Цьогорічний парад має бути масштабним, із залученням військової техніки та авіації. Міністр оборони України Юрій Єхануров наголошує, що підготовка до нього «сколихнула» і «мобілізувала» як самих військових, так і працівників підприємств, які ремонтували та модернізували техніку.
«Більшість зі зразків військової і бойової техніки, які будуть представлені на параді на День Незалежності, мають суттєві елементи модернізації, яку провели українські фахівці. Український ВПК має чимало новітніх розробок, ми хотіли б їх мати на озброєнні, але, на жаль, через недостатнє фінансування не можемо собі це дозволити, – наголосив міністр оборони. – Я дуже хотів би, щоб після параду в українського хлопця «прокинулося» бажання стати офіцером, льотчиком або танкістом, а не так, як зараз, коли мріють стати рекетирами або банкірами», – зазначає Юрій Єхануров.
Тимошенко вважає парад «викликом людському горю»
А тим часом Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, як відомо, закликала Президента Ющенка відмовитися від військового параду на День незалежності, а кошти, заплановані на його підготовку, спрямувати на подолання наслідків стихії у Західній Україні. «В умовах, коли десятки тисяч громадян втратили житло, позбавлені елементарних умов для проживання та перебувають у складному психологічному стані, парад військ, артилерійський салют та святковий феєрверк буде сприйнято як виклик людському горю, негативно оцінено українським суспільством та міжнародною громадськістю, – йдеться у листі Тимошенко на адресу Ющенка.
З огляду на це Тимошенко просить Ющенка скасувати свій указ у частині проведення параду військ у Києві 24 серпня, «а додаткові кошти, заплановані для його підготовки, спрямувати на надання першочергової допомоги постраждалим громадянам і відновлення функціонування інфраструктури із забезпечення життєдіяльності населення».
Схоже, Президент і глава уряду дивляться на військовий парад (як і на багато всього іншого в політиці та економіці) з діаметрально протилежних позицій. Запланований парад з військовою технікою на Хрещатику та прольотом авіації – перший урочистий захід такого ґатунку та масштабу після 2001 року. Тоді йшлося про відзначення 10-ліття незалежності. А що символізує парад сьогодні? І взагалі, що це таке — військовий парад?
Тріумфи, вікторії та червонопрапорні марші
Безпосереднім предком сучасних парадів став давньоримський церемоніал тріумфу. Це був військово-релігійних акт, що символізував гідну перемогу римлян у великій війні. Гідною така перемога ставала тільки у разі, якщо ворог був ущент розбитий і зазнав великих утрат. За допомогою тріумфу римський народ дякував богам за подаровану ними перемогу. Фактично йшлося про своєрідне богослужіння, яке відбувалося не у храмі, а на вулицях Рима, яке, втім, завершувалося обрядами жерців та принесенням жертв.
Ззовні тріумф був схожим на сучасні військові паради: урочистий марш військових колон під орудою командирів і, звісно, полководця (який мав як суто військові, так і вищі державні посади). Закінчувався тріумф ходою полонених (серед яких мали бути вожді та знать ворога) і пронесенням багатих воєнних трофеїв. Це було символом того, що перед римськими богами схилилися змушені до цього силою зброї іновірці.
Пам’ять про римські тріумфи пережила Римську імперію, і за їхнім зразком у Середні віки оформилися традиція урочистого вступу переможця у зайняте місто та церемоніал в’їзду королів до своїх столиць. Інколи, хоча і не завжди, демонструвалися трофеї та полонені; а от вдячний молебень, присвячений дарованій перемозі, проводився обов’язково. До речі, тріумфальний в’їзд Богдана Хмельницького до Києва на Різдво 1648 року відповідав тогочасним європейським традиціям.
Парад як засіб навчання військ
Військові ж паради, практично ідентичні сучасним (ясна річ, без бронетехніки та літаків) з’являються вже у Новий час, з виникненням регулярних армій абсолютистських держав у XVII столітті. Як це не парадоксально, паради у ту добу стали не лише урочистими подіями, а і засобами навчання військ. Адже на полі бою тоді сходились великі армії, домінувала лінійна тактика, яка вимагала складної виучки значних мас піхоти та кавалерії, їхнього вміння годинами стояти і рухатися у струнких колонах.
Відтак паради втратили свій безпосередній сакральний зміст і стали майже повсякденним елементом військово-політичного життя. Якщо армія демонструвала на параді здатність до організованого руху, до виконання складних команд, це вважалося запорукою її високих бойових якостей. Армія Російської імперії у ті часи проводила, очевидно, найбільш грандіозні паради, лякаючи Європу мілітарною машиною російського самодержця. Але настала Перша світова війна – і за нових умов ця машина розвалилася...
Більшовики та нацисти, попри свою декларовану революційність, знову надали військовим парадам своєрідного сакрального змісту. Так, парад на честь 50-тілля Адольфа Гітлера мав символізувати відновлену військову могутність Рейху, а парад Вермахту у завойованому Парижі засвідчував подолання наслідків принизливої для Німеччини Версальської угоди. Не менш значущими були паради Червоної армії у Москві, які показували готовність більшовиків воювати з усім світом і перемогти його.
Найбільш грандіозним у радянській історії став парад на честь перемоги у війні 1941-45 років, проведений на Червоній площі Москви 24 липня 1945 року. За дві години площею пройшли 40 тисяч вояків і понад 1850 одиниць військової техніки. А завершився цей парад неоязичницьким «принесенням у жертву» ворожих прапорів на знак слави вождів – мертвого Леніна і живого Сталіна.
Огляд реальних сил чи засіб окозамилювання?
Слід зауважити, що більшовицькі паради засвідчували не так реальну міць Червоної, а потім Радянської армії, як слугували засобом залякування сусідів СРСР – мовляв, ось яке могутнє військо ми маємо. Насправді ж це військо було значно слабшим за свої парадні частини, які зазвичай демонстрували потужну військову техніку, яка нерідко так і не з’являлася на озброєнні. Так, у 1930-х на кожному параді всю Красну площу займали п’ятибаштові важкі танки Т-35; здавалося б, армія повинна мати їх дуже багато, якщо таке велике число танків прориву не тримають на кордоні, а показують у столиці; проте насправді на паради виводили всі наявні Т-35, побудовані у кількості 61 екземпляра.
1960 року над Красною площею під час параду пролетів стратегічний надзвуковий бомбардувальник М-50; ніхто у світі тоді не мав подібних літаків, отож західна преса наввипередки розповідала про могуть Радянської армії. Насправді не мав таких літаків й СРСР: побудовано була аж одна штука М-50, якою лякали Захід на парадах, а потім відправили у музей.
Ще цікавішою виявилася історія з глобальною ракетою ГР-1, яку на початку 1960-х конструював Сергій Корольов. Ракета ще не була виготовлена, а глава КПРС та уряду Микита Хрущов уже лякав: «Глобальні ракети можуть летіти з боку океану чи з інших напрямів, де обладнання сповіщення про ракетну атаку не може бути встановлене». Але сталося так, що цю ракету так і не добудували: інтереси Корольова змістилися в іншу площину, ГР-1 мала безліч недоліків, їх доводити треба було довгі роки. Та ці недобудовані, але дуже солідні на вигляд ракети вивезли на військовий парад 7 листопада 1965 року, й диктор так пафосно прокоментував їхню появу: «Перед трибунами проходять гігантські ракети. Це орбітальні ракети. Бойові заряди орбітальних ракет здатні завдати раптові удари по агресору на першому чи будь-якому іншому витку навколо Землі». Та насправді це був повний блеф – як і в багатьох інших випадках.
Враховуючи те, що українська армія має на озброєнні військову техніку 1970-80-х років (і тільки одиниці новітньої зброї: скажімо, 10 танків Т-84, розроблених у середині 1990-х), то, видається, військовий парад на День Незалежності стане спробою продовження суто радянських традицій, коли головне було не дати війську набути бойову майстерність, а перелякати ним «буржуїв». От тільки кого перелякаєш дутою могутністю в добу інтернету та супутникового телебачення?
(Київ – Прага)
«Більшість зі зразків військової і бойової техніки, які будуть представлені на параді на День Незалежності, мають суттєві елементи модернізації, яку провели українські фахівці. Український ВПК має чимало новітніх розробок, ми хотіли б їх мати на озброєнні, але, на жаль, через недостатнє фінансування не можемо собі це дозволити, – наголосив міністр оборони. – Я дуже хотів би, щоб після параду в українського хлопця «прокинулося» бажання стати офіцером, льотчиком або танкістом, а не так, як зараз, коли мріють стати рекетирами або банкірами», – зазначає Юрій Єхануров.
Тимошенко вважає парад «викликом людському горю»
А тим часом Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, як відомо, закликала Президента Ющенка відмовитися від військового параду на День незалежності, а кошти, заплановані на його підготовку, спрямувати на подолання наслідків стихії у Західній Україні. «В умовах, коли десятки тисяч громадян втратили житло, позбавлені елементарних умов для проживання та перебувають у складному психологічному стані, парад військ, артилерійський салют та святковий феєрверк буде сприйнято як виклик людському горю, негативно оцінено українським суспільством та міжнародною громадськістю, – йдеться у листі Тимошенко на адресу Ющенка.
З огляду на це Тимошенко просить Ющенка скасувати свій указ у частині проведення параду військ у Києві 24 серпня, «а додаткові кошти, заплановані для його підготовки, спрямувати на надання першочергової допомоги постраждалим громадянам і відновлення функціонування інфраструктури із забезпечення життєдіяльності населення».
Схоже, Президент і глава уряду дивляться на військовий парад (як і на багато всього іншого в політиці та економіці) з діаметрально протилежних позицій. Запланований парад з військовою технікою на Хрещатику та прольотом авіації – перший урочистий захід такого ґатунку та масштабу після 2001 року. Тоді йшлося про відзначення 10-ліття незалежності. А що символізує парад сьогодні? І взагалі, що це таке — військовий парад?
Тріумфи, вікторії та червонопрапорні марші
Безпосереднім предком сучасних парадів став давньоримський церемоніал тріумфу. Це був військово-релігійних акт, що символізував гідну перемогу римлян у великій війні. Гідною така перемога ставала тільки у разі, якщо ворог був ущент розбитий і зазнав великих утрат. За допомогою тріумфу римський народ дякував богам за подаровану ними перемогу. Фактично йшлося про своєрідне богослужіння, яке відбувалося не у храмі, а на вулицях Рима, яке, втім, завершувалося обрядами жерців та принесенням жертв.
Ззовні тріумф був схожим на сучасні військові паради: урочистий марш військових колон під орудою командирів і, звісно, полководця (який мав як суто військові, так і вищі державні посади). Закінчувався тріумф ходою полонених (серед яких мали бути вожді та знать ворога) і пронесенням багатих воєнних трофеїв. Це було символом того, що перед римськими богами схилилися змушені до цього силою зброї іновірці.
Пам’ять про римські тріумфи пережила Римську імперію, і за їхнім зразком у Середні віки оформилися традиція урочистого вступу переможця у зайняте місто та церемоніал в’їзду королів до своїх столиць. Інколи, хоча і не завжди, демонструвалися трофеї та полонені; а от вдячний молебень, присвячений дарованій перемозі, проводився обов’язково. До речі, тріумфальний в’їзд Богдана Хмельницького до Києва на Різдво 1648 року відповідав тогочасним європейським традиціям.
Парад як засіб навчання військ
Військові ж паради, практично ідентичні сучасним (ясна річ, без бронетехніки та літаків) з’являються вже у Новий час, з виникненням регулярних армій абсолютистських держав у XVII столітті. Як це не парадоксально, паради у ту добу стали не лише урочистими подіями, а і засобами навчання військ. Адже на полі бою тоді сходились великі армії, домінувала лінійна тактика, яка вимагала складної виучки значних мас піхоти та кавалерії, їхнього вміння годинами стояти і рухатися у струнких колонах.
Відтак паради втратили свій безпосередній сакральний зміст і стали майже повсякденним елементом військово-політичного життя. Якщо армія демонструвала на параді здатність до організованого руху, до виконання складних команд, це вважалося запорукою її високих бойових якостей. Армія Російської імперії у ті часи проводила, очевидно, найбільш грандіозні паради, лякаючи Європу мілітарною машиною російського самодержця. Але настала Перша світова війна – і за нових умов ця машина розвалилася...
Більшовики та нацисти, попри свою декларовану революційність, знову надали військовим парадам своєрідного сакрального змісту. Так, парад на честь 50-тілля Адольфа Гітлера мав символізувати відновлену військову могутність Рейху, а парад Вермахту у завойованому Парижі засвідчував подолання наслідків принизливої для Німеччини Версальської угоди. Не менш значущими були паради Червоної армії у Москві, які показували готовність більшовиків воювати з усім світом і перемогти його.
Найбільш грандіозним у радянській історії став парад на честь перемоги у війні 1941-45 років, проведений на Червоній площі Москви 24 липня 1945 року. За дві години площею пройшли 40 тисяч вояків і понад 1850 одиниць військової техніки. А завершився цей парад неоязичницьким «принесенням у жертву» ворожих прапорів на знак слави вождів – мертвого Леніна і живого Сталіна.
Огляд реальних сил чи засіб окозамилювання?
Слід зауважити, що більшовицькі паради засвідчували не так реальну міць Червоної, а потім Радянської армії, як слугували засобом залякування сусідів СРСР – мовляв, ось яке могутнє військо ми маємо. Насправді ж це військо було значно слабшим за свої парадні частини, які зазвичай демонстрували потужну військову техніку, яка нерідко так і не з’являлася на озброєнні. Так, у 1930-х на кожному параді всю Красну площу займали п’ятибаштові важкі танки Т-35; здавалося б, армія повинна мати їх дуже багато, якщо таке велике число танків прориву не тримають на кордоні, а показують у столиці; проте насправді на паради виводили всі наявні Т-35, побудовані у кількості 61 екземпляра.
1960 року над Красною площею під час параду пролетів стратегічний надзвуковий бомбардувальник М-50; ніхто у світі тоді не мав подібних літаків, отож західна преса наввипередки розповідала про могуть Радянської армії. Насправді не мав таких літаків й СРСР: побудовано була аж одна штука М-50, якою лякали Захід на парадах, а потім відправили у музей.
Ще цікавішою виявилася історія з глобальною ракетою ГР-1, яку на початку 1960-х конструював Сергій Корольов. Ракета ще не була виготовлена, а глава КПРС та уряду Микита Хрущов уже лякав: «Глобальні ракети можуть летіти з боку океану чи з інших напрямів, де обладнання сповіщення про ракетну атаку не може бути встановлене». Але сталося так, що цю ракету так і не добудували: інтереси Корольова змістилися в іншу площину, ГР-1 мала безліч недоліків, їх доводити треба було довгі роки. Та ці недобудовані, але дуже солідні на вигляд ракети вивезли на військовий парад 7 листопада 1965 року, й диктор так пафосно прокоментував їхню появу: «Перед трибунами проходять гігантські ракети. Це орбітальні ракети. Бойові заряди орбітальних ракет здатні завдати раптові удари по агресору на першому чи будь-якому іншому витку навколо Землі». Та насправді це був повний блеф – як і в багатьох інших випадках.
Враховуючи те, що українська армія має на озброєнні військову техніку 1970-80-х років (і тільки одиниці новітньої зброї: скажімо, 10 танків Т-84, розроблених у середині 1990-х), то, видається, військовий парад на День Незалежності стане спробою продовження суто радянських традицій, коли головне було не дати війську набути бойову майстерність, а перелякати ним «буржуїв». От тільки кого перелякаєш дутою могутністю в добу інтернету та супутникового телебачення?
(Київ – Прага)
