Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Угода про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписана президентами Володимиром Путіним і Масудом Пезешкіаном саме напередодні інавгурації нового американського президента Дональда Трампа, сприймалася у світі як справжній виклик Сполученим Штатам та іншим країнам Заходу.
Втім, коли текст договору був оприлюднений, виявилося, що в ньому немає найголовнішого пункту – можливості взаємної військової допомоги.
Що, зрозуміло, робить угоду аж ніяк не такою «обіцяючою», як угода Росії та Північної Кореї – саме завдяки пункту про взаємну військову допомогу солдати з КНДР сьогодні воюють проти української армії в Курській області.
І, до речі, Кім Чен Ин ще й визнає «територіальну цілісність Росії» разом з окупованими українськими територіями. А Іран – ні. І це ще один сюрприз домовленостей між Росією та Іраном. У Тегерані не хочуть визнавати Крим російським.
Це знову нагадує, що якщо країна хоче залишатися гравцем на сцені великої політики – нехай навіть із авторитарним режимом, під санкціями та зі стратегічним партнерством із Москвою – вона продовжує дотримуватися власних «червоних ліній».
Кім Чен Ину чи вже колишньому авторитарному правителю Сирії Башару Асаду, за великим рахунком, не було чого втрачати.
Міжнародна активність режимів у Пхеньяні після корейської війни або в Дамаску після «арабської весни» була обмежена, тому обом диктаторам було важливіше задовольнити забаганки Путіна, ніж зберегти обличчя та продемонструвати свою відданість міжнародному праву. А Іран, гадаю, розраховує на власну гру із Заходом, без російської участі.
Важливою причиною іранського небажання визнати російськими Крим та інші окуповані території України, мабуть, є прикордонна суперечка у Перській затоці.
Іран вважає три острови в затоці невід'ємною частиною своєї території, і в Тегерані вкрай негативно ставляться до претензій на ці території Об'єднаних Арабських Еміратів.
Це дуже заплутана територіальна суперечка, що сягає корінням у колоніальне минуле. Причому якщо у випадку з островом Абу-Муса, що належав емірату Шарджа, ще є історія довгої приналежності до Ірану, то у випадку з островами Великий Томб і Малий Томб, що належали емірату Рас-ель-Хайма, можна говорити про класичну іранську окупацію.
Іран відмовлятися від контролю над цими стратегічно важливими островами не збирається. А ОАЕ не має наміру відмовлятися від своїх претензій.
У Тегерані можуть вважати, що визнання Криму російським може створити небажаний прецедент Ірану. Сьогодні Крим – а завтра ОАЕ займає острови затоки, говорить про свій суверенітет, а інші країни визнають його приблизно так, як Іран визнав російський контроль над окупованим півостровом. Тож краще зберігати статус-кво. І так, зрозуміло, вважатимуть у будь-якій країні, яка має навіть тінь територіальної проблеми.
Схоже, це та обставина, яку не врахували у Кремлі, коли вважали, що світ легко погодиться з російською окупацією. А в результаті навіть союзники Москви тікають від «російського Криму», як від чуми.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
