Усе менше залишається свідків однієї з найбільших трагедій, яку пережив український народ – Голодомору 1932-33 років. Мешканка Латвії Лідія Лісняк була серед тих українців, на долю яких випало страшне випробування голодом. У 1933 році їй було лише 5 років, однак дитяча пам'ять назавжди зберегла спогади про голод та смерть брата і сестри.
«До цих пір не можу зрозуміти, навіщо Голодомор обірвав тоді життя моєї 20-річної сестри Ірини та 12-річного брата Миколки. За що, за які гріхи він обірвав їхнє молоде життя?», – каже Лідія Лісняк.
Свої спогади про цей важкий час пані Лідія перенесла на папір і видала друком книгу «Під небом України». Лідія Лісняк представлена до державної нагороди – «Відзнаки Держкомітету України у справах національностей та міграції».
«Якщо б нам хоч по ложечці такого борщу... – мої брати були б живі»
Також у Латвії проживають діти письменника Аполлінарія Мацевича, який ще за часів радянської влади, проживаючи в Єлгаві, надрукував в українському журналі «Жовтень» повість «Переднивок». Донька письменника Оксана згадує, що батько мало розповідав їм про той страшний час. Свою біль за загиблими братами він вилив, описавши в повісті страждання своєї родини під час голоду. Діти Аполлінарія Мацевича шукають можливостей, щоб повторно видати «Переднивок».
«Пам’ятаю, як одного разу батько зварив борщ, а я не хотіла їсти. Він мене спочатку вмовляв, а потім відлупцював і в серцях сказав (я запам’ятала назавжди ці слова): «Якщо б нам хоч по ложечці такого борщу під час голоду – мої брати були б живі», – зазначає донька письменника Оксана.
Трагедія Голодомору впродовж багатьох десятиліть замовчувалася і ще зовсім недавно більшість латвійців не знали про масове знищення мільйонів українців у 30-х роках минулого століття. Виставка плакатів та документів про Голодомор в Україні, експозиція якої впродовж цього року була відкрита для ознайомлення в Ризі, а також інших містах Латвії, мала на меті розповісти латвійцям про цей страшний етап в житті України.
«Трагедія конкретної людини, конкретної родини, це зовсім інше»
«Можна голосно заявляти, що в 1932-33 роках мільйони людей загинули від голоду. Однак те, що ми побачили на виставці – трагедія конкретної людини, конкретної родини, це зовсім інше. Я думаю, що це більше сприяє розумінню та наближає народи один до одного, ніж загальні фрази, а можливо й історичні книги», – поділилась своїм враженням після відвідування виставки в Єлґаві заступник директора Єлґавського музею історії та мистецтва Марія Каупере.
Перший посол Латвії в Україні Петеріс Сімсонс зазначив, що латвійці, які пережили репресії, добре розуміють страждання українського народу. Його родина за часів радянської влади була депортована до Сибіру,
«Ці фотографії мені нагадують моє дитинство – 50-й рік у Сибіру. У нас не відбирали повністю все, але ми, вислані, зобов’язані були віддавати як податок усі залишки», – згадує Петеріс Сімсонс.
Депутати латвійського парламенту планують ухвалити резолюцію про Голодомор в Україні. Значну роботу в цьому напрямку проводять дипломати посольства України в Латвії
«Із Латвією ми ведемо дуже інтенсивний діалог. На усіх рівнях ми діставали словесну згоду і підтримку в цій справі. Ми сподіваємось, що найближчим часом Саейм Латвійської Республіки розгляне це питання і висловлюємо надію, що з боку Латвії той варварський акт буде визнаний геноцидом українського народу», – висловив сподівання Посол України в Латвії Рауль Чілачава.
(Рига – Прага – Київ)
