– Із наближенням грудневого саміту міністрів закордонних справ країн-союзниць НАТО лунають різні варіанти долі Плану дій щодо членства в Альянсі для України. Скажімо, США заявляють про можливість приєднання до НАТО без ПДЧ. Який зі сценаріїв, на Вашу думку, є найімовірнішим?
– У дійсності, американська сторона може казати, що існують нові можливості, проте, рішення має бути ухвалене консенсусом всього Альянсу. Це природньо, що деякі країни-союзниці «вкидають у гру пробну кульку». Виглядає, що це тестування реакції інших з метою дещо стабілізувати гру. Перспектива ПДЧ для України останнім часом дуже віддалилася. Шкода, що головним чином це трапилося саме через події в Грузії. Для США і загалом для НАТО існує ризик справити враження прямих чи опосередкованих поступок під тиском Росії. Кандидатура України проблемна ще й через те, що їй самій ще далеко до консенсусу. Адже українці здебільшого сприймають НАТО, як наступальний та агресивний союз. І саме це є головним аргументом (для ухвалення рішення).
– Отже, для входження у НАТОвські «двері», відкриті ще на минулому саміті Альянсу в Бухаресті, Україні потрібен час?
– У військовому плані співпраці з НАТО та у стандартах українці вже досягли величезного прогресу. Але у політичному сенсі всі умови ще не об’єднані. І саме це є першим пунктом: досягти консенсусу всередині країни. На жаль, у питанні НАТО в Україні немає згоди, бо її громадяни свідомі того, що це погіршить відносини з Росією. А після подій на Кавказі досягнення консенсусу в українському суспільстві стало ще складнішим.
– Отже, дивлячись із Заходу, Україна ще не готова до отримання ПДЧ. Проте, офіційний Київ заявляє, що якраз НАТО ще не є готовим для надання Україні цієї дорожньої карти для вступу. І саме російський фактор у цьому є вирішальним...
– Гадаю, що грудневий розгляд надання ПДЧ обіцяє бути вкрай компромісним. Деякою мірою члени НАТО мають використати заяви бухарестського саміту, як своєрідний щит. Якщо відмову у ПДЧ минулої весни дехто вважає перемогою Москви, то мої аналізи вказують на протилежне. Гадаю, Росія її сприйняла саме як поразку. Адже вперше в історії НАТО зробило таку обіцянку країнам. Для росіян це не було перемогою, бо чорним по білому було підписано спільну заяву Північноатлантичного союзу, що Україна та Грузія одного дня стануть його членами.
– А у якій атмосфері країни-союзниці підходять до грудневого саміту?
– Ми маємо наразі проблему консенсусу. З одного боку, не треба дати приводу для думок, мовляв, ми поступаємося під тиском Кремля. І в той же час, не слід створювати враження відсторонення і стримування Росії. Тому, вочевидь, слід очікувати заяви, котра знову нагадає про бажання та обіцянку НАТО, що колись Грузія та Україна таки приєднаються до Альянсу.
(Брюссель – Прага – Київ)
