Аскольд Лозинський очолює Світовий Конгрес Українців уже 10 років, він є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій. На запитання Радіо Свобода, чого очікує від цьогорічного Світового Конгресу українців, відповів:
– На цьому конгресі у Києві ми очікуємо скріплення нашого світового українства. Наше завдання: українець, де б він не перебував, має відчувати, що він є частиною одної великої української родини. Якщо ми можемо скріпити наші зв’язки, психологічні контакти нашого народу, ми виконаємо свою місію.
– Чи українська діаспора та Україна, на Вашу думку, вже зрозуміли одне одного? Як Ви оцінюєте відносини між українською діаспорою та Україною?
– Якщо порівняти відносини 1951 року та сьогодні, то дуже багато поступу є. Однак багато і лишилося. Ми б хотіли, щоб українська влада відчувала, що українці, де б вони не перебували, є інтегральною частиною українського народу. Що українська держава має певне відношення і обов’язок не лише супроти народу, який живе в Україні, але й супроти українського народу, де б він не проживав.
– Які Ви для себе можете зробити висновки, які уроки виносите для себе з тих 10 років, що Ви очолювали цю велику організацію, можна сказати, закордонну
Україну?
– Незважаючи на різницю, що існує у територіях різних країн, українці завсіди лишаються подібними. Я був надзвичайно позитивно вражений, коли, проїжджаючи через південний Сибір, Томськ, Новосибірськ, зустрічав своїх земляків, я побачив, що вони дуже подібні до українців, які живуть у Полтаві чи в Нью -Йорку.
(Київ – Прага)
– На цьому конгресі у Києві ми очікуємо скріплення нашого світового українства. Наше завдання: українець, де б він не перебував, має відчувати, що він є частиною одної великої української родини. Якщо ми можемо скріпити наші зв’язки, психологічні контакти нашого народу, ми виконаємо свою місію.
– Чи українська діаспора та Україна, на Вашу думку, вже зрозуміли одне одного? Як Ви оцінюєте відносини між українською діаспорою та Україною?
– Якщо порівняти відносини 1951 року та сьогодні, то дуже багато поступу є. Однак багато і лишилося. Ми б хотіли, щоб українська влада відчувала, що українці, де б вони не перебували, є інтегральною частиною українського народу. Що українська держава має певне відношення і обов’язок не лише супроти народу, який живе в Україні, але й супроти українського народу, де б він не проживав.
– Які Ви для себе можете зробити висновки, які уроки виносите для себе з тих 10 років, що Ви очолювали цю велику організацію, можна сказати, закордонну
Україну?
– Незважаючи на різницю, що існує у територіях різних країн, українці завсіди лишаються подібними. Я був надзвичайно позитивно вражений, коли, проїжджаючи через південний Сибір, Томськ, Новосибірськ, зустрічав своїх земляків, я побачив, що вони дуже подібні до українців, які живуть у Полтаві чи в Нью -Йорку.
(Київ – Прага)
