Деніел Кіммедж
Хоча над Кавказом ще не розвіявся дим від бойових дій, уже зараз проглядаються риси нового міжнародного порядку у регіоні. Вторгненням у Грузію Москва посилала сигнал не Вашингтону чи Брюсселю, а столицям інших пострадянських держав, які разом із зовнішньою операцією російського війська бачили неспроможність Заходу її зупинити.
Позиція Грузії зрозуміла найбільше. На тлі війни з переважаючими силами суперника у Тбілісі зацікавлені, щоб конфлікт мав міжнародний вимір. У відповідь грузини отримали лише слова підтримки із західних столиць. І це навряд чи зміниться. Росія вирішила застосовувати силу в суперечці з грузинами, а європейці та американці за таких обставин не готові йти на ризик.
Головна мета російського керівництва – продемонструвати світу, що Росія – єдина зовнішня потуга, яка може і буде застосовувати зброю, щоб захищати проголошені нею інтереси на теренах СНД. Менше значення мають пояснення, які лунають з Москви: захист російських миротворців і жителів Південної Осетії, попередження гуманітарної катастрофи.
Росія не певна, чого найбільше домагається на Кавказі?
Попри атаки на численні об’єкти на території Грузії, Росія не пішла на повномасштабне вторгнення в цю країну. Натомість, як виглядає, метою Росії було покласти край претензіям Тбілісі на сепаратистські регіони Південної Осетії та Абхазії, підірвати військові сили Грузії і загнати в кут грузинського лідера Міхеїла Саакашвілі, зобразивши його авантюристом-невдахою, який не може розраховувати на реальну підтримку західних союзників, як тільки стає гаряче.
Але як часто буває з різноплановими збройними операціями, диявол криється в точних завданнях і стратегії виходу. Хоча російські дипломати кажуть, що не домагаються зміни влади в Грузії, вони звинувачують президента Саакашвілі у геноциді та воєнних злочинах. Як тоді Росія буде мати з ним справу? Речник Кремля каже, що Росії не потрібна грузинська територія, тоді як російські сили 11 серпня захопили грузинську військову базу в місті Сенакі, належність якого до Грузії ніхто не ставить під сумнів. Чи, може, російські війська створюють буферну зону довкола сепаратистських регіонів?
Цілком можливо, що Москва чітко не бачить, чим би мав закінчитися конфлікт. Послати війська легко. Значно важче їх вивести. Такі коливання у Росії якраз і має врахувати Захід, якщо хоче відігравати роль у регіоні після завершення війни, переконаний оглядач Радіо Свобода.
Розкол на Заході: що краще – батіг чи пряник?
Хоча президент США Джордж Буш засудив російські дії в Грузії як такі, що «неприйнятні в 21 столітті», неофіційно американські дипломати значно стриманіші у справі підтримки Грузії. Неназваний американський урядовець сказав газеті «Вашингтон Пост» 10 серпня, що зараз мова може йти лише про міжнародну дипломатію.
Ба, більше. Несподівана криза засвідчила глибокий розкол в американських зовнішньополітичних колах. Є два варіанти бачення подій на Кавказі – так званих «активістів» і «реалістів». Перші покладають провину за кризу на Росію, вимагають однозначного захисту грузинської демократії і попереджають про відродження експансіонізму радянського зразка. До цієї групи належать Енн Еплбаум, Рональд Асмус, Річард Голбрук, Роберт Каґан і Вільям Крістол.
Натомість реалісти критикують надмірне захоплення американців Саакашвілі, вважають, що кризу роздмухали обидві сторони і радять звертати більшу увагу на російські інтереси з надією відродити російсько-американське партнерство. Таку позицію розділяють Ґреґорі Джереджян, Стів Кліменс, Дмітрій Саймс і Генрі Кіссінджер, хоча останній і не висловлювався з приводу протистояння.
Національні інтереси у Москві на другому місці
Але так дебатують ті, хто робить висновки, а не ухвалює рішення. Ефективність дипломатії залежить від чіткого розуміння, що ж становить собою сьогодні Росія. Цією державою керує корумпована еліта, яка передовсім дбає про те, щоб використовувати державну машину для того, щоб обслуговувати свої фінансові інтереси. Через це російську політику не можна розглядати лише через призму неорадянської ідеології чи національного інтересу. Обидва чинники до певної міри присутні в Москві, але набагато важливіші фінансові інтереси різних груп впливу і кланів всередині російської еліти.
Із рекордними цінами на енергоносії і залежністю Європи від російських поставок важелі впливу Заходу на Росію виглядають мінімальними. Це правильно до певної міри, з огляду на залежність російської еліти від західної фінансової системи і на те, що ці фінансові операції часто сумнівні з точки зору законності. Це дає Заходу ще один інструмент у відносинах із Росією.
(Деніел Кіммедж – геополітичний кореспондент Радіо Свобода)
Хоча над Кавказом ще не розвіявся дим від бойових дій, уже зараз проглядаються риси нового міжнародного порядку у регіоні. Вторгненням у Грузію Москва посилала сигнал не Вашингтону чи Брюсселю, а столицям інших пострадянських держав, які разом із зовнішньою операцією російського війська бачили неспроможність Заходу її зупинити.
Позиція Грузії зрозуміла найбільше. На тлі війни з переважаючими силами суперника у Тбілісі зацікавлені, щоб конфлікт мав міжнародний вимір. У відповідь грузини отримали лише слова підтримки із західних столиць. І це навряд чи зміниться. Росія вирішила застосовувати силу в суперечці з грузинами, а європейці та американці за таких обставин не готові йти на ризик.
Головна мета російського керівництва – продемонструвати світу, що Росія – єдина зовнішня потуга, яка може і буде застосовувати зброю, щоб захищати проголошені нею інтереси на теренах СНД. Менше значення мають пояснення, які лунають з Москви: захист російських миротворців і жителів Південної Осетії, попередження гуманітарної катастрофи.
Росія не певна, чого найбільше домагається на Кавказі?
Попри атаки на численні об’єкти на території Грузії, Росія не пішла на повномасштабне вторгнення в цю країну. Натомість, як виглядає, метою Росії було покласти край претензіям Тбілісі на сепаратистські регіони Південної Осетії та Абхазії, підірвати військові сили Грузії і загнати в кут грузинського лідера Міхеїла Саакашвілі, зобразивши його авантюристом-невдахою, який не може розраховувати на реальну підтримку західних союзників, як тільки стає гаряче.
Але як часто буває з різноплановими збройними операціями, диявол криється в точних завданнях і стратегії виходу. Хоча російські дипломати кажуть, що не домагаються зміни влади в Грузії, вони звинувачують президента Саакашвілі у геноциді та воєнних злочинах. Як тоді Росія буде мати з ним справу? Речник Кремля каже, що Росії не потрібна грузинська територія, тоді як російські сили 11 серпня захопили грузинську військову базу в місті Сенакі, належність якого до Грузії ніхто не ставить під сумнів. Чи, може, російські війська створюють буферну зону довкола сепаратистських регіонів?
Цілком можливо, що Москва чітко не бачить, чим би мав закінчитися конфлікт. Послати війська легко. Значно важче їх вивести. Такі коливання у Росії якраз і має врахувати Захід, якщо хоче відігравати роль у регіоні після завершення війни, переконаний оглядач Радіо Свобода.
Розкол на Заході: що краще – батіг чи пряник?
Хоча президент США Джордж Буш засудив російські дії в Грузії як такі, що «неприйнятні в 21 столітті», неофіційно американські дипломати значно стриманіші у справі підтримки Грузії. Неназваний американський урядовець сказав газеті «Вашингтон Пост» 10 серпня, що зараз мова може йти лише про міжнародну дипломатію.
Ба, більше. Несподівана криза засвідчила глибокий розкол в американських зовнішньополітичних колах. Є два варіанти бачення подій на Кавказі – так званих «активістів» і «реалістів». Перші покладають провину за кризу на Росію, вимагають однозначного захисту грузинської демократії і попереджають про відродження експансіонізму радянського зразка. До цієї групи належать Енн Еплбаум, Рональд Асмус, Річард Голбрук, Роберт Каґан і Вільям Крістол.
Натомість реалісти критикують надмірне захоплення американців Саакашвілі, вважають, що кризу роздмухали обидві сторони і радять звертати більшу увагу на російські інтереси з надією відродити російсько-американське партнерство. Таку позицію розділяють Ґреґорі Джереджян, Стів Кліменс, Дмітрій Саймс і Генрі Кіссінджер, хоча останній і не висловлювався з приводу протистояння.
Національні інтереси у Москві на другому місці
Але так дебатують ті, хто робить висновки, а не ухвалює рішення. Ефективність дипломатії залежить від чіткого розуміння, що ж становить собою сьогодні Росія. Цією державою керує корумпована еліта, яка передовсім дбає про те, щоб використовувати державну машину для того, щоб обслуговувати свої фінансові інтереси. Через це російську політику не можна розглядати лише через призму неорадянської ідеології чи національного інтересу. Обидва чинники до певної міри присутні в Москві, але набагато важливіші фінансові інтереси різних груп впливу і кланів всередині російської еліти.
Із рекордними цінами на енергоносії і залежністю Європи від російських поставок важелі впливу Заходу на Росію виглядають мінімальними. Це правильно до певної міри, з огляду на залежність російської еліти від західної фінансової системи і на те, що ці фінансові операції часто сумнівні з точки зору законності. Це дає Заходу ще один інструмент у відносинах із Росією.
(Деніел Кіммедж – геополітичний кореспондент Радіо Свобода)