Написав відкритого листа Галині Довгополій. Кримчанці, засудженій окупаційною владою РФ в Криму до 12 років позбавлення волі за «зраду Батьківщини» і «шпигунство». Правозахисні організації в Україні і закордоном визнали її ув'язнення політично вмотивованим, а її саму – політв'язнем.
Привіт Сестро! Думаю, я можу так тебе називати, тому що, сидячи в сусідніх камерах Сімферопольського СІЗО, ми підтримували один одного, боролися і вірили в нашу перемогу.
Влітку, коли приходила спека і конвоїри відкривали «годівниці» на дверях, у нас була можливість не тільки чути один одного, але й бачити. Ми багато говорили про те, як жилося тобі і кримчанам в окупації, про дітей і про майбутнє України.
Про тюремні тяготи і негаразди ти розповідала з гумором, властивим тільки тобі.
Знаю, що у Лефортово ФСБшники не давали тобі спати і позбавляли сигарет, а ти посміхалася їм і «курила» серветки.
Я пам'ятаю, як за короткий термін ти словами поставила на місце кримінальних авторитетів, після чого чоловіча і жіноча частина СІЗО почали називати тебе виключно тільки на ім'я та по батькові.
А коли я передав тобі футболку і кепку з нашими українськими символами, ти, примірявши, пожартувала, що «в цьому тепер не соромно і померти»…
Так вийшло, що в день твого етапування в колонію, мене везли до ФСБ на чергові слідчі дії. Йдучи по тюремних коридорах, я обійняв тебе (порушення порядку конвоювання ув'язнених), ти співала українські пісні, а інспектор, який супроводжував нас, мабуть, отетерівши від такого нахабства, не зміг зробити навіть зауваження…
Навесні цього року тобі виповнилося 70. П'ятий рік ти відбуваєш покарання за злочин, якого не скоювала. Російська влада за такими статтями не відпускає людей на дострокове звільнення, тобто тебе мають звільнити лише в 76 років...
За тюремними мірками це – «ніколи».
Відомо, що твоє здоров'я у в'язниці сильно похитнулося, але не твоя віра в Україну. Сестро, знай, що я і багато небайдужих людей боремося за тебе і твоє дострокове звільнення! Вірю, що зустріну тебе живою на українській землі!
Лист хочу закінчити твоїми словами, написаними в СІЗО Сімферополя: «Одного прошу від усіх: жодного збору грошей для мене! Допомога – тільки широкий розголос і нагадати Уряду України, щоб політв'язнів не тримали під «сукном». А ми тут чекаємо, і кожен з нас бореться за життя, що б не «померти в Росії» за колючим дротом. Просимо вас не забувати про нас!..»
Упевнений, що Галину Довгополу, ув'язнену в окупованому Криму з політичних мотивів, в Україні не забули.
Владислав Єсипенко, журналіст, колишній політв'язень
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції