На початку серпня правозахисниці Олені з Росії (прізвище через її безпеку не називаємо) надійшов лист від кримського в'язня Івана Яцкіна, засудження якого російською владою правозахисники вважають політично мотивованим. Лист виглядає дивним, написаний він малорозбірливим почерком і, виходячи з тексту, як вважає правозахисниця, це схоже на крик про допомогу. Допомоги, на яку він чекає сім років...
Я познайомився з Іваном, коли перебував у слідчому ізоляторі №1 в окупованому Сімферополі, 2021 року. Під час етапів та прогулянок нам іноді вдавалося поспілкуватися. Свою тюремну історію він неохоче розповідав, але деякими деталями Іван поділився.
Наприклад, щодо нього, мабуть використовували психотропні препарати. Внаслідок чого у нього з'явилися провали в пам'яті, і перші пів року перебування в ізоляторі він пам'ятає частинами. «Ніби все в тумані», – говорив він. Розповідав, що під час допитів та слідчих дій йому натякали, що з великою ймовірністю він не доживе до суду і що безпека його сім'ї під загрозою.
Івана Яцкіна було затримано російськими силовиками 16 жовтня 2019 року в Криму за підозрою в державній зраді. Про це стало відомо у грудні 2019 року. Російське слідство стверджувало, що, перебуваючи в Криму, Яцкін передавав СБУ відомості, що «становлять державну таємницю Росії». На запит Крим.Реалії СБУ поінформували, що Іван Яцкін не співпрацював зі Службою безпеки України. Колегія суддів підконтрольного Росії Верховного суду Криму на чолі з головуючою Аллою Хіневич у травні 2021 року засудила Яцкіна до 11 років колонії суворого режиму з обмеженням в один рік. У червні 2022 року Верховний суд Росії залишив цей вирок чинним.
В ув'язненні в Івана розвинулися трофічні виразки на ногах (через відсутність медичної допомоги ноги просто почали гнити), на нього чинився постійний психологічний тиск, але незважаючи на труднощі та страждання, я це бачив, він виявляв непохитну волю.
Нікому не скаржився, не боявся вступати в конфлікт із адміністрацією СІЗО, підтримував інших політв'язнів.
«Прийде час і «Абрамси» проїдуть вашою Красною площею...»Іван Яцкін
А начальнику СІЗО якось заявив: «Прийде час і «Абрамси» проїдуть вашою Красною площею...».
Днями мені вдалося поспілкуватися із дальньою родичкою Івана, яка тримає зв'язок із його дружиною Гульнарою. Та розповіла родичці, що востаннє спілкувалася з чоловіком 29 липня. За інформацією родички, після переведення Івана Яцкіна до ВК-5 (м. Кемерово) він почав телефонувати дружині відносно регулярно, один раз на тиждень чи два.
На стан здоров'я він продовжує скаржитися, хоча вважає його «задовільним». За інформацією родички, у нього відкрилися трофічні виразки і на другій нозі, його мучить постійний головний біль та болі у грудному відділі (каже, що це наслідки сутички зі співкамерником у Лефортово). Також у поганому стані зуби (каже, що практично цілих не залишилося). Постійно п'є знеболювальні, без них складно, але доводиться терпіти іноді, не завжди їх одразу видають.
Як розповіла родичка, нещодавно (наприкінці травня – на початку червня) він лежав на підтримувальному лікуванні в лікарні при колонії. Лікуванням це важко назвати, але щось робили – цитувала вона дружину Івана. Наприклад, у нього закінчилася мазь («Офломелід»), тому просто обробляли виразки зеленкою. Дружина періодично надсилає посилки з необхідними медпрепаратами – мазями, бинтами. Зараз готує ще одну медичну посилку, але вже зі знеболювальними та «Омезом» (препарат для лікування виразки шлунка).
Співрозмовниця Крим.Реалії розповіла, що під час перебування в ВК-44 (м. Білово) Івану «вибірково» надавали амбулаторну медичну допомогу. У деяких випадках відмовляли, посилаючись на відсутність необхідних медикаментів; у деяких випадках лікування було прописане, але із загону доступу до медчастини не надавали, посилаючись на зайнятість працівників. Співробітники колонії штучно створювали умови, що перешкоджають походу в медчастину, обґрунтовуючи це необхідністю обов'язкового супроводу Івана як схильного до втечі (за весь час перебування в колоніях у нього стоїть позначка «схильний до втечі»), розповіла родичка Яцкіна.
На обмін надії немає
Гульнаре з дітьми вдалося домогтися зустрічі з Іваном, і вони відвідали його в колонії. Але побачення затьмарила хвороба обох синів. Ускладнює можливість зустрічатися подружжю (в'язням у російських колоніях належить три тривалі побачення і три короткострокові на рік) і те, що утримують Івана дуже далеко від Криму. В цих умовах сім'я відвідала його за останні 2 роки лише двічі.
За словами родички, дружина на обмін уже не сподівається, і під час останньої зустрічі цю тему з Іваном не порушувала. Друзі та колеги не контактують з Іваном та його сім'єю і не допомагають, як і більшість родичів.
«У Криму в основному живуть його родичі по батьківській лінії. Вони навіть із мамою Івана перестали спілкуватися після того, як той виїхав та підтримав Україну. Коли його мама хворіла, ніхто її не приходив відвідувати (за словами мами Івана), а коли вона померла (19 червня цього року), мало хто прийшов на похорон. Дружині ніхто з родичів його не допоміг», – розповіла співрозмовниця Крим.Реалії.
За її словами, у «Лефортово» на Івана Яцкіна чинили психологічний тиск, а в колонії (у ВК-44 м. Білово Кемеровська обл.) тиск був (за словами Івана), безпосередньо через працівників ФСВП, а також на нього намагалися впливати і через «актив» колонії. Найгірше було в саратівському СІЗО під час етапу, але це короткочасно, у той період він навіть оголосив голодування, розповіла далека родичка Івана. Після переведення до ВК-5 м. Кемерово тиск зменшився, і з боку працівників ФСВП до нього зараз таке саме ставлення, як і до інших ув'язнених.
Родичка, посилаючись на слова Івана та його дружини, також розповіла, що у ВК-44 м. Білово через його громадянську позицію на підтримку України, з одного боку, та відмову співпрацювати з керівництвом колонії, з іншого, створювалися різні інциденти з «активом» колонії (ув'язненими). Самі ж співробітники колонії просто дозволяли собі погрози та висловлювання на його адресу, на кшталт «…у довідці про смерть ми завжди знайдемо, що написати», «…проводитимемо обшук і знайдемо навіть те, чого у вас немає…»; насильно відправляли в ШІЗО, попередньо знявши взуття і залишивши відчиненим вікно в холодну пору року, при цьому провокували, щоб Іван ударив одного зі співробітників колонії.
Іншим випадком провокації було те, що в Івана відібрали верхній одяг у лазні, і він змушений був іти вулицею до барака в спідній білизні. Після відмови вступити до лав ПВК «Вагнер» почали надходити погрози від деяких ув'язнених про розправу з його сім'єю. Щодо всіх порушень він писав низку звернень до відповідних структур РФ, але результат можна описати коротко – «порушень не виявлено», повідомила родичка.
З її слів, сім'я отримувала щорічну допомогу від України на підтримку політв'язнів. Протягом 2020-2022 років допомагали правозахисні організації, очолювані Ігорем Котелянцем та Ольгою Скрипник. Декілька разів кримська організація надавала допомогу дітям, а один з активістів організував відпочинок дітям політв'язнів на три дні в Судаку.
У Івана та Гульнари троє спільних малолітніх дітей: Рінат (2016 р.н.), Арсен (2017 р.н.) та Ріана (2020 р.н.). Спочатку вони запитували в мами, де батько і чому він з ними не живе. Після першої поїздки до колонії вони трохи почали все розуміти, але почали ставити запитання, «чому тата закрили від нас». Дітям мама пояснювала, що тато раніше служив у поліції та відмовився підкорятися наказам, бо вважав їх неправильними, і за незгоду його заарештували. Що у світі так буває, особливо тут, якщо не згоден із керівництвом, то іноді доводиться платити свободою.
Ріана іноді плаче, каже, що хоче до тата, особливо, якщо її насварять за щось, вона відразу починає тата кликати на допомогу. Нещодавно хлопчики попросилися до тата, кажуть, хочуть у подорож, що їм дуже сподобалася поїздка, але при цьому їх дуже втомлює бути три дні в гуртожитку без можливості вийти на вулицю, розповіла родичка Івана, посилаючись на слова його дружини.
Іван Яцкін народився 22 жовтня 1978 року в селі Войкове Первомайського району, він житель Сімферопольського району Криму та багатодітний батько, має неповнолітніх дітей. Яцкін – громадянин України, але має і російський паспорт, дію якого офіційний Київ не визнає.
