(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інше питання, що ці фільми ніхто не бачить. Вони нікуди не потрапляють. Вони виходять в одній копії. І це тільки в останній рік стався перелом – вже пішла в прокат картина Кіри Муратової «Два в одному», «Богдан-Зиновій Хмельницький» пішов у прокат, «Владика Андрей» пішов у прокат. Тобто, стали фільми українські заявляти про себе, виходити до глядача. Міла Новікова: Тематика, мабуть, ні. Але малознана українська історія і еротика на міжнародному ринку не рівно конкурентоспроможні. Ну, очевидно, якби ми так жили в такій системі, що фільм є тільки товар і більш нічого, то, очевидно, ми тут не сиділи б, тому що я займаюся дещо іншим кінематографом, відстоюю інше кіно. Воно є різноманітне, можливо, я сьогодні опинилася єдина в цій країні, хто відстоює мистецьке кіно, і переконую, що воно все-таки в Україні існує, як ми до нього не ставилися б, як ми його не оцінювали б. Міла Новікова: З того, що сьогодні презентовано на фестивалі “Молодість”, можна назвати декілька талановитих імен, в яких велика перспектива, якщо вони зроблять свій вибір. (Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Роман Скрипін: Ми чули головну тезу: не вистачає коштів. Чи дійсно не вистачає лише коштів? Тому що от мені зараз пригадується пародія, яку я бачив нещодавно по телевізору, коли скаржиться молодий режисер, що якби йому дали бюджет голлівудського фільму, то він міг би найняти на роботу багато поганих, малобюджетних акторів, які зіграли б чудово ролі у його фільмі.
Лариса Брюховецька: Я хотіла б насамперед спростувати ту інформацію, що за роки незалежності тільки 10 фільмів. Я думаю, що кожного року по 3-4 фільми, то це вже за 16 років виходить значно більше.
Лариса Брюховецька: Тільки в останній рік стався перелом – вже пішла в прокат картина Кіри Муратової «Два в одному», «Богдан-Зиновій Хмельницький» пішов у прокат, «Владика Андрей» пішов у прокат.
По-друге, я не погоджуюся категорично з Андрієм Халпахчі, що треба зовсім забути про державу, бо інакше не було б Голлівуду.
А що, крім Голівуду, можна ще згадати? Голлівуд - це справді комерційна індустрія, але кожна європейська країна дбає про свій кінематограф, який є інструментом в руках впливу на глядача і формування якихось певних цінностей.
Роман Скрипін: Ви знаєте, порівняно з Україною молдавани взагалі мали б піти повіситися, оскільки вони не мають власного кіновиробництва зовсім.
Лариса Брюховецька: Добре. Ми зараз не будемо говорити про молдаван, ми будемо говорити про Іран, про Румунію, які отримують нагороди.
Роман Скрипін: Але порівняно невеликі країни, скажімо, такі, як Нідерланди мають своє кіно?
Лариса Брюховецька: Звичайно. І Данія має…
Роман Скрипін: То, очевидно, це залежить від заможності цієї країни, а не лише…
Лариса Брюховецька: Я думаю, що Україна також заможна, бо раз вона може випускати блокбастери, такі, наприклад, як «Богдан-Зиновій Хмельницький» чи «Молитва за гетьмана Мазепу»…
Роман Скрипін: Це блокбастер?
Лариса Брюховецька: Це постановочний костюмний фільм, тому я йому таку назву жанрову даю.
Роман Скрипін: Ви зараз такі фільми називаєте, які не йдуть у кінотеатрах, – блокбастер.
Лариса Брюховецька: Я говорю про факт наявності цих фільмів, що все-таки держава якусь частину грошей виділяє.
Я так думаю, що Ви не хочете в це повірити. Ну, повірте, я це відстежую як редактор журналу 14 років...
Роман Скрипін: А я хочу вірити в реальність.
Як відвідувач кінотеатрів я чомусь не бачив...
Лариса Брюховецька: І реальність та, що прокат захоплений іноземним продуктом.
Роман Скрипін: Пані Брюховецька, я не бачив трейлерів фільмів, Вами згаданих: «Владика Андрей», фільм Мащенка…
Лариса Брюховецька: Вони були. Весь Київ був у кінці серпня в рекламі цього фільму.
Роман Скрипін: Я був в Україні. Не бачив я трейлерів цих фільмі на телеканалах. Я не бачив трейлерів цих фільмів в кінотеатрі, коли я відвідував там іншу стрічку. Але, як правило, там перед початком сеансу демонструють трейлери. Не було цього. Не було широкої рекламної кампанії.
Якщо пан Мащенко зняв для себе фільм за 7 років, ну, він, очевидно, сам його і дивиться.
Лариса Брюховецька: Ми в цьому робимо тільки перші кроки. Я з Вами згодна. Це, на жаль, печальний факт. Але ми сподіваємося на те, що наша кіноіндустрія…
Роман Скрипін: От «Сафо» я бачив трейлер. Я бачив кліп на музичному каналі. Я врешті-решт цей фільм побачив.
Лариса Брюховецька: Чудово.
І фактом є те (і це підтвердить Міла Новікова), що створена кінофундація українська, яка вивозить також українські фільми на ринки відомих кінофестивалів.
Роман Скрипін: От тепер я хотів би почути Мілу Новікову, чи вона підтвердить це?
Міла Новікова: Насправді вивозить українська кінофундація українські кінострічки на світові найбільші фестивалі і на ринки. Але знову-таки там користуються найбільшим попитом «Сафо», але жодним чином не «Богдан-Зиновій Хмельницький».
Навіть якщо в палаці українського кіно на набережній Круазет можна було крутити ролики всіх шести повнометражних українських фільмів, які там представляли, то тільки «Сафо» зупиняв тих, хто проходив повз палатку.
Отже, отака правда.
Роман Скрипін: Не можна ж так говорити, що тематика фільму спричиняє його неуспіх? Правда ж?
Міла Новікова: Малознана українська історія і еротика на міжнародному ринку не рівно конкурентоспроможні.
Роман Скрипін: Скажіть, українському кіно не вистачає лише фінансів, тобто грошей?
Міла Новікова: Я думаю, що не тільки фінансів.
Ми цього року зробили експеримент, тобто вперше за історію кінофестивалю почали показувати на цифрових носіях в конкурсі студентські короткометражні стрічки. Ми сподівалися, що це спричинить якийсь якісно новий рівень присутності українського кіно в офіційних програмах фестивалю.
Але не сталося цього, на жаль. Як було 2-3 стрічки, спроможних конкурувати в міжнародному конкурсі, так їх стільки ж і лишилося.
Роман Скрипін: Ви знаєте, я нічого не можу сказати про якість фільму «Владика Андрей», згаданого Вами, я нічого не можу сказати про «Богдана-Зиновія Хмельницького», я не можу сказати, можливо, про багато інших фільмів, які Ви сказали…
Знімають скільки на рік?
Лариса Брюховецька: 3-4 фільми.
Міла Новікова: Зараз навіть і більше.
Лариса Брюховецька: Зараз якщо додати комерційні, то, звичайно, більше.
Міла Новікова: Але ж комерційні теж українські стрічки. Вони ж не чужі.
Роман Скрипін: Так от, можливо, питання не тематики, а, по-перше, якості картини, тобто вона має бути цікава, вона має не нагадувати, очевидно, «Роксолану». Нібеєрідзе там царство небесне… Ці всі костюми, які зараз, нібито, пошили і так от ходили в Київській Русі, а потім в Османській імперії. Вони всі з магазину були, всі ці костюми, надто вже так епатажно.
Я не бачив цих фільмів, я нічого не можу сказати. Просто ми маємо зовсім інший приклад. Там у прокаті вийшов фільм «Адмірал». Я не думаю, що багато українців пересічних так надто цікавляться історією Російської імперії, зокрема пана Колчака для того, щоб так масово валити на ці сеанси в кінотеатри. Проте зали були заповнені. Чому? Тому що була належна реклама фільму, і в прокаті був, я перепрошую, ледь не увесь день розкреслений на «Адмірала».
Як ви можете пояснити такі речі? Якщо ми говоримо, що «Богдан-Зиновій Хмельницький» малоцікавий українському глядачу, виявляється, що «Адмірал» цікавіший.
Лариса Брюховецька: Я так вважаю, що треба доводити як двічі два чотири, що фільм – це товар, який треба продати, щоб продати, то треба рекламувати.
Лариса Брюховецька: Я сьогодні опинилася єдина в цій країні, хто відстоює мистецьке кіно, і переконую, що воно все-таки в Україні існує, як ми до нього не ставилися б, як ми його не оцінювали б. Воно не є мейнстрімом.
Воно не є мейнстрімом, отаке кіно, яке повинна дивитися наша молодь. Вже склалися канони, стандарти, яким повинен бути той мейнстрім, що це має бути мелодрама, там повинна бути любовна історія…
Роман Скрипін: А ще ліпше трикутник.
Лариса Брюховецька: Так, як і в «Адміралі» тому ж.
Знаєте, це стандарти, скроєні вже дуже давно, на зорі кінематографа. Визначений конвеєр, як це все робити, креслення, схеми, лекала – все це є.
Очевидно, українське кіно також це напрацює і дуже швидко, швидкими темпами це відбувається. Так працює, скажімо, Олександр Кирієнко, який задіює досить активно російських кінозірок і робить, по-моєму, теж непогані комерційні продукти.
Роман Скрипін: Ви знаєте, в російського кіно теж є зворотний бік медалі. Таке враження, що зі стрічки в стрічку ходять одні і ті ж самі актори.
Хабенський… Де він тільки не грав? Ліза Боярська, ну, оця ось, відверто кажучи, гумова лялька надувна, без жодних емоцій, теж зі стрічки в стрічку мандрує.
Тут не можна сказати, що російське кіно касове, красиве, якісне, тому що до фільму «Адмірал» у мене може бути багато претензій насправді. Там мало що зрозуміло, окрім того, що в них було якесь дивне кохання суто платонічне. Хоча історія цих взаємин говорить про зовсім інші речі. Якщо почитати історію…
Пані Новікова, чи є нові імена в Україні? Оскільки говорять про режисерів, то одні і ті ж самі прізвища. Той самий Мащенко.
Міла Новікова: З того, що сьогодні презентовано на фестивалі “Молодість”, можна назвати декілька талановитих імен. У них насправді є проблема у всіх, у талановитих молодих режисерів: або робити авторське якісне кіно, або заробляти на життя, бо в наших умовах це різні речі.
У них насправді є проблема у всіх, у талановитих молодих режисерів: або робити авторське якісне кіно, або заробляти на життя, бо в наших умовах це різні речі.
Якщо заробляти на життя, то вони мусять йти знімати рекламні кліпи і забути про свої мистецькі інтереси, мрії і таке інше. І це конвеєр, який поглинає. Потім чи звідти вернуть, чи ні? Невідомо…
