Президент США Дональд Трамп виступив із критикою заяв українського лідера Володимира Зеленського про те, що Україна не визнаватиме анексію Криму.
«Ніхто не просить Зеленського визнати Крим територією РФ, але якщо він хоче Крим, то чому за нього не воювали 11 років тому, коли його без жодного пострілу передали РФ?» – написав Дональд Трамп у своїй соціальній мережі Truth Social.
У відповідь Володимир Зеленський нагадав, що Сполучені Штати під час першої каденції чинного президента США Дональда Трампа ухвалили «Кримську декларацію», в якій йшлося про «відмову визнання вимог Кремля щодо встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву». Зеленський опублікував скріншот цієї декларації із сайту Держдепартаменту США.
Водночас, Володимир Зеленський не відповів на закид Дональда Трампа про відмову українців воювати за Крим у 2014 році.
Чому Україна тоді не воювала за Крим? Чи справді Росія захопила Кримський півострів безкровно?
Крим.Реалії спробують розібратися в цьому.
Війни за Крим не було
Як відомо, у ніч на 23 лютого 2014 року президент України Віктор Янукович, чинний той час, внаслідок масових протестів українців залишив територію країни і опинився в Росії. Пізніше Верховна Рада України ухвалила постанову про самоусунення Януковича від виконання обов’язків президента країни, призначила в.о. президента очільника українського парламенту Олександра Турчинова і визначила дату дострокових виборів глави держави.
3 березня 2014 року на засіданні Ради безпеки ООН у Нью-Йорку нині покійний представник Росії Віталій Чуркін продемонстрував лист, датований 1 березня і підписаний Віктором Януковичем, із закликом до Росії ввести війська в Україну. У цьому листі Янукович просив російського президента використати збройну силу для захисту населення в Україні, де, за його словами, люди переслідуються за політичною та мовною ознаками. За словами Чуркіна, російська сторона надала листу статус офіційного документа.
Слідом за Януковичем під захист російської влади втекли два останні міністри оброни України Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв, які мали громадянство РФ і яких українське слідство звинуватило у вчиненні державної зради.
За словами колишнього командувача ВМС України віцеадмірала Сергія Гайдука, внаслідок систематичних дій попереднього керівництва ЗСУ, військовослужбовці українського військового контингенту в Криму були не готові протистояти агресії Росії, а згодом і деморалізовані.
Досі в українському суспільстві та політикумі точиться суперечка, чи був наказ збройним шляхом захищати Крим.
Однак, питаючи, чому українці не воювали у 2014 році за Крим, важливо зазначити, що Володимир Зеленський став президентом України лише у 2019 році, ставлячи те саме питання своїм попередникам.
І якщо українська армія справді 11 років тому не воювала за Крим, то спротив українських військових (як і цивільного населення), у тому числі озброєний, і жертви, понесені в цьому спротиві – це факт, і не один.
Озброєний спротив у Криму
Майже кожен штурм російськими військовими українських військових частин закінчувався сутичками, але про справжні бої відомо мало. 18 березня 2014 року під час штурму російськими військовими Фотограмметричного центру Центрального управління військової топографії та навігації Збройних сил України сталася перестрілка.
У результаті бою було вбито прапорщика Сергія Кокуріна, який перебував на спостережній вежі автопарку частини. За повідомленнями товаришів по службі, вишка була зрешечена автоматними чергами. У Кокуріна влучили дві кулі калібру 5,45 мм, одна з них – прямо в серце. Ще один військовослужбовець ЗС України, капітан Валентин Федун, був тяжко поранений.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, Сергій Кокурін посмертно був нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Ще одна жертва «безкровної» окупації – український майор Станіслав Карачевський, який загинув за не до кінця з'ясованих обставин пізно ввечері 6 квітня 2014 року в селищі Новофедорівка. Він проходив службу в одній із військових частин Військово-морських сил України та готувався до виїзду на материк після захоплення росіянами його частини, коли стався конфлікт між військовослужбовцями двох країн. За повідомленням Міністерства оборони України, вбивцею українського офіцера виявився контрактник окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту Росії, молодший сержант Зайцев (згодом засуджений російським судом).
«Попередньо встановлено, що одна куля влучила українському офіцеру в груди, друга – в район ока, сліди крові ведуть від третього поверху. Є припущення, що мало місце переміщення тіла загиблого», – зазначили у Міноборони України. Ще одного українського військовослужбовця – офіцера оперативного відділення штабу військової частини капітана Артема Єрмоленка – було жорстоко побито росіянами.
Менш відома історія невдалого штурму російськими військовими прикордонної застави «Масандра» у Ялті. Можливо, тому, що там обійшлося без жертв. Бійці «Масандри» – одні з тих, хто чинив жорсткий спротив, у тому числі озброєний. Там стріляли і лише так змогли розблокувати загін, який оточили «зелені чоловічки» та «самооборона Криму».
«Атаку відбили, старший лейтенант, начальник мобільної прикордонної групи застосував зброю в повітря, щоб не допустити захоплення цього підрозділу», – свідчить перший заступник начальника Державної прикордонної служби України (2003-2014 роки) Павло Шишолін.
Моряки та льотчики не здаються
А ось історія спротиву екіпажу невеликого морського тральщика Військово-морських сил України «Черкаси» виявилася настільки вражаючою, що її навіть екранізували українські та польські кінематографісти.
«Черкаси» – останній корабель ВМСУ, який захопили російські військові у 2014 році. Прапор ВМСУ над ним був спущений лише після того, як останні українські моряки залишили плавзасіб. Тепер «Черкаси» називають символом спротиву російській анексії Криму. Українські моряки провели 20 днів в облозі, пережили зраду, підкуп, прориви та штурм, проте присягу не зламали.
Останній штурм корабля розпочався 25 березня. В операції брали участь два вертольоти Мі-35 і три швидкісні катери ЧФ Росії. «Черкаси» маневрував в озері Донузлав і не давав висадитися групі захоплення. Вийти з озера корабель не міг через те, що росіяни заблокували протоку, затопивши там кілька своїх суден.
Росіяни застосовували великокаліберні кулемети, стріляли вони по водному полю перед кораблем. У відповідь екіпаж «Черкас» стріляв у повітря як попередження, матроси кидали в російські катери вибухові пакети та поливали їхні команди водою з брандспойтів, ставили димові завіси.
Пізніше у тральщика вийшов з ладу основний пост кермування. Тільки після цього «Черкаси» припинив хід і на нього змогли висадитися російські військові. У цей час команда забарикадувалася всередині.
Широковідома також історія протесту юних курсантів Академії військово-морських сил України імені Нахімова в Севастополі, яку захопили військові РФ. 21 березня 2014 року російське керівництво морського навчального закладу організувало спуск українського прапора та підняття російського. Півтори сотні курсантів тоді залишалися вірними присязі своєї країни. Коли почався спуск прапора України, вони попри заборону російських офіцерів почали співати український гімн. Їхні підліткові голоси не зміг заглушити навіть військовий оркестр, який почав грати російський марш. 103 курсанти АВМСУ імені Нахімова продовжили свою службу та навчання в Одесі.
Співали гімн України, щоправда, за інших обставин, і військові льотчики 204-ої Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь» під командуванням полковника авіації Юлія Мамчура. 3 березня 2014 року вони отримали ультиматум від російських військових здати військову авіабазу «Бельбек», на що відповіли відмовою.
Росіяни заблокували військову частину, де була лише чергова зміна. Наступного дня українські військові льотчики, без зброї, під червоним бойовим прапором Севастопольської авіабригади імені Олександра Покришкіна та державним прапором України, виконуючи гімн України, колоною рушили в бік російських військових, які блокували їм дорогу, при цьому росіяни погрожували українцям зброєю та стріляли в повітря.
У результаті переговорів протягом дня вдалося повернути територію військової частини під український контроль.
Лише за кілька днів за наказом із Києва особовий склад авіабригади залишив частину і та перейшла під повний контроль російських військовослужбовців. Українські військові на чолі з полковником Мамчуром перебазувалися до Миколаєва. Багато хто з них згодом воював на Донбасі, а зараз продовжує захищати Україну від російської агресії.
У боях за український Донбас, починаючи з весни 2014 року, коли ще не завершилася російська окупація Криму і до початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну, загинули десятки кримчан.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN.
