В один із найбільш гучних місіонерських походів, присвячений 1020-літтю хрещення Русі, під патронатом особисто патріарха Алексія ІІ відправилася ціла бригада – рок-групи ДДТ, «Брати Карамазови» та С.К.А.Й плюс московський диякон і професор Андрій Кураєв. Приблизно два місяці вони курсували всією Україною, не проминули, здається, жодного регіону і 26 липня, під час завершення святкувань, мають провести великий концерт у центрі Києва. І, як завжди, виступи рокерів чергуватимуться із короткими та розлогими спічами Андрія Кураєва.
Диякон-місіонер Андрій КураєвЩо ж це за один, кого, за інформацією російських православних сайтів, сам патріарх Алексій вважає за одного із найбільш талановитих і успішних місіонерів, особливо щодо роботи з молоддю та інтелігенцією?
Особа, наближена до патріарха
Андрію Кураєву 45 років. Свого часу він закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (за фахом «науковий атеїзм»), після цього різко змінив ідеологічні настанови і з 1985 року перебуває у структурах РПЦ; навчався у Московській духовній семінарії. 1988 року відправлений для продовження навчання до Бухарестського богословського інституту; після повернення (1990 рік) кілька років працює референтом патріарха Алексія ІІ. Захистив дві дисертації: з філософії та з богослов‘я. У 30 років стає деканом філософсько-богословського факультету Російського православного університету св. Іоанна Богослова. З 2004 року основне місце роботи – Московська духовна академія. Автор понад 10 богословських книг.
У певних колах російської та української інтелігенції професор Кураєв вважається чи не найбільшим авторитетом у релігійній царині. Його щедро цитують, на його думку посилаються, коли треба заперечити твердження своїх опонентів, його публічні виступи приводять декого ледь не до екстазу. І справді, говорити і писати богослов уміє дуже професійно, підганяючи реальність під апріорні схеми і використовуючи безкультурність масової аудиторії (в тому числі й тих, хто має дипломи про вищу освіту). А ще – вміє грати, як то кажуть, на грані фолу, експлуатуючи підсвідомі ксенофобські забобони пострадянського люду. От, скажімо, веде мову Андрій Кураєв про тероризм радикальних ісламістів, засуджуючи його, і робить висновок:
«Я переконаний, що стратегічне планування терактів, здійснюваних від імені ісламу, здійснюється у західному світі. Сили, які рівною мірою ненавидять і мусульман, і християн, пробують зіштовхнути нас один з одним... Йдеться про архітекторів «нового світового ладу». Люди, котрі прийшли до влади під гаслами «прав людини», сьогодні здійснюють поворот в інший бік: владу треба «зацементувати», увічнити... Як же переконати західного обивателя відмовитися від його улюбленої особистої свободи?... Треба, щоб людина відчула загрозу своєму життю – ця загроза має подихати їй в обличчя. Для цього слід її створити і пред‘явити світові».
Ні, Кураєв зовсім не стверджує, що США самі вчинили теракти 11 вересня, щоб розв‘язати собі руки у світовому масштабі, – він «лише» говорить, що за якимось дивним збігом обставин теракти в Америці одразу припинилися...
І це ще не все.
Попри вміння говорити всім зрозумілими натяками, часом Кураєв, коли його зненацька атакують кореспонденти, збивається на відвертість. Так було, скажімо, в його інтерв‘ю «Комсомольській правді» 31 серпня 2007 року: «Насправді міжнаціональні шлюби – це форма геноциду російського народу! Коли наші жінки одружуються з кавказцями, вони збагачують своїми генами інші народи. А російська нація слабшає! Бо ж діти росіянки і дагестанця будуть дагестанцями, більше того, мусульманами».
Довелося виправдовуватися. Але як! Кураєв заявив 4 вересня 2007 року на своєму сайті: «В 16 році [так в оригіналі – С.Г.] у «землю козаків» приїхав арабський мандрівник – Павло Алепський. Побачив він таку картину: «Ніщо так не дивувало нас, як краса маленьких хлопчиків та їхній спів. Ми чудувалися при вигляді великого числа дітей усякого віку. У домі кожного мешканця по 10 і більше дітей з білим волоссям на голові... Вони річняки й ідуть один за одним». Якщо я хочу, щоб і надалі Русь радувала іноземців такими же картинами – це фашизм?»
Узагалі-то Павло Алепський – не «арабський мандрівник», а син патріарха Антіохійського, котрий супроводжував батька у подорожі до Києва і Москви. Та головне інше. Описує мандрівник не що інше, а Україну часів гетьманування Богдана Хмельницького. То при чому тут «слабішання російської нації», коли йдеться про український народ? Типова фальсифікація фактів! Чи й українські жінки мусять не одружувати з кавказцями, а то їх покарає московський богослов?
Поп-піп на арені
Свою загальну методу професор Кураєв докладає й до України. Як і у світовому масштабі, зло у нього пов‘язане із Заходом, добро та істинне християнство – із Москвою (за винятком хіба що «Гаррі Поттера», якого богослов цінує).
«Галицьке месіанство вже півтора століття підживлюється західними сусідами України як засіб для розлучення України і Росії. У западенців є своє бачення власної історії, історії України, історії Східної Європи. Є своя конфесія – греко-католицтво. Їхній говір відрізняється від мови Полтави. Але на початку 90-х років саме ця меншість стала визначати ідеологію новонародженої української держави і її політику. Причому не тільки зовнішню, а й внутрішню. У тому числі мовну. У тому числі релігійну. Нова влада не заважала уніатським бойовикам захоплювати православні храми і бити священиків», – писав професор Кураєв два роки тому.
Враження, втім, таке, що він списав ці пасажі в іншого корифея всіх наук, тільки з українським паспортом, – теж професора Дмитра Табачника. Та сама ненависть до галичан, те саме пересмикування фактів. Насправді-бо на початку 1990-х віце-прем‘єрами з гуманітарних питань були киянин Сергій Комісаренко та волиняк Микола Жулинський, а міністром культури (страшно сказати!) вроджений донеччанин Іван Дзюба. Насправді згадані «православні» храми були передані РПЦ ще за часів Сталіна «компетентними органами», і ця церква не покаялася за співучасть у тоталітарному терорі. Та годі. Хоча варто зауважити: вдається отець Андрій і до фальсифікування: пише, скажімо, що у своєму посланні Віктор Ющенко вжив слово «пасторський», і на основі цього робить висновок, що українського лідера обсіли американці-протестанти; насправді ж Ющенко вжив зовсім інший термін – «пастирський», проте чом би не спробувати подурити аудиторію, яка з оригіналом цього послання не знайома?
Головне ж у тому, що Андрій Кураєв не приховує, що РПЦ та її українська філія посідають дуже чітку політичну позицію, безпосередньо підтримуючи Партію регіонів, що у храмах УПЦ КП ведеться пряма політична агітація, що головне для нього і його однодумців – будь-що не дозволити Україні стати європейською державою та створити помісну православну Церкву: «В українській політиці, в українських виборах є російська ідея. Є люди, готові її відстоювати. Є лідер. Складна людина зі складною долею». А на додачу РПЦ у разі потреби може й закликати до порядку чинну українську владу: «У Соціальній концепції Російської православної церкви є норма, згідно з якою, якщо дії державної влади бентежать совість віруючих, то Церква може відмовити у довірі такій державній владі».
При цьому Вселенський патріарх Варфоломій І, на відміну від Віктора Януковича, для Кураєва не авторитет: це не більше, ніж «людина з титулом Вселенського патріарха» або навіть такий собі «турецький патріарх». Отож його приїзд на урочистості 25-26 липня – це не більше, ніж «інтриги»...
Ось такий місіонер-професор-диякон-конферансьє Андрій Кураєв стане для київської молоді 26 липня речником істинно-російського православ‘я. Цей, на думку цілого ряду богословів, «попсовий» священик (або ж, скорочено, «поп-піп»), очевидно, зауважить (як він робив під час усього турне): «Князь Володимир був справжній рокер...» А потім додасть: найголовніша SMS, яку може отримати у своєму житті людина – SMS, що попереджає: «Прокинься, Нео: матриця має тебе». Цікаво, якій «матриці» служить сам отець Андрій?
(Київ – Прага)
Особа, наближена до патріарха
Андрію Кураєву 45 років. Свого часу він закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (за фахом «науковий атеїзм»), після цього різко змінив ідеологічні настанови і з 1985 року перебуває у структурах РПЦ; навчався у Московській духовній семінарії. 1988 року відправлений для продовження навчання до Бухарестського богословського інституту; після повернення (1990 рік) кілька років працює референтом патріарха Алексія ІІ. Захистив дві дисертації: з філософії та з богослов‘я. У 30 років стає деканом філософсько-богословського факультету Російського православного університету св. Іоанна Богослова. З 2004 року основне місце роботи – Московська духовна академія. Автор понад 10 богословських книг.
У певних колах російської та української інтелігенції професор Кураєв вважається чи не найбільшим авторитетом у релігійній царині. Його щедро цитують, на його думку посилаються, коли треба заперечити твердження своїх опонентів, його публічні виступи приводять декого ледь не до екстазу. І справді, говорити і писати богослов уміє дуже професійно, підганяючи реальність під апріорні схеми і використовуючи безкультурність масової аудиторії (в тому числі й тих, хто має дипломи про вищу освіту). А ще – вміє грати, як то кажуть, на грані фолу, експлуатуючи підсвідомі ксенофобські забобони пострадянського люду. От, скажімо, веде мову Андрій Кураєв про тероризм радикальних ісламістів, засуджуючи його, і робить висновок:
«Я переконаний, що стратегічне планування терактів, здійснюваних від імені ісламу, здійснюється у західному світі. Сили, які рівною мірою ненавидять і мусульман, і християн, пробують зіштовхнути нас один з одним... Йдеться про архітекторів «нового світового ладу». Люди, котрі прийшли до влади під гаслами «прав людини», сьогодні здійснюють поворот в інший бік: владу треба «зацементувати», увічнити... Як же переконати західного обивателя відмовитися від його улюбленої особистої свободи?... Треба, щоб людина відчула загрозу своєму життю – ця загроза має подихати їй в обличчя. Для цього слід її створити і пред‘явити світові».
Ні, Кураєв зовсім не стверджує, що США самі вчинили теракти 11 вересня, щоб розв‘язати собі руки у світовому масштабі, – він «лише» говорить, що за якимось дивним збігом обставин теракти в Америці одразу припинилися...
І це ще не все.
Попри вміння говорити всім зрозумілими натяками, часом Кураєв, коли його зненацька атакують кореспонденти, збивається на відвертість. Так було, скажімо, в його інтерв‘ю «Комсомольській правді» 31 серпня 2007 року: «Насправді міжнаціональні шлюби – це форма геноциду російського народу! Коли наші жінки одружуються з кавказцями, вони збагачують своїми генами інші народи. А російська нація слабшає! Бо ж діти росіянки і дагестанця будуть дагестанцями, більше того, мусульманами».
Довелося виправдовуватися. Але як! Кураєв заявив 4 вересня 2007 року на своєму сайті: «В 16 році [так в оригіналі – С.Г.] у «землю козаків» приїхав арабський мандрівник – Павло Алепський. Побачив він таку картину: «Ніщо так не дивувало нас, як краса маленьких хлопчиків та їхній спів. Ми чудувалися при вигляді великого числа дітей усякого віку. У домі кожного мешканця по 10 і більше дітей з білим волоссям на голові... Вони річняки й ідуть один за одним». Якщо я хочу, щоб і надалі Русь радувала іноземців такими же картинами – це фашизм?»
Узагалі-то Павло Алепський – не «арабський мандрівник», а син патріарха Антіохійського, котрий супроводжував батька у подорожі до Києва і Москви. Та головне інше. Описує мандрівник не що інше, а Україну часів гетьманування Богдана Хмельницького. То при чому тут «слабішання російської нації», коли йдеться про український народ? Типова фальсифікація фактів! Чи й українські жінки мусять не одружувати з кавказцями, а то їх покарає московський богослов?
Поп-піп на арені
Свою загальну методу професор Кураєв докладає й до України. Як і у світовому масштабі, зло у нього пов‘язане із Заходом, добро та істинне християнство – із Москвою (за винятком хіба що «Гаррі Поттера», якого богослов цінує).
«Галицьке месіанство вже півтора століття підживлюється західними сусідами України як засіб для розлучення України і Росії. У западенців є своє бачення власної історії, історії України, історії Східної Європи. Є своя конфесія – греко-католицтво. Їхній говір відрізняється від мови Полтави. Але на початку 90-х років саме ця меншість стала визначати ідеологію новонародженої української держави і її політику. Причому не тільки зовнішню, а й внутрішню. У тому числі мовну. У тому числі релігійну. Нова влада не заважала уніатським бойовикам захоплювати православні храми і бити священиків», – писав професор Кураєв два роки тому.
Враження, втім, таке, що він списав ці пасажі в іншого корифея всіх наук, тільки з українським паспортом, – теж професора Дмитра Табачника. Та сама ненависть до галичан, те саме пересмикування фактів. Насправді-бо на початку 1990-х віце-прем‘єрами з гуманітарних питань були киянин Сергій Комісаренко та волиняк Микола Жулинський, а міністром культури (страшно сказати!) вроджений донеччанин Іван Дзюба. Насправді згадані «православні» храми були передані РПЦ ще за часів Сталіна «компетентними органами», і ця церква не покаялася за співучасть у тоталітарному терорі. Та годі. Хоча варто зауважити: вдається отець Андрій і до фальсифікування: пише, скажімо, що у своєму посланні Віктор Ющенко вжив слово «пасторський», і на основі цього робить висновок, що українського лідера обсіли американці-протестанти; насправді ж Ющенко вжив зовсім інший термін – «пастирський», проте чом би не спробувати подурити аудиторію, яка з оригіналом цього послання не знайома?
Головне ж у тому, що Андрій Кураєв не приховує, що РПЦ та її українська філія посідають дуже чітку політичну позицію, безпосередньо підтримуючи Партію регіонів, що у храмах УПЦ КП ведеться пряма політична агітація, що головне для нього і його однодумців – будь-що не дозволити Україні стати європейською державою та створити помісну православну Церкву: «В українській політиці, в українських виборах є російська ідея. Є люди, готові її відстоювати. Є лідер. Складна людина зі складною долею». А на додачу РПЦ у разі потреби може й закликати до порядку чинну українську владу: «У Соціальній концепції Російської православної церкви є норма, згідно з якою, якщо дії державної влади бентежать совість віруючих, то Церква може відмовити у довірі такій державній владі».
При цьому Вселенський патріарх Варфоломій І, на відміну від Віктора Януковича, для Кураєва не авторитет: це не більше, ніж «людина з титулом Вселенського патріарха» або навіть такий собі «турецький патріарх». Отож його приїзд на урочистості 25-26 липня – це не більше, ніж «інтриги»...
Ось такий місіонер-професор-диякон-конферансьє Андрій Кураєв стане для київської молоді 26 липня речником істинно-російського православ‘я. Цей, на думку цілого ряду богословів, «попсовий» священик (або ж, скорочено, «поп-піп»), очевидно, зауважить (як він робив під час усього турне): «Князь Володимир був справжній рокер...» А потім додасть: найголовніша SMS, яку може отримати у своєму житті людина – SMS, що попереджає: «Прокинься, Нео: матриця має тебе». Цікаво, якій «матриці» служить сам отець Андрій?
(Київ – Прага)
