На кількох бічних вуличках, що відходять від головної площі бельгійського Антверпена, Ґроте Маркт, майже всі будинки зведено завдяки планові Маршалла. Програми економічної допомоги, що мала за завдання допомогти відродити Європу, зруйновану в Другій світовій війні, завдяки інфраструктурним та іншим інвестиційним проектам. І вона досягнула своєї мети.
Союз потребував відновлення, як мінімум, не менше. І після війни існував шанс почати все спочатку. Якщо дивитися на тогочасні фото поруйнованих міст Західної Європи, то їх не так легко відрізнити від руїн зі Сходу континенту. Два полюси були, якщо не в рівних умовах, то в близьких.
Проте совіцька верхівка, на чолі зі Сталіним, вийшла з переговорів щодо отримання допомоги від США. Тим самим було вкрадено шанс на кращу долю в багатьох поколінь жителів не лише совка, а й підконтрольних йому країн Східної Європи.
Саме Сталін є винуватцем того жахливого становища, в котрому опинилися мешканці цих територій. А також в тому катастрофічному відставанні постсовкових країн, прірва між котрими й цивілізованим світом лиш глибшає. Частина держав Східної Європи змогла трохи надолужити змарноване завдяки вступові до ЄС. Проте Путін, котрий уявляє себе продовжувачем лінії Сталіна, докладає чимало зусиль, аби не дати такого шансу іншим. Чим бідніший народ, тим він покірніший.
Сама ж Росія намагається скоротити відставання по-своєму. Бажає не наздогнати інших, а опустити їх до власного рівня. Не дарма в РФії схвалення діяльності Сталіна досягло рекордного рівня – 70% оцінюють позитивно його роль в житті країни.
Тобто більшість росіян позитивно ставляться до тирана, котрий не тільки вкрав майбутнє в багатьох поколінь мешканців Східної Європи, а й знищував жителів Союзу з куди більшою завзятістю, ніж Гітлер.
Попри все Захід і зараз намагається допомогти Росії. Оздоровити її. Пропонує інвестиції, спільні проекти і так далі, але взамін потрібно демократизуватися і відстати від сусідів, повернути Крим, Абхазію, Осетію, вивести війська з Придністров’я та Донбасу. Проте Путін в жодному разі цього не допустить, як Сталін не міг допустити, аби народ не жив на межі бідності. Це могло би призвести до появи середнього класу, людей, котрі хочуть бути самі хазяями власної долі.
Ті українці, котрі мріють про майбутнє з Росією, мають розуміти, що з Росією ні про яке майбутнє не може йтися. Це країна, що застрягла у своєму минулому. Привалена злочинами Сталіна, погрузла в крові путінських злочинів. І ті, хто вважає, що їм по дорозі з цим монстром, схоже, не усвідомлюють, що єдиний спільний із ним шлях – це шлях на дно. Туди, куди свого часу відправився Союз. Туди, куди їм дорога. І якщо вам підходить такий вибір, то будь ласка. Але робити це варто в індивідуальному порядку, перебираючись до Росії, якщо вона настільки близька. Не варто тягнути за собою ще й всю Україну.
Між двох планів
Натомість сучасна Україна потребує свого плану Маршалла. Кілька різних груп її європейських друзів вже не один рік працюють над створенням та втіленням подібних стратегій. Обнадіює те, що світові політики взялися телефонувати Володимирові Зеленському, вітати його з перемогою, запевняючи в підтримці України та її територіальної цілісності ще до офіційного оголошення результатів виборів.
Через це виникає сподівання, що Захід більше не повторить минулої помилки із Віктором Януковичем, сподіваючись, що з ним вдасться домовитися й, тим самим, віддавши всі козирі в руки Путіну. Тому цілком можливо, що і аналог плану Маршалла для України стане реальністю. І його лобіювання та втілення має належати до першочергових завдань для нової влади.
Сильна і могутня Україна – це щит, котрий не лише захищатиме ЄС від Росії, а й послаблюватиме останню та її авторитарний режим. Руйнуватиме самі засади путінізму. Через це так і бояться в Кремлі українського добробуту, бо в ньому Чахликова смерть.
Допомагаючи Україні, Захід захищає себе
Якщо ж повномасштабного плану Маршалла для України не буде, то існує загроза втілення натомість плану Путіна. Частина його вже здійснюється через роздачу російських паспортів на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей.
Якщо на Заході вирішать ще трохи почекати, то план Путіна може поширитися не лише на територію до Дніпра чи Сяну, а й до Атлантики. І зупиняти його втілення Заходові доведеться вже кров’ю своїх військових та цивільних.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
