ. І тоді буде ясно, наскільки молдовська влада може насправді бути об’єктивною в цій ситуації, наскільки вона незалежна від Росії і наскільки Кремль зможе використати свій енергетичний потенціал, в тому числі в Республіці Молдова. Адже в Молдові наближаються парламентські вибори, які, найімовірніше, відбудуться наприкінці березня – на початку квітня. Вже після війни в Грузії я передбачав: цілком можливо, що цієї зими будуть певні моменти, в яких Росія може скористатися своїм енергетичним важелем. Цього разу цей важіль був використаний не прямо проти Молдови, а проти України. В будь-якому випадку, Молдова постраждала не менше від України, якщо навіть не більше. Отож енергетичні важелі тиску залишаються важливими не лише щодо України, або є проблемою безпеки не лише для України, а й для Молдови.
– В якому випадку Росія перестала б тиснути на Молдову?
– Росія буде тиснути на Молдову в будь-якому випадку. Ціни вже почали зростати цього року і перевищили 300 доларів. Але справа не в цьому. Справа в тому, що Росія, очевидно, буде пробувати використати, серед інших, і енергетичний важіль під час виборів у Молдові. У нинішнього президента Молдови закінчуються повноваження, і, мабуть, він буде одним із лідерів уже нового парламенту. І ще невідомо, як поведе себе Росія під час цих виборів. Енергетичне питання на цих виборах також постане.
Друге питання – це пряма підтримка Росії певних політичних партій у Молдові. Але це вже не питання енергетичного сектора, але його можуть використати разом із питаннями енергетики.
– Підсумовуючи нашу розмову, можна, очевидно, сказати, що Молдова зараз на певному роздоріжжі...
– Мені здається, що в цій ситуації важливо сказати: Республіка Молдова має лише двох сусідів – це Румунія і Україна. Із Румунією ми маємо історичні зв’язки – культурні, мовні, ми розмовляємо однією мовою, у нас спільна історія. З Україною у нас також доволі серйозні історичні зв’язки, а зараз навіть більше, ми, так би мовити, рухаємося в одному поїзді. Мені видається, що в майбутньому влада Молдови має вибрати: хоче вона зберегти стратегічне партнерство з Росією чи хоче обрати європейське партнерство з Румунією і певний тип партнерства з Україною...
(Прага – Київ)
