Російська церква в Україні: між бездіяльністю та умислом
Російська православна церква в Україні довго заперечувала загрозу коронавірусу, закликала вірян іти в храми й не боятися цілувати ікони та причащатися. Тепер же Києво-Печерська лавра перетворилася на один із найбільших осередків інфекції в країні. І страждають від цього самі братчики, в тому числі абсолютно ні в чому не винні студенти семінарії, частину з котрих примусили зостатися в монастирі.
Ймовірно, що і Почаївська лавра є таким ж осередком поширення інфекції, як і Києво-Печерська, проте небезпечнішим. Спочатку було зафіксовано випадки зараження паломників із Молдови, котрі захворіли після відвідин цього комплексу. Тепер же коронавірус шириться північними районами Тернопільщини. Одним із поширювачів став священник, який співає в хорі Почаївської лаври. Ба більше, він може бути причетним й до випадків у Дубенському районі на Рівненщині.
І якщо Києво-Печерська обитель закрита на карантин, то Почаївська продовжує працювати, а її керівництво не хоче йти на контакт із владою.
Диверсія проти українського суспільства
Можна було би сприймати весь цей перфоманс, як спробу Російської православної церкви в Україні (РПЦвУ) самоліквідуватися, якби священники та вірні російської церкви були закритою групою, що не контактує з іншими представниками українського соціуму. Такі безвідповідальні дії керівництва духовенства свідчать про цілеспрямоване бажання ширити не слово Боже, а коронавірус. Нести в маси хворобу, замість того, аби проповідувати в онлайні в час епідемії.
Проте подібні дії – це навіть не безвідповідальність, а радше умисел. Диверсія проти українського суспільства. Особливо помітно се на контрасті з іншими церквами в Україні, де лише в поодиноких випадках священники порушують норми карантину.
Російська церква за духом і ментальністю
Усе це лиш вкотре доводить, що УПЦ (МП) є саме філіалом російської церкви, а не українською релігійною інституцією: за духом і ментальністю. Тут обирають свій особливий шлях, замість того, аби дотримуватися норм та правил, висловлюють готовність наражати людей на небезпеку та чинити на шкоду українському суспільству – лиш би показати власну інакшість та зневагу до держави та її народу.
Це церква, котра обирає жити в темному Середньовіччі, замість того, аби користуватися здобутками цивілізації. Протиставляє медицину й науку вірі. Наражає людей на небезпеку, закликаючи іти в часи епідемії в храм. Але все це ретроградство зникає в одну мить, коли мова заходить про пожертви. Братія розміщує прохання про них не лише на інтернет-сайті, а й без проблем прийме онлайн-перекази.
За такі дії релігійні організації варто позбавляти пільг, котрі нерідко надає їм влада: дешевших тарифів на комуналку; права на звільнення від сплати за оренду земельних ділянок і таке подібне.
Чи не причина позбавити реєстрації?
А коли порушення виходять за рамки здорового глузду й стають загрозою для всього суспільства – чи не причина це для того, аби позбавити таку кантору реєстрації як організацію, котра несе суспільству не благі вістки, а смертельну хворобу? А у випадку із Почаївською лаврою – подібна поведінка духовенства вкотре ставить під сумнів доцільність володіння монастирським комплексом філією російської церкви в Україні.
Проте в передчутті Великодня хочеться вірити, що ці люди отямляться. Можливо, врешті до них прийде розуміння хоча б через призму того, що серед тих, хто захворів на коронавірус, є верховні чини цієї інституції. Що боротьба з недугою змусить керівництво переосмислити підхід до карантину та задуматися про безпеку ближнього. Якщо ж ні, то настав час вживати заходи.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
