(Продовження, попередня частина тут)
Депортація кримських татар та їх повернення на батьківщину ‒ нерозривно пов'язані теми, але з протилежною долею. Депортація, з одного боку, в усіх на слуху, але з іншого ‒ навколо неї нагромаджені гори брехні та стереотипів. Про повернення ж, навпаки, говорять занадто мало. Щоб розповісти правду й зруйнувати міфи про життя кримських татар з 1941 до 1991 року, Крим.Реалії підготували ексклюзивний цикл матеріалів «Депортація та повернення кримських татар: лікнеп».
Розгортання перебудови дозволило, зрештою, здійснитися масовому поверненню кримських татар на батьківщину, а також провести Другий Курултай. Як же кримськотатарському національному рухові вдалося домогтися цих видатних досягнень?
З проголошенням курсу перебудови (1985 рік) починається новий підйом у національному русі, пік якого припадає на 1987-1989 роки. Виникають політичні течії: Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР), створена на основі Центральної ініціативної групи, та Національний рух кримських татар (НРКТ).
У ці роки під тиском безперервних акцій кримських татар, виступів у пресі відомих представників російської інтелігенції (С. Баруздін, Є. Євтушенко, Б. Окуджава, А. Приставкін) влада знову була змушена повернутися до кримськотатарської проблеми. У травні-червні 1989 року група кримських татар зустрічалася з делегатами, присутніми на I з'їзді народних депутатів СРСР. Депутатам були роздані пакети документів про безправне становище кримськотатарського народу з викладенням його вимог.
Після погромів будинків турків-месхетинців і кримських татар 7 червня 1989 року у Ферганській долині сотні сімей опинилися в становищі біженців. 17 червня в Ташкенті був створений регіональний штаб середньоазіатської Ради ОКНР щодо Ферганських подій і Комітет з проблем біженців у Криму. Після чотириденної демонстрації кримських татар-біженців з Ферганської долини перед будівлею Кримського обкому КПУ в Сімферополі (кінець червня 1989 року) з вимогою забезпечити їх житлом і роботою в Криму їхнє питання було вирішене позитивно.
У серпні 1989 року з'явилося перше наметове містечко на самовільно зайнятій кримськими татарами земельній ділянці в Бахчисарайському районі. Надалі «самобуди» та «самозахоплення» відбуватимуться постійно.
14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, що зазнали насильницького переселення...», а 28 листопада схвалила «Висновки та пропозиції» створеної нею комісії. Цей документ передбачав повну політичну реабілітацію кримськотатарського народу й скасування нормативних актів репресивного та дискримінаційного характеру, визнавав законним правом кримськотатарського народу повернення до Криму, відтворення автономії Криму як багатонаціонального утворення, здійснення перегляду справ, порушених за участь у кримськотатарському русі, тощо. Для реалізації схвалених пропозицій була утворена нова комісія Верховної Ради, однак її роботу перервав розпад СРСР.
Вже 1 травня 1990 року в Криму налічувалося 83 116 кримських татар, зокрема 82 283 прописаних.
На початку 1991 року відбулася значна подія в житті півострова. 20 січня 1991 року був проведений референдум про перетворення Кримської області на Кримську АРСР за територіальною ознакою як «суб'єкта СРСР і Союзного договору». 12 лютого сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». Новостворена автономія формувалася як територіальне утворення, тоді як кримські татари наполягали на національній автономії та бойкотували референдум. Центральна Рада ОКНР виступила з кількома заявами протесту проти нашвидку відтвореної Кримської автономії («Замість відновлення незаконно ліквідованої за режиму Сталіна державності кримських татар, на їхній території створена ще одна російськомовна республіка»). Однак, незважаючи на всі протести, результати референдуму залишилися чинними, і це була, мабуть, одна з найболючіших поразок національного руху. Мрія декількох поколінь кримських татар про національну автономію так і залишилася нездійсненою.
Мрія декількох поколінь кримських татар про національну автономію так і залишилася нездійсненою
В умовах, коли кримські татари знову виявилися чужими у власній батьківщині, ідея консолідації народу залишалася не менш актуальною, ніж раніше. Мабуть, це й було тією передумовою, яка ініціювала проведення національного з'їзду. Його мета була позначена як об'єднання всіх інтелектуальних, духовних, економічних сил народу для якнайшвидшого вирішення проблем, перш за все, повернення на свою батьківщину та відновлення державності. Основним завданням Курултаю були названі визначення шляхів вирішення національних проблем і вибори постійно діючого органу ‒ Меджлісу.
Підготовка Курултаю 1991 року почалася задовго до його проведення. 8 березня 1990 року на засіданні Центральної Ради ОКНР була створена робоча група для вивчення можливості проведення Курултаю.
23 вересня відбулися установчі збори Організаційного комітету з підготовки Курултаю, до якого увійшли 36 осіб (голова ‒ Сервер Омеров). Була визначена структура оргкомітету (Центральна виборча комісія, редакційна комісія та організаційне бюро). Оргкомітет затвердив «Положення про організацію виборів делегатів на з'їзд кримськотатарського народу», форми бланків; рекомендував зразок протоколів.
З жовтня 1990 до травня 1991 року відбувалась виборча кампанія. Члени Оргкомітету провели численні зустрічі зі співвітчизниками в Криму, Херсонській області, Узбекистані, Таджикистані, Москві, Краснодарському краї. Переважна більшість кримських татар підтримали ідею проведення з'їзду, вважаючи, що за допомогою участі у виборах делегатів з'являється можливість безпосередньо впливати на вирішення життєво важливих для всього народу питань.
Проти проведення Курултаю виступила група Юрія Османова (НРКТ). Вона вела посилену агітацію на місцях, закликаючи співвітчизників саботувати вибори делегатів. Насторожену й навіть ворожу позицію від самого початку підготовки національного з'їзду зайняла кримська влада. На підставі опублікованих у пресі проектів документів влада оголосила, що в них не передбачається створення незалежного національного парламенту та паралельних структур влади. Вони відмовилися дати офіційний дозвіл на проведення Курултаю та скріпити своєю печаткою запрошення Оргкомітету з проведення Курултаю для закордонних гостей.
У відповідь на це 30 травня 1991 року кілька сотень кримських татар провели в Сімферополі демонстрацію протесту перед будівлею Ради міністрів Криму. Це змусило владу видати офіційний дозвіл на проведення Курултаю, але із застереженням, що якщо там будуть ухвалені рішення про створення «паралельних структур влади», то повну відповідальність за це нестимуть організатори Курултаю.
Делегатами Курултаю були обрані 255 осіб (у Криму ‒ 129, в Узбекистані ‒ 88, Казахстані ‒ 1, Киргизстані ‒ 4, Таджикистані ‒ 3, РРФСР ‒ 16, материковій Україні ‒ 9, Литві ‒ 3, Латвії ‒ 1, а також в Сухумі ‒ 1).
Проведений через 72 роки національний з'їзд найкращих представників народу став символічним проявом перемоги національного руху
Курултай відбувався у Сімферополі з 26 до 30 червня 1991 року та увійшов в історію як Другий. Перший Курултай кримськотатарського народу відбувся в листопаді-грудні 1917 року в Сімферополі й був розпущений 22 січня 1918 року Кримським обласним Військово-революційним комітетом. Тим самим підкреслювалася спадкоємність між цими подіями.
26 червня 1991 року засідання Курултаю відкрив голова Оргкомітету Сервер Омеров. Після виконання гімну кримськотатарського народу «Ант еткенмен» і благословення імама зі словами привітання до делегатів звернувся найстарший учасник національного руху, 94-річний Мустафа Халілов.
На Курултаї, окрім делегатів, було багато почесних гостей. Серед них ‒ давні друзі кримськотатарського руху, правозахисники Олександр Лавут, Генріх Алтунян, Олександр Подрабінек, Григорій Александров. На з'їзді були акредитовані 74 журналісти, зокрема й 10 іноземних.
Другий Курултай кримськотатарського народу ухвалив кілька основоположних документів: Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, Звернення до всіх жителів Криму, Звернення до кримськотатарського народу, Звернення в ООН, Звернення до президента СРСР тощо.
Курултай обрав Меджліс кримськотатарського народу. Головою Меджлісу став Мустафа Джемілєв, його заступником ‒ Рефат Чубаров.
Проведений через 72 роки національний з'їзд найкращих представників народу став символічним проявом перемоги національного руху та народу, що воскрес із попелу, наче Фенікс.
