Максим Осадчук
Практично рік тому, вранці 22 лютого бурхливого 2014-го, я вів семінар з політології у географів першого курсу в сімферопольському Таврійському університеті. Саме в тому, який окупаційна адміністрація півострова минулого літа з помпою перейменувала на Кримський федеральний університет МОН Російської Федерації. Тими днями ні в кого вже особливо не було сумнівів в успіху київського Майдану, і мені здалося гарною ідеєю зробити темою семінару що-небудь пов'язане з цим, тим більше що студенти самі регулярно просили більше говорити про актуальну політику. Організованим сепаратизмом тоді й не пахло, але чутки ходили різні. Ось і придумалося обговорити сценарії майбутнього Криму після перемоги української революції.
Я запропонував групам вибрати і на свій розсуд захистити один з трьох базових варіантів: а)Крим залишається автономією у складі України, тобто нічого суттєво не змінюється; б)Крим де-юре або де-факто набуває незалежності та в)півострів входить до складу Російської Федерації. І що б ви думали? Ніхто з присутніх, разом з викладачем, не тільки не вибрав, але навіть всерйоз не розглядав третій варіант.
Дуже швидко зійшлися на тому, що в 21-му столітті на території Європи таке неможливе. Адже існують норми міжнародного права, система колективної відповідальності, Радбез ООН, Будапештський протокол і багато інших цікавих речей з гучними назвами, які ми розбирали на лекціях. Запекла дискусія, що розтягнулася на дві пари, в результаті крутилася головним чином навколо варіанту «а» і трохи «б».
Рівно через тиждень збройні сили Російської Федерації займають стратегічні об'єкти на півострові, а через два – Аксьонов з Константиновим оголошують про підготовку рефередуму про приєднання до «Великої Росії».
Відтоді я намагаюся не робити прогнозів. Політична реальність виявилася занадто хиткою. Із сумних і грандіозних подій останнього року слідує один рішучий висновок: може статися все що завгодно, і в найвигадливішій конфігурації.
З одного боку, це лякає, але з іншого – серед мороку, що відбувається сьогодні, починають проступати контури можливості радикально іншого суспільства, збудованого на принципах справедливості та реального самовизначення людини. Всього лише можливості, причому з мінімальним шансом на реалізацію, але вже це неймовірно надихає.
Загалом, сміливо і без роздумів плюйте в обличчя самовдоволеним проповідникам «кінця історії», вони це цілком заслужили.
Максим Осадчук, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org
