Росія не має союзників. Але йдеться зараз не про наявність у неї інтересів, а про те, що її влада сприймає інші країни виключно через призму або підкорених народів, або ворогів. Останні, правда, рано чи пізно теж мають опинитися в першій категорії.
Для дружби та союзництва немає місця. Ти або проти Росії, або з нею. І якщо з нею, то мусиш спочатку капітулювати й погодитися на всі її вимоги. Ніякої самодіяльности та самостійности. Підкоряйся, виконуй інструкції (себто конкретні вимоги). Десь так розуміють у Кремлі «дружбу народів».
Тож коли Путін та компанія в своїх пропагандистських цілях послуговуються термінами «дружба», «братерство» та навіть «любов», то їм йдеться не про це, а радше про «поглинання», «залежність», «підкорення», «капітуляцію» і таке подібне.
Тому дуже смішно читати, коли хтось цілком серйозно пише чи говорить про необхідність дружби з Росією. Це як вірити в можливість адекватних стосунків із боєголовкою чи серійним маніяком.
Росія послуговується принципами: «Що можеш – завоюй. Що завоював – поглинь. Що не завойовується й не поглинається – треба знищити»
І Білорусь є чи не найкращим прикладом того, як не можна бути «другом» чи «союзником» Росії. Здається, що Путін сприймає дружбу як щось неприродне та непристойне, на що не може пристати в принципі. Тому постійно схиляє Лукашенка до інтеграції, щоб перетворити його на маріонетку в своїх руках, а згодом позбутися.
Навіть ключовий «рускомірскій» принцип про «триєдиний народ» дуже показовий і цілком божевільний у цьому плані. Він стверджує, буцім є три рівних східнослов’янських братніх народи: білоруський, російський та український. Але насправді вони нерівні, бо російський трохи кращий і рівніший. І їх не три, а один. І він російський, а все інше – то вигадки поляків та австрійського генштабу. Але це вже деталі.
Кремль уже саму свободу й демократію у себе під боком сприймає за чистої води русофобію
Росія послуговується принципами: «Що можеш – завоюй. Що завоював – поглинь. Що не завойовується й не поглинається – треба знищити». Тому ті, хто осмілюються не погодитися із кремлівським поглядом на світ, мають бути готовими до боротьби не на життя, а на смерть. Тому Білорусі слід підготуватися, навіть якщо протестувальникам здається, що вони нічого антиросійського не постулюють. Вони не усвідомлюють, що Кремль уже саму свободу й демократію у себе під боком сприймає за чистої води русофобію.
Ці мегаломанські апетити та божевільність колись неодмінно зіграють із Путіним поганий жарт, як уже це неодноразово траплялося з іншими захланними керманичами Московії. Але поки він ще при владі – треба остерігатися й завше бути готовим до якоїсь підлости.
Час геополітичного вибору для Білорусі
Білорусь врешті опинилася на роздоріжжі, куди рано чи пізно мусила прийти. Шлях цієї країни дуже чітко показує, що довго в позі геополітичного шпагату не може стояти ніхто. Тому можна довго намагатися проскочити поміж краплинками дощику, але це марно – все одно змокнеш. Рано чи пізно усім доводиться визначатися: вам на Захід, до демократії, свобод і прав людини, чи на північний схід, аби бути поглинутими захланним «русским миром» з його поліційною державою, імперськістю та шовінізмом?
Для інтеграції до ЄС і НАТО, та аби могти захиститися від Росії – потрібно реально впроваджувати реформи, аби розвиватися і жити краще. Якщо ж орієнтуватися на Росію, то це вимагає не поступу, а поступок й послуху. Поступового та послідовного приєднання до Росії, перетворення на один із регіонів РФ із відповідними правами. Точніше – майже повним безправ’ям.
І чим швидше народ зрозуміє, що перспективним є лише один шлях, тим краще для нього. Тим більше шансів успішно інтегруватися в ЄС. Тим більше шансів, що ще навіть ви самі, а не ваші діти чи внуки, застанете ситі мирні часи в європейській родині народів. Країни Балтії – яскравий тому приклад.
Як і Україна, Молдова та Грузія, котрі замешкалися, і тепер вічно наздоганяють потяг, котрий пішов. Й далі катаються на дрезині поміж коліями, не бажаючи остаточно визначитися, а тому зостаються на місці.
Якщо вже й білоруський урок не стане наочним та зрозумілим прикладом для українських політиків та виборців, й далі знаходитимуться ті, що тягнутимуть віжки в бік Росії (зрадників, маргіналів та любителів довгого рубля до уваги не беремо) – то Україна приречена.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
