Просто Кримчанка
28 лютого 2014 року дочка мала полетіти в Стамбул. Як і завжди, я з чоловіком повезли її в Сімферопольський аеропорт. Коли ми приїхали туди й зупинили автомобіль перед будівлею міжнародних авіаліній, то поруч з нашою машиною раптом виявилося десятка два людей в незрозумілій чорній формі без розпізнавальних знаків. Я ще пожартувала, що нас зустрічають інопланетяни.
Пізніше під'їхав чорний мікроавтобус і з нього вийшли два депутати Держдуми Росії, Цеков і ще люди, яких я вже не пам'ятаю. Природно нас миттю взяли в кільце і відтіснили від цієї делегації, навколо було багато репортерів та журналістів.
Після цього ми попрямували до будівлі, але поруч ресторан був повністю оточений озброєними людьми в зеленій формі, і знову ж без розпізнавальних знаків, ще пам'ятаю дочка відразу взяла телефон і стала фотографувати і знімати, але один з автоматом підійшов і грубо сказав, щоб вона пішла куди подалі. Потім ми пішли на посадку, зареєструвалися і стали чекати літак.
Минуло приблизно близько 3 годин, коли нам повідомили, що турецький літак не став сідати у зв'язку із захопленням аеропорту невідомими озброєними людьми. Ми пробули в аеропорту до вечора, бо мав прилетіти ще один літак, але і він не став сідати, розвернувся і полетів.
Нам сказали, що аеропорт не дає добро на посадку і тому перші години літаків не було, окрім як з Москви сів один борт. Потім сказали, що турки самі не сідають, бояться.
Весь цей час в аеропорту була величезна кількість озброєних людей з автоматами, і явно не кримчани. Коли я підійшла ближче до деяких, то видно було на обличчі і на руках не кримську засмагу. Вірніше, її повну відсутність.
Коли ввечері нам оголосили, що більше чекати сенсу немає і все дізнаватися можна в телефонному режимі, ми поїхали додому. Але при виїзді з аеропорту за зупинкою автобусів прогримів вибух. Весь цей жах звичайно ж не опишеш. Дочка моя і я не могли спати наступні дні.
Першого березня нам подзвонили і сказали, що начебто є домовленість із загарбниками і турки надсилають літак на 300 осіб. Ми знову опинилися в захопленому аеропорту. Все ті ж озброєні люди навколо, купа зброї, нервозність і страх. Немає слів описати ту тривогу, яку я відчувала, поки літак турецьких авіаліній не злетів, ну а потім чекали, коли буде звістка зі Стамбула, що вони долетіли.
Просто Кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org
